Постанова 4855 № 640/15074/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15074/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо невиконання вимог пункту 4 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 року №380 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 року за №1020/32472, відносно ОСОБА_1 . Зобов`язано Київське квартирно-експлуатаційне управління у відповідності до положень вимог пункту 4 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31.07.2018 року №380 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 року за №1020/32472, на підставі отриманих документів підготувати список надання житлової площі для постійного проживання ОСОБА_1 відповідно до додатку 23 та направити до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ району, з обліковою справою ОСОБА_1 , витягом із наказу командира військової частини про надання йому жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 , Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулись з апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.08.1988 року по 27.06.2018 року проходив військову службу та є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 19.08.2010 року. Довідкою від 10.07.2017 року №51/84, виданою ВЧ НОМЕР_2 , підтверджується, що полковник ОСОБА_1 дійсно у період з 06.02.2017 року по 05.05.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції місто Краматорськ Донецької області. Відповідно до розпорядження Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 10.01.2005 року №1 позивачу видано ордер №00474 від 13.01.2005 року на право зайняття службового жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Означена квартира включена до числа службових жилих приміщень розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 28.10.2002 року №1830 та закріплена за Київським КЕУ. З листа Київського КЕУ від 13.05.2022 року №517/1245 вбачається, що згідно облікових даних Київського КЕУ ОСОБА_1 перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов у гарнізоні міста Київ шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання по житловій комісії НОМЕР_2 і підпорядкованих військових частин у загальній черзі з 03.03.1995 року, у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень з 17.10.1997 року, складом сім`ї одна особа. Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 27.08.2020 року №107 відповідно до Інструкції №380 оголошено, зокрема, рішення об`єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_2 про надання позивачу жилого приміщення для постійного проживання (зі зняттям з квартирного обліку) шляхом виключення з числа службових жилих приміщень однокімнатної квартири АДРЕСА_2 (протокол №27 від 27.05.2020 року). Заявою від 09.08.2022 року позивач звернувся до Київського КЕУ з проханням звернутися до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_3 , з числа службових. Листом Київського КЕУ від 29.08.2022 року №517/2859 на заяву позивача повідомлено, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком, визначеним пунктами 3-7 розділу VII Інструкції №380. З огляду на викладене, Київське КЕУ не має підстав для подання клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 без проходження процедури, передбаченої пунктами 3-7 розділу VII Інструкції №380. Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Конституційний Суд, розглядаючи питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій). Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту також - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону №2011-ХІІ). Положеннями статей першої та другої Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Пунктом 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац четвертий пункту 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ). Абзацом першим пункту 9 статті 12 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла. З аналізу вищезазначених правових норм висновується, що означеним законом держава взяла на себе обов`язок один раз протягом усього часу проходження військової служби забезпечити військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України жилими приміщеннями для постійного проживання або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. Питання наявності у позивача права на забезпечення його жилим приміщенням для постійного проживання не є спірним, не заперечується сторонами, а тому відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню. Спірним в межах означеної справи є порядок виключення із числа службових займаного позивачем жилого приміщення, з приводу чого колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої пункту 3 Порядку №1081 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання. Згідно з частиною третьою пункту 3 Порядку №1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Отже, законодавством прямо передбачене право військовослужбовців самостійно визначати, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання. Водночас, реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов`язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом. В постанові від 08.05.2019 року у справі №640/11725/17 Верховний Суд зазначив, що військовослужбовець, який отримав у користування службове житло, має право на вирішення питання про виключення квартири, у якій він проживає, із числа службових. Зазначена правова позиція викладена в постанові від 04.03.2020 року у справі №636/1514/19, де Верховний Суд зазначив, що «немотивована бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості». Згідно частини другої пункту 11 Порядку №1081 виключення житлових приміщень з числа службових проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081, Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року №450, та Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №728, з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 року №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 року за №1020/32472 затверджено Інструкцію №380. Положеннями пункту 4 розділу І Інструкції №380 визначено, що військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3 - 7 цього розділу. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 року у справі №636/1514/19 зазначив, що «ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, мав на момент звернення до суду вислугу на військовій службі 20 років 3 місяці 19 діб, приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, є учасником бойових дій, перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні у загальній черзі з 03 серпня 2007 року за №305 та першочерговій (УБД (АТО)) з 26 червня 2015 року за №77, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Суди обґрунтованого виходили із того, що квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова не надав доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності клопотання командира військової частини з цього приводу. Немотивована бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.». В постанові від 23.02.2022 року у справі №953/17339/20 Верховний Суд підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання КЕВ м. Харкова направити до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення квартири із числа службових, оскільки позивач є військовослужбовцем, має календарну вислугу більше 20 років, є учасником антитерористичної операції, перебував на квартирному обліку, але постійного житла не отримав, а отже має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним в подальшому для постійного проживання. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.05.2019 року у справі №640/11725/17 (провадження №61-38205св18), від 04.03.2020 року у справі №636/1514/19 (провадження №61-19985св19), від 15.07.2020 року у справі №636/1527/19 (провадження №61-4425св20), від 18.02.2021 року у справі №636/3680/19 (провадження №61-9428св20), від 23.09.2021 року у справі №636/655/20 (провадження №61-9982св21), а також в ухвалах від 11.11.2021 року у справі №636/78/20 (провадження №61-17966ск21), від 16.11.2021 року у справі №636/1318/20 (провадження №61-17490ск21). Отже, виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу (пункт 11 Порядку №1081). Відтак, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним військової служби. Слід зазначити, що питання виключення квартири за адресою АДРЕСА_4 , з числа службового житла має вирішуватися виконавчим органом районної, міської, районної у місті ради. В свою чергу, відповідач лише повинен подати клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання. Суд зазначає, що відповідачем не оспорюється наявність у позивача, який має вислугу на військовій службі 20 років і більше, звільнений з військової служби за станом здоров`я, що забезпечений службовим житловим приміщенням, права на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.04.2022 року у справі №640/16889/18, «…у пункті 11 Порядку №1081 узагальнено зазначено, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. При цьому, деталізація процедури виключення квартир з числа службових відображена у пунктах 3 - 7 розділу 7 Інструкції №380, яка включає в себе обов`язкове направлення документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району до ГКЕУ для розгляду Комісією з контролю, яка приймає рішення про погодження надання постійного житла чи відмову в такому погодженні, яке є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами. ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України, і саме затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордера на постійну житлову площу.». З аналізу вищезазначеного висновується, що виходячи з положень Інструкції №380, встановлено 2 умови, які є обов`язковими для можливості реалізації означеного права на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, а саме: перебування на обліку та виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу VII Інструкції. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком, який, в свою чергу, визначений пунктами 3 - 7 розділу VII Інструкції №380. Положеннями пункту 3 розділу VІІ Інструкції №380 визначено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців. Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання. Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання. Судом першої інстанції було встановлено та матеріалами справи підтверджується, що протоколом засідання об`єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_2 і підпорядкованих їй військових частин від 27.05.2020 року №27 постановлено надати позивачу жиле приміщення для постійного проживання (зі зняттям з квартирного обліку) шляхом виключення з числа службових жилих приміщень однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , в якій він проживає зі складом сім`ї 1 особа. Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 27.08.2020 року №107 оголошено рішення об`єднаної житлової комісії ВЧ НОМЕР_2 і підпорядкованих їй військових частин про надання позивачу жилого приміщення для постійного проживання (зі зняттям із квартирного обліку) шляхом виключення з числа службових жилих приміщень однокімнатної квартири АДРЕСА_2 (протокол №27 від 27.05.2020 року). Наступним етапом відповідно до пункту 4 розділу VІІ Інструкції №380 є підготовка на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району списку надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла) (додаток 23). Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю. Відповідач стверджує, що «На виконання вимог керівних документів оборонного відомства та з дотриманням положень Інструкції №380, Київським КЕУ супровідним листом вих. №517/4350 від 13.08.2021 року було направлено матеріали облікової справи ОСОБА_1 до Центрального управління інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 для повторного винесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями». Так, матеріали справи містять копію листа Київського КЕУ від 13.08.2021 року №517/4350, адресованого начальнику Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 генерал-майору ОСОБА_2 , в якому зазначено, що на виконання рішення Міністра оборони України від 26.07.2021 року №16260/з/6-2019 щодо повторного винесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю), житлових питань військовослужбовців та осіб, які звільнені в запас або відставку, які проходять, проходили військову службу в Головному управлінні МОУ, надаються на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням жилими приміщеннями облікові справи, зокрема і позивача. В якості доказу на підтвердження направлення означеного листа разом з обліковою справою позивача відповідачем долучено до матеріалів справи копію витягу з журналу реєстрації вихідних документів Київського КЕУ, в якому міститься запис від 19.08.2021 року з індексом документа 527/4350 із зазначенням у графі 3 «Найменування або короткий зміст документа» про направлення облікових справ в/с ОСОБА_3 та ін. Виходячи з посилання відповідачем на Правила надання послуг поштового зв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що лист КЕУ від 13.08.2021 року №517/4350 про направлення облікової справи позивача направлявся засобами поштового зв`язку простим відправленням. Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270 (далі по тексту також - Правила №270). Відповідно до пункту 8 Правил №270 оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на прості та реєстровані. Реєстровані поштові відправлення поділяються на відправлення без оголошеної цінності (рекомендовані) та відправлення з оголошеною цінністю. До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи - прості, рекомендовані, реєстровані з оголошеною цінністю. Пунктами 53, 54 Правил №270 визначено, що у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронній формі за формою, визначеною оператором поштового зв`язку. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії, згрупованих за способом пересилання, що включаються до одного списку, та кількість таких списків визначаються оператором поштового зв`язку. Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправнику може видаватися один розрахунковий документ на один список з одним примірником списку. У разі надання послуг поштового зв`язку суб`єктам господарювання та державним органам в місцях, де операції з розрахунків здійснюються тільки у безготівковій формі, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, відправникові передається тільки один примірник списку в паперовій або в електронній формі із зазначенням прізвища працівника, який здійснював приймання, а також дати і місця надання послуги. Відповідно до пункту 62 Правил №270 підтвердженням оплати послуг поштового зв`язку з пересилання письмової кореспонденції є: поштові марки, наклеєні на письмову кореспонденцію або нанесені типографським способом на поштові конверти, поштові картки; електронні марки; відбитки державного знака, нанесені маркувальними машинами; відбитки про оплату письмової кореспонденції, нанесені друкарським чи іншим способом; розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв`язку. Однак, Правилами №270 не передбачено обов`язкову видачу розрахункового документа чи будь якого іншого підтвердження отримання оператором поштового зв`язку у випадку відправлення простих листів. Так, з огляду на викладене, враховуючи відсутність нормативного регулювання фіксації факту приймання оператором поштового зв`язку простих листів, суд першої інстанції дійшов висновку про приймання як належного та допустимого доказу витяг з журналу реєстрації вихідних документів Київського КЕУ, в якому міститься запис від 19.08.2021 року з індексом документа 527/4350 із зазначенням у графі 3 «Найменування або короткий зміст документа» про направлення облікових справ в/с ОСОБА_3 та ін. з огляду на те, що індекс документу співпадає з вихідним номером такого листа. Разом з тим, направлення відповідачем на адресу Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 облікової справи позивача не підтверджує виконання Київським КЕУ вимог щодо підготовки на підставі отриманих документів КЕУ району списку надання житлової площі для постійного проживання за формою, встановленою додатком 23, його підписання начальником КЕУ району та направлення до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю разом з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю. Означена бездіяльність відповідача, на думку колегії суддів, призвела до неможливості вчинення подальших етапів процедури виключення квартири з числа службових для забезпечення позивача, визначеної пунктами 5 - 7 розділу VII Інструкції №380, відповідно до яких для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій). За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови. Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом. У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання. Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами. ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків). Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення. До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання. Ордер на постійну житлову площу в закритих військових містечках оформлюється та видається відповідним начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів. Для вселення в надане житлове приміщення військовослужбовець здає ордер на постійну житлову площу до житлово-експлуатаційної організації, за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації, що здійснює обслуговування цього житлового приміщення, або до будинкоуправління відповідного КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району. Ордер на постійну житлову площу може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому законодавством. Тобто, такому етапу як подання Київським КЕУ клопотання до Виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про забезпечення позивача житлом для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових передує вчинення дій, передбачених пунктами 4 - 7 розділу VII Інструкції №380. Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина. Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно пункту 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Враховуючи бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 4 розділу VII Інструкції №380, яка призвела до неможливості вчинення подальших етапів процедури виключення квартири з числа службових для забезпечення позивача, визначеної пунктами 5 - 7 розділу VII Інструкції №380, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 4 розділу VII Інструкції №380 та зобов`язати відповідача у відповідності до означених положень на підставі отриманих документів підготувати список надання житлової площі для постійного проживання відповідно до додатку 23 та направити до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ району, з обліковою справою позивача, витягом із наказу командира військової частини про надання йому жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії). Разом з тим, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не зверненні до ВО КМР (КМДА) з клопотанням про забезпечення позивача житлом для постійного проживання шляхом виключення його квартири АДРЕСА_1 з числа службових, та зобов`язання відповідача звернутися до третьої особи з таким клопотанням задоволенню не підлягають з огляду на їх передчасність, оскільки, як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, протиправна бездіяльність відповідача, яка перешкодила проходженню наступних етапів процедури, що є необхідною для реалізації права позивача на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання позивача, зупинилась на етапі, визначеному пунктом 4 розділу VII Інструкції №380. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, судом першої інстанції було вірно зазначено наступне. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. З аналізу вищезазначеного висновується, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення. Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 16.07.2020 року у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 року у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776). При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 року у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач зазначив, що протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у неподанні відповідного клопотання до органу місцевого самоврядування для виключення житлового приміщення ОСОБА_1 з числа службових, призвела до душевних страждань, зміни укладу життя позивача, його настрою та повсякденних звичок, зокрема і через вимушену необхідність вчиняти активні юридичні дії, направлені за захист його прав. Через означену бездіяльність позивача супроводжують постійні переживання, які не дають йому можливості спокійно спати вночі. При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього зазначених порушень внаслідок спірної бездіяльності відповідача, як і відсутні докази, зокрема, звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо на підтвердження погіршення стану здоров`я позивача. Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що твердження позивача про завдання йому моральної шкоди не є достатніми та належними доказами для задоволення відповідної вимоги. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Так, згідно із зазначеними нормами на відповідача покладено лише обов`язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача. Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди, а саме: надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачем безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на вчинення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності, та без надання доказів завдання такими рішенням та діями втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Однак, з огляду на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.