Постанова 4851 № 520/16898/24

Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2025 р. Справа № 520/16898/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024, по справі № 520/16898/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 за несвоєчасний розрахунок при звільненні - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за 6 місяців. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 за несвоєчасний розрахунок при звільненні нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців. В іншій частині позовних вимог відмовлено. ІНФОРМАЦІЯ_2 , не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано необхідність застосування принципу співмірності до суми середнього заробітку за загальний період затримки розрахунку при звільненні із урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судовим розглядом, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.09.2023 № 477-ОС позивач з 30.09.2023 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за сімейними обставинами. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 по справі № 520/30937/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 02.05.2022 по 30.09.2023, компенсацію за невикористані протягом 2021-2023 дні основної та додаткової відпусток, одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2023, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного відповідного (2021, 2022, 2023) року. На виконання зазначеного судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 23.05.2024 здійснено виплату ОСОБА_1 недоплачену частину грошового забезпечення в сумі 173669,48 грн. Позивач вважаючи наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції Законку України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 30.09.2023 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення. Спірна сума у розмірі 173669,48 грн. фактично виплачена 23.05.2024. Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 01.10.2023 по 22.05.2024. Так, чинна редакція ст. 117 КЗпП України передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання всіх належних до виплати сум просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, однак в межах шести місяців. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте, зобов`язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, судом не конкретизовано суму, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає, що факт стягнення судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без визначення судом конкретної суми такої компенсації не захистить порушене право позивача ефективно. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення № 09/107 від 02.07.2024, складеною ІНФОРМАЦІЯ_2 , середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 1256,23 грн. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 183 календарні дні. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 1256,23 грн. х 183 = 229890,09 грн. Стосовно доводів апеляційної скарги про необхідність застосування принципу співмірності до суми середнього заробітку за загальний період затримки розрахунку при звільненні із урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів зазначає наступне. Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на невірний розрахунок суми середнього заробітку внаслідок неповного застосування принципу співмірності та пропорційності, що на думку апелянта, призвело до завищення остаточного розміру спірної суми середнього заробітку. Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку. Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку. Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Аналогічні правові висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що наведені доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у розмірі 229890 грн., у зв`язку з чим рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, втім враховуючи відсутність визначеної суми середнього заробітку, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 229890,09 грн.". Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 по справі № 520/16898/24 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 229890 (двісті двадцять дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто) грн. 09 коп". В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 по справі № 520/16898/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов