Постанова 4824 № 361/3526/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року місто Київ Справа № 361/3526/20 Апеляційне провадження№22-ц/824/3062/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача)г Желепи О.В., суддів - Крижанівської Г.В., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання - Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна. Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Гулою Сергієм Євгеновичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Василишина В.О., ВСТАНОВИВ У червні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння відповідача земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що вона є власником спірної земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка вибула з її володіння поза її волею, двічі була відчужена до того, як потрапила у володіння останнього набувача. Позивач придбала земельну ділянку 12 липня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 . Останньому земельна ділянка належала на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Броварської міської ради від 4 лютого 2010 року. Про перехід права на земельну ділянку до ОСОБА_4 свідчить відмітка на сторінці державного акту та зазначені відомості зареєстровані відділом Держкомзему. Разом з тим, 18 жовтня 2016 року приватний нотаріус зареєстрував право власності в реєстрі на бувшого власника ОСОБА_3 , у зв`язку з втратою ним державного акту, про що було опубліковано оголошення у газеті «Нове життя». 26 жовтня 2016 року відбувся перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_5 , а потім 10 березня 2017 року до ОСОБА_2 , який 22 червня 2017 року поділив земельну ділянку на чотири. З урахуванням поданих доповнень до позовної заяви, позивач просила витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; повернути цілісність майна - земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, а саме шляхом скасування рішень про поділ земельної ділянки на чотири окремі земельні ділянки, площею по 0,025 га: скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Т.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35821832 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0100, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282926732106, номер запису про право власності: 21060889, форма власності: приватна, розмір частки: 1; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35822324 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0101, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282947732106, номер запису про право власності: 21060320, форма власності: приватна, розмір частки: 1; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35821396 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0102, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282926732106, номер запису про право власності: 21060406, форма власності: приватна, розмір частки: 1; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35820698 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0103, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282873732106, номер запису про право власності: 21059951, форма власності: приватна, розмір частки:

1. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35821832 від 22 червня 2017 року; скасовано запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0100, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282926732106, номер запису про право власності: 21060889, форма власності: приватна, розмір частки: 1; припинити право приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0100, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0100, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35822324 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0101, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282947732106, номер запису про право власності: 21060320, форма власності: приватна, розмір частки: 1; припинити право приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0101, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0101, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35821396 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0102, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282926732106, номер запису про право власності: 21060406, форма власності: приватна, розмір частки: 1; припинити право приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0102, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0102, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35820698 від 22 червня 2017 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0103, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1282873732106, номер запису про право власності: 21059951, форма власності: приватна, розмір частки: 1; припинити право приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0103, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером: 3210600000:01:045:0103, площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гула С.Є подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути з позивача судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 24750 грн. та витрати на сплату судового збору в суді апеляційної інстанції у розмірі 21440, 40 грн. Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням процесуальних норм та норм права. Зазначає, що суд першої інстанції, скасовуючи рішення державного реєстратора просто припинив право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, не скасував документи, які породжують це право власності та не встановив незаконність набуття права власності відповідачем. ОСОБА_3 , продаючи спірну земельну ділянку 18 жовтня 2016 року, був власником спірної земельної ділянки, оскільки ніхто і ніколи не визнавав дію з державною реєстрацією його права власності на спірну земельну ділянку 18 жовтня 2016 року незаконною та не скасовував її. Речові права на нерухоме майно виникають саме з моменту реєстрації, про що вказав в своєму відзиві Броварський виконавчий комітет. На сьогодні не встановлено жодним нормативним актом, судовим рішенням, що спірна земля незаконно перейшла до ОСОБА_3 , потім до ОСОБА_5 , - другий власник, і від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 . Крім того, зазначає про те, що суд першої інстанції грубо порушив при розгляді справи норми ЦПК. Подібна справа з таким же предметом вже розглядалася в даному суді із 2017 року, але іншим суддею. Судом першої інстанції неправильно застосовані норми ст.387 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Гулою С.Є. залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Гулою С. Є., задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року в частині скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Орлової Т. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35821832 від 22 червня 2017 року, індексний номер 35822324 від 22 червня 2017 року, індексний номер 35821396 від 22 червня 2017 року, індексний номер 35820698 від 22 червня 2017 року; скасування запису про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно-земельну ділянку з кадастровими номерами: 3210600000:01:045:0100, 3210600000:01:045:0101; 3210600000:01:045:0102; 3210600000:01:045:0103 площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна: 1282926732106, 1282947732106, 1282926732106, 1282873732106, номери запису про право власності: 21060889, 21060320, 21060406, 21059951, форма власності: приватна, розмір частки:1; припинення права приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровими номерами 3210600000:01:045:0100, 3210600000:01:045:0101; 3210600000:01:045:0102; 3210600000:01:045:0103 площею 0,0250 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду мотивована тим, що: суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що ОСОБА_3 в межах свого суб`єктивного права розпорядився своєю власністю, передавши це право ОСОБА_1 , правочин, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, є правомірним, недійсним у встановленому законом порядку не визнався, тому чотири земельні ділянки підлягають витребуванню від ОСОБА_2 як останнього набувача на користь позивача; Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в скасованій частині втратила законну силу. Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд при задоволенні позову в частині витребування спірних земельних ділянок погодився з доводами позивача, що спірне майно, яке було у власності позивача, вибуло з її володіння поза її волею, проте залишив поза увагою, що оцінці в справі, яка переглядається, підлягали не тільки обставини вибуття майна з володіння позивача, а й обставини набуття цього майна ОСОБА_2 у контексті добросовісності останнього набувача. Тому суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про витребування майна з чужого незаконного володіння. Тобто, предметом нового апеляційного розгляду є лише позовні вимоги про витребування майна. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Гула С.Є. апеляційну скаргу підтримав. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, просила розглянути справу за її відсутності. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника відповідача Савича М., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного. Судом установлено, що на підставі рішення Броварської міської ради Київської області 78 сесії 05 скликання № 1410 від 04 лютого 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЛ № 847744 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044. Держаний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 847744, виданий 06 квітня 2010 року, зареєстрований 14 квітня 2010 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі № 011096300447. 12 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Самко Н.Т., зареєстрований у реєстрі № 1775, за яким ОСОБА_1 прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відмітка про перехід права власності від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 здійснена приватним нотаріусом Самко Н.Т. на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 01 листопада 2012 року відомості щодо переходу права власності на вказану земельну ділянку зареєстровані відділом Держземкому у місті Броварах в Поземельних книгах, про що свідчить відмітка на державному акті на право власності на земельну ділянку. З матеріалів справи вбачається, що 14 жовтня 2016 року у газеті «Нове життя» № 41 (10503) опубліковано оголошення наступного змісту: «Втрачений Державний акт ЯЛ № 847744 від 04 лютого 2010 року, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, виданий відділом Держгеокадастру у місті Бровари на ім`я ОСОБА_7 , вважати недійсним». 18 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо власника земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - ОСОБА_3 . 26 жовтня 2016 року ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Кузьміченко О.А., зареєстрований у реєстрі № 2018, за яким ОСОБА_5 прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу земельна ділянка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державну реєстрацію права приватної власності на відчужувану земельну ділянку за ОСОБА_3 проведено шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Базир Н.М., державним реєстратором, приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області 18 жовтня 2016 року, номер запису про право власності: 16958560, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1058088032106, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 жовтня 2016 року, номер: 71494752. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лазарєвою В.П., зареєстрованого у реєстрі № 366, ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 незабудовану земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 . 10 березня 2017 року приватний нотаріус Лазарєва В.П. зареєструвала право власності (номер запису про право власності: 19390088) за ОСОБА_2 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від10 березня 2017 року № 82183630. 06 квітня 2017 року відповідач ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , звернувся до компетентних органів із заявою, в якій просив розділити вказану земельну ділянку на чотири земельні ділянки площами 0,0250 га, а також виготовити чотири окремі правовстановлюючі документи на його ім`я на земельні ділянки. Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 364 від 13 червня 2016 року надано адреси об`єктам нерухомого майна у місті Броварах, а саме земельній ділянці, площею 0,0250 га (кадастровий номер: 3210600000:01:045:0103), по АДРЕСА_2 , земельній ділянці, площею 0,0250 га, (кадастровий номер: 3210600000:01:045:0102) по АДРЕСА_2 , земельній ділянці, площею 0,0250 га, (кадастровий номер: 3210600000:01:045:0100) по АДРЕСА_2 , земельній ділянці, площею 0,0250 га, (кадастровий номер: 3210600000:01:045:0101) по АДРЕСА_2 . Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35820698 від 22 червня 2017 року ОСОБА_9 (виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області) внесено запис про право власності: 21059951, ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,025 га, кадастровий номер: 3210600000:01:045:0103, адреса: АДРЕСА_1 . Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35821396 від 22 червня 2017 року ОСОБА_9 (виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області) внесено запис про право власності: 21060406, ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,025 га, кадастровий номер: 3210600000:01:045:0102, адреса: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35821832 від 22 червня 2017 року ОСОБА_9 (виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області) внесено запис про право власності: 21060889, ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,025 га, кадастровий номер: 3210600000:01:045:0100, адреса: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 червня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35822324 від 22 червня 2017 року ОСОБА_9 (виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області) внесено запис про право власності: 21061320, ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,025 га, кадастровий номер: 3210600000:01:045:0101, адреса: АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на момент проведення приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н.М. державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 18 жовтня 2016 року, останній не був власником майна, так як у законний спосіб відчужив його на користь ОСОБА_1 у 2011 році. Відповідно перехід права власності від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2016 року та від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2017 року відбувся у незаконний спосіб, як і подальша реєстрація за відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки, утворені внаслідок поділу первісної земельної ділянки набутої ОСОБА_1 на законних підставах. Правочин на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку є правомірним. Позивач у визначеному законом порядку набула права власності на земельну ділянку, зареєструвала це право в порядку передбаченому на час придбання землі, майно вибуло з володіння позивачки поза її волею, а тому воно підлягає витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом установлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2011 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000:00:045:0044, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчений нотаріально. У Державний реєстр правочинів було внесено запис про реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 , як відчужувачем, та ОСОБА_1 , як набувачем. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст.204 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України). До спірних правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин), які визначають умови на момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних. Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника. Таким чином, встановивши, що 12 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000:00:045:0044, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , запис про який був внесений до Державного реєстру правочинів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 в межах свого суб`єктивного права розпорядився своєю власністю, передавши це право ОСОБА_1 . Правочин, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, є правомірним, недійсним у встановленому законом порядку не визнався. Крім того, суд першої інстанції встановив, що відмітка про перехід права власності від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 здійснена приватним нотаріусом Самко Н.Т. на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 , а 01 листопада 2012 року відомості щодо переходу права власності на вказану земельну ділянку зареєстровані відділом Держземкому у місті Броварах в Поземельних книгах, про що свідчить відмітка на державному акті на право власності на земельну ділянку. Відтак унаслідок укладення 12 липня 2011 року договору купівлі-продажу право власності на спірне нерухоме майно, яке включає правомочності володіння, користування та розпорядження, перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 . Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України). Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод спірного майна недійсними. Установлено, що 18 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Базир Н.М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо власника земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - ОСОБА_3 . Підставою виникнення права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 зазначає копія державного акту на право власності на земельну ділянку, завірена відділом Держгеокадастру у місті Броварах Київської області, серія та номер: ЯЛ № 847744, виданий 14 квітня 2010 року, видавник: Броварська міська рада. Київської області. Попередньо, 14 жовтня 2016 року у газеті «Нове життя» № 41 (10503) опубліковано оголошення наступного змісту: «Втрачений Державний акт ЯЛ № 847744 від 04 лютого 2010 року, кадастровий номер: 3210600000:00:045:0044, виданий відділом Держгеокадастру у місті Бровари на ім`я ОСОБА_7 , вважати недійсним». Зважаючи на те, що ОСОБА_3 у 2011 році розпорядився своєю земельною ділянкою шляхом укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, який станом на жовтень 2016 року недійсним не визнавався, підстави для повторної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_3 були відсутні. В подальшому ОСОБА_3 , не маючи на це права, відчужив земельну ділянку ОСОБА_5 , яка відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , який в свою чергу поділив її на чотири окремих земельних ділянок. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування від ОСОБА_2 як останнього набувача на користь позивача чотирьох земельних ділянок із незаконного володіння. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині добросовісності дій ОСОБА_2 та його необізнаності про те, що ОСОБА_5 придбала спірну земельну ділянку у особи , яка не мала право її відчужувати, а також виконуючи вказівки Верховного Суду, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. У частині першій статті 388 ЦК України зазначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що добросовісність набувача майна, придбаного за відплатним договором, не є запорукою неможливості витребування такого майна, якщо воно вибуло з володіння первісного власника поза його волею. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (провадження № 61-3601св22), вказано, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. З огляду на викладене суд касаційної інстанції у вказаній постанові виснував, що з аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17). За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин». Крім того, у вказаній постанові колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надавала оцінку доводам зустрічного позову про визнання особи добросовісним набувачем нерухомого майна та не встановив наявності підстав для його задоволення, зазначивши, що остання набувачка нерухомого майна не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до продавця, у якого вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Водночас колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного суду у цій справі та передаючи її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Наведене може створити враження відсутності єдиного підходу до визначення правових наслідків визнання останнього набувача добросовісним та до того, як статус добросовісного набувача впливає на можливість законного власника майна реалізувати передбачене пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України право на його витребування. Водночас, на переконання апеляційного суду, відповідні розбіжності усунуто Великою Палатою Верховного Суду у постанові 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, до висновків якої доцільно буде звернутися далі по тексту в контексті аналізу дотримання приписів Конвенції і Першого протоколу до неї в цій справі. Насамперед апеляційний суд зауважує, що інтерес первісного власника у поверненні майна до свого законного володіння та інтерес останнього набувача, який полягає у збереженні набутого права власності на майно, є конкуруючими у спірних правовідносинах та, в певному роді, паритетними, оскільки як первісний власник, так і останній набувач у такій ситуації діють добросовісно та мають законні очікування на повернення чи збереження права власності відповідно. Водночас неможливо не зауважити, що майновий інтерес первісного власника виник раніше і, за відсутності його волевиявлення на відчуження майна, мав би захищатися з певною долею пріоритету. У той же час, з огляду на різноманітні обставини, які можуть виникати в процесі укладення цивільно-правових договорів з розпорядження майном, розроблення єдиного та універсального підходу до того, як саме підлягають вирішенню подібні спори, є дещо ускладненим. Вирішуючи спір про витребування майна, суд має надати оцінку обставинам вибуття майна з володіння первісного власника, обставинам набуття майна у власність останнім набувачем та, безперечно, оцінити перспективи можливості відновлення своїх прав кожної із сторін на предмет їх реальності та виконуваності. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами, на переконання Великої Палати Верховного Суду, можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. У справі, яка переглядається, встановлено, що в жовтні 2016 року ОСОБА_3 , не маючи на те законних підстав, заявив про втрату державного акта на право власності на земельну ділянку та повторно зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі копії державного акту, відразу відчуживши його ОСОБА_5 . При цьому вже в березні 2017 року ОСОБА_5 продала земельну ділянку ОСОБА_2 . На переконання апеляційного суду, відповідач у цій справі, проявивши розумну обачність, мав об`єктивну змогу поцікавитися у ОСОБА_5 мотивами вже другого відчуження земельної ділянки протягом п`яти місяців, а також з`ясувати, на підставі яких правовстановлюючих документів здійснювалося відчуження їй спірного нерухомого майна (зокрема, дубліката (копії) державного акту на право власності на земельну ділянку), у зв`язку з чим у нього могли б виникнути об`єктивні сумніви щодо наявності у продавця права відчужувати спірне нерухоме майно. Наведені обставини не вказують на недобросовісність самого ОСОБА_2 , проте, безумовно, мають враховуватися судом при вирішенні спору по суті, у тому числі під час застосування Конвенції та Першого протоколу до неї. Так, у пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 також зазначено, що, вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Щодо дотримання стандартів правомірності втручання у право власності відповідача - кінцевого набувача апеляційний суд зазначає наступне. Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання. Зокрема, у статті 1 Першого протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії (що мають оцінюватися у сукупності), як: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації. ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine]. Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів». У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження. ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність. Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. У свою чергу, втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним. Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься. Повертаючись до обставин справи, яка переглядається, апеляційний суд зауважує, що законність втручання в цій справі обумовлена тим, що право власності є конституційним правом особи, передбаченим статтею 41 Конституції України, воно є непорушним та набувається в порядку, визначеному законом. Законний власник не втрачає право власності на належне йому майно, якщо воно вибуває з його володіння без належної на те законної підстави чи не з його волі, тому таке право підлягає захисту. Легітимною метою (виправданістю втручання загальним інтересом) є необхідність захисту гарантованого Конституцією України права законного володільця, майно якого вибуло з його володіння без відповідної на те правової підстави чи не з його волі. Що стосується принципу пропорційності, то апеляційний суд уважає, що: 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна. Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення законної власниці на підставі виданого без достатніх на те правових підстав дубліката державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Саме такий підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, про яку згадувалося раніше по тексту. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такі фундаментальні висновки, застосовні у спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння, які виникають між особами приватного права: - відсутність факту чи наміру зловживання позивачем своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об`єктивної форми вираження її волевиявлення), вказує на відсутність підстав для відмови у захисті його права власності; - недоторканність набутого добросовісним набувачем права власності за рахунок позбавлення законного власника, який не допускав недобросовісного користування своїми правами та не виражав волевиявлення на передачу майна, можливості поновити своє порушене, внаслідок вибуття належного йому майна за неукладеним правочином, майнове право суперечить завданню цивільного судочинства; - принцип мирного володіння майном, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується не лише кінцевого добросовісного набувача майна, а й первинного законного володільця, який маючи у власності певне майно, розраховує, що його право на мирне володіння майном буде захищене належним правовим регулюванням; - у разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції; - водночас добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо; - витребування майна, яке вибуло з володіння позивачки поза її волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивачки та інтересами відповідачки, яка не позбавлена права на відшкодування завданих їй збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбала нерухоме майно. У разі понесення відповідних витрат на підставі приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України відповідачка має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених нею із часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Як добросовісний набувач (володілець) відповідачка має право залишити собі здійснені нею поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, вона має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість; - висновки щодо неможливості покладення на добросовісного набувача надмірного індивідуального тягаря у зв`язку з витребуванням майна на користь законного володільця, зокрема ті, що викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, є незастосовними до правовідносин за участі фізичних осіб, оскільки сформульовані у справі, де позивачем був орган місцевого самоврядування, а спірне майно вибуло з комунальної власності внаслідок незаконної, за доводами позивача, приватизації, у той час як у справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, законний володілець - фізична особа взагалі не була учасником правовідносин, за яких майно вибуло з її володіння, та не підписувала договору купівлі-продажу. З урахуванням викладеного, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції та оцінивши положення Конвенції та Першого протоколу до неї, проте не лише в контексті добросовісності кінцевого набувача, а й з точки зору права позивачки на мирне володіння належним їй на законних підставах майном, колегія суддів констатує, що повернення у цій справі ОСОБА_1 протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. З огляду на характер спірних правовідносин апеляційний суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України також не встановлено. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте помилково не здійснив оцінку обставини добросовісності останнього набувача майна та перевірив можливість витребування майна в контексті приписів Конвенції та Першого протоколу до неї, у зв`язку з чим рішення суду в оскаржуваній частині підлягає зміні на підставі частини четвертої статті 376 ЦПК України шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- Відповідно до вимог ч.6 ст.259, ч. 6 ст.268, ст. 367 ЦПК України, суд проголошує вступну і резолютивну частини постанови суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Гулою Сергієм Євгеновичем, задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння змінити, виклавши його мотивувальну частину, в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року. Головуючий О. В. Желепа Судді Г. В. Крижанівська О. В. Немировська