Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/9695/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/9695/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 20.03.2020; 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; 3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.03.2020 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та з урахуванням фіксованої суми індексації грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн на місяць. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом не було враховано пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом та відсутністю спору про невиплачені суми при звільненні. Підкреслює, що судом безпідставно зазначено, що обчислення індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 має здійснюватися з урахуванням базового місяця січень 2008 року, а не грудень 2015 року, залишено поза увагою, що визначення базового місяця є дискреційним повноваженням відповідача, а безпосередньо нарахування та виплата індексації здійснюється виключно у межах бюджетних асигнувань. Після усунення визначених в ухвалі від 23 вересня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Після надходження матеріалів справи ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 11.08.2015 по 20.03.2020, що підтверджується витягами з наказів від 11.08.2015 № 153 та від 20.03.2020 №

58. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.02.2024 у справі № 620/16858/23, яке набрало законної сили 11.03.2024, зокрема: - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.03.2020, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. Згідно довідки-розрахунку нарахування індексації грошового забезпечення від 09.04.2024 № 810/660/2 позивачу на виконання вказаного рішення суду нараховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 6 981,66 грн, з урахуванням базових місяців - грудень 2015 року та березень 2018 року. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що з огляду на те, що нові схеми посадових окладів військовослужбовців набрали чинності 01.03.2018, то базовим місяцем для обчислення індексації до цієї дати є січень 2008 року, а не грудень 2015 року, як помилково вважає відповідач. Водночас суд зауважив, що вимоги щодо індексації грошового забезпечення за 01.03.2018 - 20.03.2020 вже вирішені рішенням суду у справі №620/16858/23, а відтак задоволенню не підлягають. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон). Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка). При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078). Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі

101. Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців. При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. За правилами абз. 2 п. 2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Згідно п. 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу. Тобто, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 остання набрала чинності з 01.01.2008. Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Ця Постанова №1294 діяла до дня набрання чинності 01.03.2018 постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців. У свою чергу, з аналізу змісту Постанови №1294 вбачається, що у період її дії з 01.01.2008 до 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Таким чином, проведення відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за цей період, виходячи з іншого базового місяця ніж січень 2008 року, відбувалося поза межами правового поля, оскільки, як було встановлено вище, базовим місяцем для обчислення виплати індексації у період з 01.01.2008 по 28.02.2018 був січень 2008 року. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.04.2024 у справі №380/2263/22, від 30.04.2024 у справі №260/1352/21. З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що визначення базового місяця при обчисленні індексації грошового забезпечення є дискреційним повноваженням Університету колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 26.01.2022 у справі №400/118/21, від 23.03.2023 у справі №400/3826/2, від 06.04.2023 у справі №420/11421/21, від 03.05.2023 у справі №160/10790/22, від 12.04.2023 у справі №560/13302/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо визначення січня 2008 року місяцем, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, та наявності/відсутності у відповідача дискреційних повноважень у цьому питанні. У вказаних постановах Верховного Суду зазначено, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У цих справах Верховний Суд, урахувавши усталену практику тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об`єкти, підстави й умови для проведення індексації, що встановлені статтями 2, 4 Закону, пунктами 1-1, 2, 5, 10-2 Порядку №1078, дійшов висновку про те, що повноваження стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу військовослужбовця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 не є дискреційними. Аналогічна позиція висловлена також Верховним Судом у й постанові від 29.08.2024 у справі № 200/4082/22. З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що виплата індексації здійснюється виключно за наявності відповідних бюджетних асигнувань, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Аналіз змісту вже згаданого вище пункту 6 Порядку № 1078 свідчить, що ним безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Відтак посилання апелянта на проведення індексації грошових доходів у межах фінансових ресурсів є помилковими, оскільки відсутність коштів в бюджеті не може обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат. Аргументи відповідача щодо необхідності врахування роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України (щодо виплати індексації лише у межах фінансових ресурсів бюджетів) та Міністерства соціальної політики України (щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди) є безпідставними, оскільки вказані листи також не можуть обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом судова колегія вважає помилковими. Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача у березні 2020 року) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2023 №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. У постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначено, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців. Відтак, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, то строки звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату на час звільнення позивача у 2020 році не застосовувалися. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Вирішуючи питання про застосування редакцій ч. 2 ст. 233 КЗпП України до та після 19.07.2022, Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №140/2168/23 прийшов до висновку, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен буд дізнатися про порушення свого права. Таким чином, оскільки згідно наведеної вище позиції Верховного Суду ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення позивача, не передбачала будь-яких строкових обмежень для звернення до суду із позовом про стягнення належної заробітної плати, то право ОСОБА_1 , звільненого у 2020 році, на звернення до суду із цим позовом відповідно до вказаних положень Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №160/759/23 та від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а. Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений ст. 122 КАС України строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, є необґрунтованими. Щодо іншої частини позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, судова колегія зазначає, що правильність висновків Чернігівського окружного адміністративного суду у відповідній частині учасниками справи під сумнів не ставилася, ними не оскаржувалася, а відтак в силу приписів ч. 1 ст. 308 КАС України вони перебували поза межами апеляційного перегляду. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна