Постанова Київський апеляційний суд № 759/17557/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/17557/24 Головуючий у І інстанції Горбенко Н.О. Провадження №22-ц/824/3869/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 15 січня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» - Гришковець Людмили Іванівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтований тим, що КП «Київкомунсервіс» на підставі публічного договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 08 червня 2018 року надаються послуги за адресою: АДРЕСА_1 , за даним договором відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) на ім`я ОСОБА_1 . За вказаною адресою станом на серпень місяць 2024 року зареєстровано 45 осіб, тобто нарахування здійснюється із розрахунку на 45 осіб. Відповідно до довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 у період з липня 2021 року по липень 2024 року позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 70 416,19 грн. Відповідачем отримані послуги сплачено не було, у зв`язку з чим існує заборгованість відповідача перед позивачем. Позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору, а саме: направлялась претензія щодо сплати заборгованості на підставі публічного Договору про вивезення побутових відходів Оферта від 08 червня 2018 року вих. № 244-5- 1512 від 12 лютого 2024 року. У зв`язку з простроченням оплати послуг з вивезення побутових відходів, позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» заборгованість за послуги з вивезення твердих побутових відходів у сумі 70416,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 10563,51 грн, проценти за користування коштами 3 % річних в розмірі 3111,02 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» - Гришковець Л.І., через систему «Електронний суд», подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема в апеляційній скарзі зазначено, що на підставі публічного договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 08 червня 2018 року надаються послуги за адресою: АДРЕСА_1 , було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) на ім`я ОСОБА_1 . Відповідач з 01 липня 2018 року користується послугою, що надає КП «Київкомунсервіс». Станом на 22 серпня 2024 року на адресу позивача від відповідача заява про здійснення перерахунку, претензій щодо якості та/або кількості наданих послуг, викликів та/або повідомлень щодо необхідності прибуття представника виконавця послуги з вивезення побутових відходів для складання акту, в порядку встановленому постановою КМУ № 1145 від 27.12.2018р. «Порядок проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг» не надходило. В апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що рішенням від 02 жовтня 2024 року у справі №759/17557/24 встановлено, що відповідач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , у період з 03 серпня 2016 року по 18 січня 2018 року, а оскільки особа, яка знялася з реєстрації, фактично може продовжувати проживати та користуватися житлово-комунальними послугами, тому саме відповідач зобов`язується сплачувати послуги з вивезення побутових відходів. Крім того, відповідно до 5.2.8 Договору відповідач зобов`язується письмово інформувати виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, протягом 30 календарних днів від дня настання такої події. Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Тобто, Законом та Договором передбачено, що індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача. Враховуючи викладене, представник позивача вважає, що позовні вимоги КП «Київкомунсервіс» до відповідача є законними та обґрунтованими. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке обґрунтування того, чому особовий рахунок складений саме на ОСОБА_1 , відсутні відомості про погодження ОСОБА_1 на те, щоб саме на його ім`я був відкритий особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в даному випадку наявний публічний договір на надання послуг з вивезення побутових відходів, а також, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є власником вказаної квартири. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Ст. 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона -підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Конклюдентні дії, є акцептом, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Ст. 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно з п.п. 5, 10 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Положеннями ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, зокрема, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 17 квітня 2018 року за № 479/4543 «Про визначення послуги з вивезення побутових відходів окремою комунальною послугою, право на здійснення якої виборюються на конкурсних засадах» послугу з вивезення побутових відходів визначено окремою послугою. Спеціальним законом в сфері поводження з побутовими відходами є Закон України «Про відходи». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи», послуги з поводження з побутовими відходами - послуги з вивезення, перероблення та захоронення побутових відходів, що надаються в населеному пункті згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 35-1 цього Закону, поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм і правил. Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів укладає договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами із споживачами. Виконавець послуг з вивезення побутових відходів зобов`язаний укласти договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб`єктами господарювання, що надають такі послуги відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту. Договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами мають містити інформацію про укладені договори між виконавцем послуг з вивезення побутових відходів та суб`єктами господарювання, що надають послуги з перероблення та/або захоронення побутових відходів. Обов`язок споживача укласти договір передбачений п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов`язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку. Якщо інше не визначено законом, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель багатоквартирного будинку або інша уповноважена особа, яка укладає колективний договір про надання комунальних послуг, згідно з правилами благоустрою території населеного пункту, розробленими з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затвердженими органом місцевого самоврядування, має право на вибір серед визначених у встановленому законодавством порядку виконавців послуг з поводження з побутовими відходами. Одиницею виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами є кілограм, тонна, кубічний метр або інша одиниця, визначена правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Одиниця виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами встановлюється органом місцевого самоврядування. Критерієм якості послуг з вивезення побутових відходів є дотримання графіка вивезення побутових відходів, дотримання правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, дотримання вимог законодавства щодо надання послуг з вивезення побутових відходів. Послуга з поводження з побутовими відходами надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі запровадження роздільного збирання побутових відходів при встановленні цін/тарифів на послугу з поводження з побутовими відходами не враховується вартість операцій з поводження з роздільно зібраними (відсортованими) корисними компонентами цих відходів. Ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18 грудня 2017 року за № 1589 «Про введення в дію рішення конкурсної комісії з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів на території м. Києва», Комунальне підприємство «Київкомунсервіс» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у м. Києві. В газеті «Хрещатик» від 08.06.2018 року №61 (5112) оприлюднено Оферту до Публічного Договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, а також тарифи та норми на надання послуг з вивезення побутових відходів виконавця послуг. Публічний Договір від 08 червня 2018 року про надання послуг з вивезення побутових відходів опубліковано на сайті КП «Київкомунсервіс» (https://kks.kiev.ua/). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України далі - ЦК України). Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) сформулювала правові позиції та вказала на те, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. З урахуванням принципу тлумачення favor contractus(тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20). Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Виходячи з наведених норм чинного законодавства вивезення відходів є видом житлово-комунальних послуг, що надаються мешканцям певної адміністративно-територіальної одиниці і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Згідно п.81 Постанови Великої Палата Верховного суду від 18березня 2020 року по справі №129/1033/13-ц принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Ст. 68 ЖК УРСР встановлено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20). В силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача стверджувала, що між сторонами склалися фактично договірні відносини, за якими відповідач, як споживач наданих позивачем послуг, зобов`язаний їх оплачувати, оскільки фактично користується ними. Тобто, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами про оплату наданих послуг, позивач виходив із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, тому, сторона позивача вважала, що відповідач повинен нести зобов`язання по їх сплаті, як споживач. Однак, сторона позивача не надала належних доказів тому, чому особовий рахунок складений саме на ОСОБА_1 - відповідача у даній справі. З позовної заяви вбачається, що публічний Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, на підставі якого позивач здійснює послуги з вивезення сміття складено 08 червня 2018 року. З інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 у період з 03 серпня 2016 року по 18 січня 2018 року Відповідно до довідки з Державної міграційної служби України Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації від 12 вересня 2024 року, за інформацією, наявною у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомостей стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач у поданому позові просив стягнути з відповідача заборгованість у період з липня 2021 року по липень 2024 року. Таким чином, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що до ОСОБА_1 пред`явлені вимоги про стягнення заборгованості у період коли він не був ні власником зазначеної квартири, ні коли він був там зареєстрованим у встановленому законом порядку, що могло б свідчити про те, що він є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, публічний Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, на підставі якого позивач здійснює послуги з вивезення сміття складено 08 червня 2018 року, а ОСОБА_1 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , 18 січня 2018 року, тобто до складання даного публічного договору. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до 5.2.8 Договору відповідач зобов`язується письмово інформувати виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, протягом 30 календарних днів від дня настання такої події, апеляційний суд критично оцінює, оскільки доказів того, що саме відповідач є/був споживачем наданих позивачем послуг останнім не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що на адресу позивача від відповідача заява про здійснення перерахунку, претензій щодо якості та/або кількості наданих послуг, викликів та/або повідомлень щодо необхідності прибуття представника виконавця послуги з вивезення побутових відходів для складання акту, в порядку встановленому постановою КМУ № 1145 від 27.12.2018р. «Порядок проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг» не надходило, апеляційний суд відхиляє, оскільки доказів того, що у ОСОБА_1 виникли зобов`язання перед позивачем останній не довів. Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне. Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» - Гришковець Людмили Іванівни - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 15 січня 2025 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар