Постанова 4821 № 712/8934/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/154/25Головуючий по 1 інстанції Справа №712/8934/24 Категорія: 304090000 Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В., Василенко Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У липні 2024 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.09.2013 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії у розмірі 75 000,00 грн., процентна ставка 24%, тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн. АТ «Альфа-Банк» взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу в розпорядження кредитні кошти. Однак, ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 20.09.2021 року становила 58 294,66 грн. 20.09.2021 АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 16.09.2013 року укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Оскільки на теперішній час відповідач свої зобов`язання не виконала, кредитну заборгованість не погасила, позивач був вимушений звернутися до суду з вказаним позовом, в якому просив суд стягнути на свою користь зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 294,66 грн. та судові витрати. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при оцінці доказів суд врахував, що на підтвердження заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» надало копію виписки з рахунку за кредитною карткою відповідача, з якої вбачається, що вона з 16.09.2013 року активно користувалася кредитними коштами. Однак, згідно з випискою по особовому рахунку відповідача та розрахунку заборгованості, доданому до позовної заяви, позичальник внесла останній платіж для погашення заборгованості за кредитним договором 21.02.2020. Отже, встановлені обставини свідчать про неналежне виконання позичальником обов`язків, визначених кредитним договором та про те, що з 21.02.2020 банк вже знав про порушене право. Відповідно, банк повинен був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав в строк до 21.02.2023 року, проте, оскільки банк подав позовну заяву до суду лише у липні 2024 року, то позовна заява подана з пропущеним строком позовної давності. Оскільки сплив позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову саме у зв`язку зі спливом строків позовної давності. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення ухвалено з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги банку у повному обсязі. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що виходячи з норм ЦК України Прикінцеві та Перехідні положення, строки позовної давності є продовженими на період дії карантинних обмежень та воєнного стану, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків щодо пропуску позовної давності до заявлених вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Підодвірний Т.І. вказує, що виписка по рахунку не містить жодного підпису особи, яка її створила, що викликає об`єктивні сумніви щодо її достовірності. Подані позивачем роздруківки укладеного кредитного договору не містять пункту про встановлення будь-якої комісії, яка повинна була б сплачуватись на користь банку. Водночас, у наданій позивачем виписці, зазначається про нарахування 7155,29 грн. комісії, за рахунок якої було збільшено заборгованість. Також звернуто увагу суду, що подана позивачем до суду анкета-заява не містить розміру погоджених відсотків за користування кредитними коштами. Довідка про умови кредитування також не містить будь-якої відсоткової ставки. Крім того, вважає правильним рішення суду в частині застосування строків позовної давності. Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 16.09.2013 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії у розмірі 75 000,00 грн., тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн. АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору відкривши відповідачу кредитну лінію встановивши кредитний ліміт в розмірі 75 000,00 грн., що підтверджується Анкетою-заяви. Згідно наданого розрахунку заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, виникла заборгованість відповідача перед позивачем, яка, станом на 20.09.2021 року становить 58 294,66 грн. 20.09.2021 АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 . На виконання умов пункту 4.2. договору факторингу ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перерахувала кошти клієнту у сумі 12 844 800 грн., що підтверджується платіжним дорученням №559 від 20.09.2021 року (а.с. 16). Відповідно до Додатку 1-1 до Договору факторингу №3 від 20.09.2021 року під р/н 6968 міститься інформація щодо боржника ОСОБА_1 (а.с. 12-14). Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 16.09.2013 року укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та штраф. В позовній заяві товариство вказувало про те, що відсоткова ставка становить 24 % річних, однак у анкеті-заяві позичальника від 16.09.2013 процентна ставка не зазначена. Крім того, вказана позивачем відсоткова ставка не зазначена у довідці про умови кредитування з використанням картки « ОСОБА_2 ». У даній довідці міститься посилання на орієнтовні відсоткові ставки для карток MasterCard Gold та MasterCard Platinum, однак інформації яку саме картку обрано відповідачем у матеріалах справи немає. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «Альфа-Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами у визначеному розмірі, комісії колегія суддів не може перевірити правильність нарахованих відсотків, комісій (які стягувалися банком). Вказане також стосується штрафу у розмірі 500 грн., розрахунок якого надано позивачем. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Альфа-Банк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Вищезазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03.07.2019 року. З матеріалів справи вбачається і не спростовано відповідачем, що 16.09.2013 вона звернулась до банку з метою отримання банківських послуг і підписала Анкету-заяву, на підставі якої отримала кредит. На підставі договору, відповідачці видавались кредитні картки, встановлювався кредитний ліміт. Відповідач з 2013 року користувалась карткою, отримуючи від банка кредитні кошти з власної ініціативи, частково здійснювала погашення заборгованості по кредитному договору, що вбачається з виписки із банківського рахунку на ім`я ОСОБА_1 . ОСОБА_1 не надала до суду доказів того, що нею були підписані інші договори з АТ «Альфа-Банк», що свідчило б про те, що встановлення кредитного ліміту та нарахування заборгованості відбулося за іншим кредитним договором, а тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що кредитні кошти були передані відповідачці на підставі іншого кредитного договору. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України). ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, жодних доказів на підтвердження власних доводів до суду не надала. Щодо доводів апеляційної скарги в частині безпідставності застосування судом строків позовної давності. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 16.09.2013 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, містить строк дії кредитної лінії - 1 рік з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії за умов дотримання клієнтом умов договору, строк дії картки 2 роки з можливістю перевипуску картки за умови дотримання клієнтом умов договору. Відповідач у суді першої інстанції заявляла клопотання про застосування строку позовної давності. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з випискою по особовому рахунку відповідача та розрахунку заборгованості, доданому до позовної заяви, встановлено, що позичальник вніс останній платіж для погашення заборгованості за кредитним договором 21.02.2020 року, а з розрахунку заборгованості, зокрема у колонці 25 «Тіло кредиту» «сплачено в поточний період» видно, що остання сплата була здійснена ОСОБА_1 16.09.2021 року. Отже, колегією суддів установлено, що сторонами кредитного договору здійснювалась його пролонгація. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Оскільки останній платіж для погашення заборгованості за кредитним договором 16.09.2021 року (розрахунок заборгованості), тому строк позовної давності мав би сплинути 16.09.2024 року, з цим позовом товариство звернулося 19 липня 2024 року, тобто строк позовної давності не пропущено. Крім того, строки позовної давності з квітня 2020 року продовжуються з огляду на наступне. 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Законом України від 15 березня 2022 № 2120-розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Отже, строк позовної давності за вимогою про витребування майна з незаконного володіння в силу приписів пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії воєнного стану. Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог по даній справі станом на день звернення до суду не сплила, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності продовжується на строк дії воєнного стану в Україні. Таким чином суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про застосування строку позовної давності, оскільки позивачем його не пропущено. У той же час, оскільки суд першої інстанції не надав оцінки правовідносинам, що склалися між сторонами та не встановив фактичні обставини у справі щодо наявності чи відсутності заборгованості, а також її розміру, колегія суддів вважає за необхідне скористатися частиною 4 статті 367 ЦПК України. Відповідно до норм вищезгаданої статті, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, слід зробити висновок, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи дані, які містяться у виписці по рахунку відповідачки, а також у розрахунку заборгованості, за винятком тих надходжень та списань, які не були погоджені сторонами та умови яких відсутні в підписаній анкеті-заяві, з 16.09.2013 ОСОБА_1 фактично вклала 147350,53 грн. та фактично використала 88573,17 грн. Крім того, нею було сплачено за відсотками 50 826,53 грн. та комісією 7174,11 грн., хоча їх розмір, як було зазначено вище колегією суддів, погоджено сторонами кредитного договору не було. З огляду на зазначене, підстави для стягнення заборгованості у визначеному товариством розмірі відсутні. Отже, ТОВ «ФК «Еліт-Фінанс» не доведено наявність заборгованості розрахованої відповідно до погоджених між сторонами умов договору за кредитною карткою отриманою згідно Анкети - заяви від 16.09.2013. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц. Колегія суддів доходить висновку, що наявні підстави для відмови у задоволенні позову по суті заявлених вимог. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України). Колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з мотивів наведених судом апеляційної інстанції. Що стосується витрат на правничу допомогу. Відповідачем до суду подано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якій просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу у сумі 6000,00 грн. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Судом встановлено, що до клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу стороною відповідача надані докази на підтвердження обсягу понесених відповідачем витрат та їх розміру у суді першої інстанції, а саме ордер серії АЕ №1316015, договір про надання правової допомоги від 03.09.2024 адвокатом Підодвірним Т.І., акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 03 вересня 2024 року від 09.09.2024 на суму 6000 грн. З огляду на реальність таких витрат, а також на розумність їх розміру, відсутність заперечень позивача щодо їх не співмірності, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та доведеними. Щодо судового збору Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені нею у суді першої інстанції у розмірі 6000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді