Постанова 4855 № 758/7137/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 758/7137/24 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Ключковича В.Ю., Кобаля М.І. За участю секретаря: Євгейчук Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року, суддя Петров Д.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанов у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: - скасувати постанову Департаменту патрульної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 27.05.2024 №ЕНА/2254347 у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП; - скасувати постанову Департаменту патрульної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 27.05.2024 №ЕНА/2253905 у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова винесена протиправно та підлягає скасуванню, оскільки в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та ч. 1 ст. 126 КУпАП. Окрім того, як зазначає позивач, постанови винесені з порушенням його прав та чинного законодавства України, оскільки, на його думку, поліцейський мав би перенести розгляд справи до органу поліції, викликавши особу, що притягується до відповідальності з метою дотримання процедури розгляду та прав особи. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове звсідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2253905 від 27.05.2024, 27.05.2024 о 23:14 у м. Києві по вул. Жашківська 72, ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «Mercedes-Benz S600», державний номерний знак НОМЕР_1 , без переднього бампера та без переднього номерного знаку, а саме закріпленим у невстановленому для цьому місці, що знаходився під лобовим склом в салоні з правої сторони, чим порушив п. 2.9 (в) ПДР України. Відповідно до вказаної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190,00 грн. Окрім того, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2254347 від 28.05.2024, 27.05.2024 о 22:24 у м. Києві по вул. Жашківська 72, ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «Mercedes-Benz S600», державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом Полтавським районним судом, чим порушив п. 2.1 (а) ПДР України. Відповідно до вказаної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. Не погоджуючись із вищезазначеними постановами про накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративне правопорушення, вважаючи їх протипраними, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що вина позивача в скоєні вищевказаного правопорушення доведена, а поліцейський правомірно визнав його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та ч. 4 ст. 126 КУпАП. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чиного законодавства. Відповідно до ст. ст. 1,13 Закону України "Про Національну поліцію", поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Нормами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення. Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Щодо обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Як убачається з оскаржуваної постанови серії ЕНА №2253905, 27.05.2024 о 23:14 у м. Києві по вул. Жашківська 72, позивач керував транспортним засобом без переднього бампера та без переднього номерного знаку, а саме закріпленим у невстановленому для цьому місці, що знаходився під лобовим склом в салоні з правої сторони, чим порушив п. 2.9 (в) ПДР України за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Пунктом 2.9 (в) ПДР України передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Згідно з ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, представником відповідача надано до суду першої інстанції DVD-R диски з відеозаписами. З відеозапису з нагрудних камер поліцейського № 477758, 472703 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно керував транспортним засобом «Mercedes-Benz S600», державний номерний знак НОМЕР_1 , без переднього бампера та без переднього номерного знаку, а саме закріпленого у невстановленому для цьому місці, що знаходився під лобовим склом в салоні з правої сторони. Окрім того, з відеозапису слідує, що після зупинки транспортного засобу до позивача підійшов працівник поліції, після чого ОСОБА_1 почав цікавитися, які дії йому слід вчинити для того, щоб уникнути складання відносно нього адміністративних матеріалів (момент на відео №1 та момент на відео № 2). При цьому, працівником поліції було роз`яснено права позивачу та за що його притягують до адміністративної відповідальності. Проте, ОСОБА_1 не дочекавшись винесення постанови про адміністративне правопорушення переліз через паркан на закриту територію приватного будинку та зник, відмовившись від ознайомлення з адміністративними матеріалами складеними відносно нього, тим самим безпідставно залишив місце розгляду справ про адміністративні правопорушення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За вимогами п. 2.1. ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: a) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон). Разом з тим, частиною 10 статті 15 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII, встановлено заборону керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно з п. 1.10 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Таким чином, п. 2.1. Правил дорожнього руху встановлено обов`язок водія водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у відповідності із ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Юридичний склад адміністративного правопорушення передбачена нормами права сукупність ознак (елементів), за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Таку сукупність ознак формують чотири складових елементи: об`єкт, об`єктивна сторона (характеризують зовнішню сторону правопорушення); суб`єкт та суб`єктивна сторона (характеризують внутрішню сторону правопорушення). Отже, особа може бути притягнуто до адміністративної відповідальності виключно за умови встановлення складу адміністративного правопорушення. Відповідно до ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб`єктивна сторона вказаного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. Згідно статті 10 КУАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел). Тобто, суб`єктивна сторона, як елемент складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч.4 ст.126 КУпАП, передбачає обов`язкову наявність умислу особи на вчинення такого правопорушення. Таким чином, визначаючи наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, обов`язковим є встановлення умислу позивача на вчинення адміністративного правопорушення, об`єктивна сторона якого полягає в керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Як убачається із матеріалів справи, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2254347 від 28.05.2024, 27.05.2024 о 22:24 у м. Києві по вул. Жашківська 72, ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «Mercedes-Benz S600», державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом Полтавським районним судом, чим порушив п. 2.1 (а) ПДР України. Відповідно до вказаної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. Так, доказами під час розгляду цієї справи, зокрема є витяг з інформаційного порталу національної поліції по якому встановлено, що постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 08.12.2023 у справі № 545/3663/23, яка набрала законної сили 10.04.2024, ОСОБА_1 позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік та на нього накладено адміністративне стягнення в розмірі 17

000. При цьому, як підтверджується відеозаписом з нагрудної камери №472703, під час спілкування поліцейського з позивачем у останнього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння і запропоновано пройти огляд, проте для уникнення адміністративної відповідальності позивач самовільно покинув місце розгляду справи. Таким чином, працівник поліції у межах наданих повноважень здійснив розгляд справи у відповідності до матеріалів справи, які вже були зібрані під час розгляду справи. Доводи позивача про те, що інспектор патрульної поліції під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності не надав можливості скористатися правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. У частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу (рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17(провадження №К/9901/4973/18). Положеннями КУпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкції ст. ст. 121-3, 126 КУпАП не передбачають застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Так, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Водночас, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18. Окрім того, в суді апеляційної інстанції представник позивача не заперечував факт вчинення ОСОБА_1 правопорушень, проте заявив про наявність процесуальних порушень з боку працівників поліції щодо питання розгляду справи та зазначив, що оскільки позивач залишив місце його зупинки, працівники поліції мали перенести розгляд справи на інший день та викликати його для розгляду справи. Проте такі довиди представник позивача є безпідставними та спростовуються зібраними у справі доказами. Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, поліцейським були дотриманні права особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності та на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів було винесено постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення в межах санкції статтей. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та правомірно виніс постанови про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та ч.4 ст. 126 КУпАП. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року, оскільки рішення суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 271, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Ключкович В.Ю. Кобаль М.І. Постанову виготовлено: 15 січня 2025 року.