Постанова 4803 № 216/7964/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2211/25 Справа № 216/7964/23 Суддя у 1-й інстанції - ЧИРСЬКИЙ Г.М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 216/7964/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, на рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Чирським Г.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 жовтня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про виключення з актового запису про народження відомостей про батька дитини та визнання (встановлення) батьківства. Позовна заява обґрунтована тим, що з листопада 2009 року позивач ОСОБА_1 почав проживати однією сім`єю з ОСОБА_4 . На той час, а саме з 04.12.1999 року, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який 13.07.2016 було розірвано за рішенням суду. В 2011 році ОСОБА_4 народила сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого, відповідно до свідоцтва про народження, записані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 26.09.2023 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_4 та прізвище останньої змінено на ОСОБА_6 . На теперішній час позивач дізнався, що саме він є рідним батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження від 15.11.2023 року. У зв`язку із вищевикладеним, позивач звернувся до суду та просив суд: виключити відомості про батьківство ОСОБА_2 з актового запису про народження ОСОБА_5 , визнати його батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини, де батьком зазначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, змінивши при цьому прізвище дитини на ОСОБА_6 , по батькові ОСОБА_7 . Рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року позов задоволено. Виключено відомості про батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, з актового запису № 257 від 09 березня 2011 року про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчиненого Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Внесено зміни до актового запису №257 від 09 березня 2011 року, складеного Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказавши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , змінити прізвище дитини зі « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_6 », по батькові з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_7 », місце народження, дату народження та відомості про матір - залишити без змін. Стягнуто із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору у сумі 1073 грн. 60 коп. Додатковим рішенням цього ж суду від 11 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в сумі 2 864,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Страх В.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Так, позивачем, крім дослідження, яке не проведене відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи та Методичним рекомендаціям, не надано будь-яких інших доказів на підтвердження кровної спорідненості між позивачем та дитиною. Крім того, відповідачем було заявлено про сплив позовної давності до вимоги позивача про визнання батьківства, згідно ч. 2 ст. 129 СК України, що не було враховано судом, адже, про порушення свого права позивач мав дізнатися з моменту народження дитини, оскільки, згідно позовної заяви, він проживав із ОСОБА_9 , ще з 2009 року. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Лозицького О.П., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_5 . Батьками дитини, у свідоцтві про народження дитини записані: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.03.2011 року Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у дніпропетровській області, актовий запис №257(а.с. 8). Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було розірвано, рішення не оскаржено та набрало законної сили 04.08.2016 року. (а.с. 9). Як зазначено у позові позивачем та встановлено судом, фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було припинено в листопаді 2009 року, та саме з того часу позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_11 стали проживати разом однією родиною, як чоловік та дружина. Зазначене також підтвердла ОСОБА_11 , допитана в якості свідка під час судового розгляду. Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 та ОСОБА_4 26.09.2023 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №842 (а.с. 11). Згідно висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження № 40319 від 15.11.2023 року, виготовленого медико-генетичним центром «Мама Папа», на замовлення позивача ОСОБА_1 , ймовірність того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 99,99999999% (а.с. 12-29). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт батьківства ОСОБА_1 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується висновком генотипоскопічного дослідження від 15 листопада 2023 року № 40319, виконаного медико-генетичним центром «Мама Папа» на замовлення ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення заяви, жодного доказу на спростування батьківства ОСОБА_1 стосовно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надав. Судом також встановлено, що позивач не був обізнаний про своє біологічне батьківство відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до червня 2023 року. Ця обставина була підтверджена висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження від 15.11.2023 року, отже, в даному випадку строк, позовної давності позивачем не порушено, оскільки з позовом до суду останній звернувся 04.12.2023 року. Враховуючи викладене, суд не прийняв до уваги твердження відповідача щодо пропуску строку звернення до суду з вимогою про визнання батьківства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини третьоїстатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина другастатті 3 СК України). Згідно зі статтею 300ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Відповідно до ст.7Конвенції проправа дитини - дитина, наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина 1 статті 121 СК України). Відповідно до ст. 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Тлумачення норм СК України свідчить, що законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства, відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України. Так, у статті 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності. Частина ж перша статті 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записаний інший чоловік. Тобто, позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини. Предметом доказування, в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства, згідно з частиною першою статті 129 СК України, застосовується позовна давність в один рік. Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). Таким чином, колегія суддів констатує, що і національним, і міжнародним законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану. У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства, мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що: «експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо». У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини. Судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні. Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем (її представником) заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21) зазначено, що «при вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року). Отже, висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. За змістом частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши, що факт батьківства ОСОБА_1 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується висновком генотипоскопічного дослідження від 15 листопада 2023 року № 40319, виконаного медико-генетичним центром «Мама Папа» на замовлення ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас судом першої інстанції враховано також й інші докази, які підтверджують факт батьківства, в їх сукупності. Посилання в апеляційній скарзі на те, що експертиза не є належним доказом є безпідставними. Відповідач не скористався своїм правом заявити клопотання про проведення повторної експертизи для усунення недоліків, які, на його думку, були допущені при проведенні експертизи. Сумнівів у правильності висновку генотипоскопічного дослідження не встановлено, відповідач не довів, що висновок є недостатньо обґрунтованим чи суперечить іншим матеріалам справи. При цьому, судом також враховано, що ухвалою суду від 29 лютого 2024 року, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Страха В.О., по справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення експертизи доручено експертам Комунальному закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичних експертиз», зобов`язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) разом з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`явитись до експертної установи у визначений експертом час з метою відбору необхідних зразків для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. 17 червня 2024 року на адресу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від Комунальномузакладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» надійшло повідомлення про залишення ухвали суду про призначення судово-генетичної експертизи без виконання, у зв`язку із неявкою ОСОБА_2 на експертизу, та повернуто матеріали цивільної справи № 216/7964/23. Згідно із частиною четвертою, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, відповідач ОСОБА_2 не з`явився до експертної установи для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи та не ставить перед судом апеляційної інстанції питання щодо проведення відповідної експертизи, а тому колегія судідв погоджується звисновком суду першої інстанції щодо можливості вирішення спору на підставі доказів наданих стороною позивача, зокрема, з урахуванням Висновку генотипоскопічного дослідження від 15 листопада 2023 року № 40319. Негативних наслідків для дитини у випадку визнання позивача його батьком, судом не встановлено. Зазначені обставини у їх сукупності дають підстави для висновку про необхідність задоволення вимоги про визнання батьківства, а також похідної від такої, вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було заявлено про сплив позовної давності до вимоги позивача про визнання батьківства, згідно ч. 2 ст. 129 СК України, що не було враховано судом, адже, про порушення свого права позивач мав дізнатися з моменту народження дитини, оскільки, згідно позовної заяви він проживав із ОСОБА_9 , ще з 2009 року. Так, статтею 129 Сімейного кодексу України, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що позивач не був обізнаний про своє біологічне батьківство відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до червня 2023 року. Ця обставина була підтверджена висновком молекулярно-генетичного експертного дослідження від 15.11.2023 року, отже, в даному випадку, строк позовної давності позивачем не порушено, оскільки з позовом до суду останній звернувся 04.12.2023 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги твердження відповідача щодо пропуску строку звернення до суду з вимогою про визнання батьківства. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, - залишити без задоволення. Рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 14 січня 2025 року. Головуючий: Судді: