Постанова Київський апеляційний суд № 761/36408/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 листопада 2024 року місто Київ справа № 761/36408/20 провадження №22-ц/824/10562/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Шевченківська районна в м.Києві державна адміністрація розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 1 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Осаулова А.А., В С Т А Н О В И В : У листопаді 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати незаконним та скасувати розпорядження № 380 від 4 серпня 2020 року «Про втрату малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування»; розпорядження № 381 від 4 серпня 2020 року «Про припинення опіки над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житлом та майном». Позов обгрунтовано тим, що малолітня дитина, ОСОБА_3 був переданий позивачу на проживання та під опіку в зв`язку з тим, що матір ОСОБА_4 - ОСОБА_5 тривалий час страждає на психічне захворювання і 18 серпня 2018 року в черговий раз була госпіталізована до ТМО «Психіатрія» у м.Києві. 20 серпня 2018 року лікарсько-консультативною комісією ТМО «Психіатрія» було діагностоване чергове загострення психічного захворювання «Шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу. Галюцинаторно-параноїдний синдром». Захворювання ОСОБА_5 є невиліковним, вперше діагностовано більше 15 років тому, має безперервний перебіг з періодами ремесії та загострення. Лікування в стаціонарі ТМО «Психіатрія» ОСОБА_5 проходила в черговий раз з 18 серпня 2018 року до 15 грудня 2018 року. Попередньо ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні з липня 2016 року, наприкінці вересня втекла з стаціонару ТМО «Психіатрія». Микалай в 2016 році проживав в сім`ї позивача, поки його матір проходила лікування в стаціонарі, і під час стаціонарного лікування матері в 2018 році проживав в сім`ї позивача. Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації № 99 від 13 лютого 2019 року «Про надання малолітньому Князському Миколаю статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» надано малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування, який мешкає разом з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації № 579 від 25 липня 2019 року «Про призначення опіки над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житлом та майном» призначено громадянку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його житлом та майном. Доручено опікуну ОСОБА_1 захищати права та майнові інтереси підопічного, постійно дбаючи про його матеріальне забезпечення, виховання та фізичний розвиток. Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації № 380 від 4 серпня 2020 року «Про втрату малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» знято з малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та визнано таким, що втратило чинність розпорядження Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації № 99 від 13 лютого 2019 року «Про надання малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування». Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації № 381 від 4 серпня 2020 року «Про припинення опіки над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житлом та майном» припинено опіку над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житлом та майном; визнано таким, що втратило чинність розпорядження Шевчкенківської районної в м.Києві державної адміністрації № 579 від 25 липня 2019 року «Про призначення опіки над малолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житлом та майном' Оскаржувані розпорядження прийняті без належного вивчення обставин справи, грубо порушують права малолітньої дитини, несуть ризик заподіяння шкоди життю та здоров`ю малолітньої дитини, є незаконними та підлягають скасуванню. В оскаржуваних розпорядженнях відповідач умисно не вказав, що у Консультативному висновку амбулаторної ЛКК від 6 липня 2020 року вказано, що діагноз ОСОБА_5 не знятий. Комісія не виявила бажання заслухати дитину, вирішуючи його долю. Фактично оскаржуваним розпорядженням відповідач примусового і безапеляційно відправив 10-річного хлопчика проживати наодинці в квартирі з матір`ю, яка страждає на психічні хвороби. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 1 березня 2024 року позовні вимоги задоволені. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації № 380 від 4 серпня 2020 року «Про втрату малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» та розпорядження № 381 від 4 серпня 2020 року «Про припинення опіки над малолітньою дитинлю, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житлом та майном». Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Шевченківська районна в м.Києві державна адміністрація подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає рішення незаконним, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не враховано, що предметом оскарження у цій справі є саме визнання незаконним розпоряджень, а не висновок ЛКК закладу охорони здоров`я про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків. Підставою для скасування розпоряджень став висновок ЛКК про можливість матір'ю дитини виконувати батьківські обов'язки. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 адвокат Кшевецька І.В. просила рішення як законне і обгрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. ОСОБА_5 рішення не оскаржила, відзиву на апеляційну скаргу не подала. В судове засідання ОСОБА_5 не з'явилася, про місце, день і час розгляду справи була повідомлена, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення отримала 13 листопада 2024 року, причини своєї неявки суду не повідомила, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у її відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. В судовому засіданні представник Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації Приткова М.С. та представник Служби у справах дітей та сім`ї Галілей З.М. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити. ОСОБА_1 та її представник адвокат Кшевецька І.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення суду першої інстанції як законне і обгрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом установлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка займається його вихованням і утриманням, та незважаючи на прийняття оспорюваних розпоряджень дитина продовжує проживати з позивачем станом на час розгляду справи. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в оспорюваному розпорядження № 380 від 04.08.2020 не вказану, яку з передбачених п.26 Порядку підстав, було враховано при прийнятті рішення про втрату ОСОБА_9 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Комісія з питань захисту прав дитини при вирішення заяви ОСОБА_5 щодо повернення в її сім`ю сина, обмежилась лише констатацією бажання матері виховувати дитину та можливість за станом здоров`я виконувати батьківські обов`язки. При цьому , вказаний висновок зроблений виключно на момент її огляду. Оспорювані рішення не відповідають інтересам дитини та є передчасними, оскільки опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам, а ОСОБА_10 , як станом на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, так і станом на час розгляду справи продовжує проживати з позивачем, що підтвердив чоловік позичача ОСОБА_11 , рідний брат матері дитини. Крім того, судом першої інстанції врахована думка дитини ОСОБА_12 , який залишився проживати в сім'ї дядька, не повернувся в сім'ю матері, що свідчить про те, що опіка не припинена. Судом також враховано, що станом на час розгляду справи дитині ОСОБА_13 виповнилося 14 років, а згідно ст.29 ч.2 ЦК України така дитина має права самостійно обирати собі місце проживання. ОСОБА_3 , будучи особою, який виповнилося 14 років, станом на час розгляду справи виявив бажання проживати разом з тіткою, і змінювати місце проживання не хоче. Будь-яких перешкод зі сторони позивача у спілкування дитини з ОСОБА_14 судом не встановлено. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Із положень статті 247 СК України слідує, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право: на проживання в сім`ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника. Статтею 250 СК України визначено, що опіка, піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За змістом статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини). Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» (далі - Конвенція про захист прав людини) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти. Таке саме визначення дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитини-сироти міститься в частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-ІV). За змістом статті 11 Закону № 2342-ІV органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань, у тому числі, щодо встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування , надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок), визначено механізм провадження органами опіки та піклування такої діяльності. В силу пунктів 22, 27, 30, 50 Порядку рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті (в разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження такої дитини за поданням служби у справах дітей. Дитина втрачає статус дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі поновлення піклування обох або одного з батьків, зокрема, на підставі довідки про повернення матері, батька з місць позбавлення волі або звільнення з-під варти, заяви матері, батька, поданої районній, районній у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади, про повернення їм дитини та висновку цього органу про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері, батькові. Служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, на підставі заяви матері, батька, які повернулися з місць позбавлення волі, про повернення їм дитини обстежує їх житлово-побутові умови, перевіряє наявність або відсутність заробітку чи іншого доходу, про що складає відповідний акт, звертається до закладу, установи чи організації, що надає соціальні послуги дітям і сім`ям з дітьми, та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки їх потреб з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею та готує висновок районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади про можливість передачі дитини для подальшого виховання матері чи батькові (пункт 27 Порядку). Рішення про втрату дитиною статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування на підставах, зазначених у пунктах 26 і 27 цього Порядку, приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті (в разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем її походження за поданням служби у справах дітей (пункт 30 Порядку). Опіка, піклування припиняється, в тому числі, у разі передачі дитини батькам (усиновлювачам) (пункт 50 Порядку). ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, заява № 31111/04, пункт 54, ECHR, 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, заява № 10383/09, пункт 100, ECHR, 16 липня 2015 року). Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Вказані норми міжнародного договору кореспондуються з приписами статті 171 СК України, згідно яких дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. В матеріалах справи наявні ряд документів, з якої слідує, що ОСОБА_5 (матері дитини) вперше була госпіталізована до ТМО «Психіатрія» у м.Києві 29 липня 2016 року, встановлено діагноз: «Шизофренія, параноїдна форма, безперервний перебіг, галюцинаторно-параноїдний синдром»; повторно госпіталізована 18 серпня 2018 року за рішенням Подільського районного суду м.Києва від 22 серпня 2018 року в примусовому порядку. Знаходилась на лікуванні до 19 грудня 2018 року. Відповідно до медичної документації хвора: «періодично проявляла вербальну агресію, ламала речі в квартирі, не доглядала за дитиною». Враховуючи, що ОСОБА_5 не відвідувала лікаря-психіатра, відмовлялась від підтримуючої терапії, в клінічних проявах хвороби при загостренні виникали прояви немотивованої агресії та стани ремісії були нестійкими. 13 лютого 2019 року Шевченківська районна в м.Києві державна адміністрація, врахувавши висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у матері дитини, гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків, прийняла розпорядження про надання малолітньому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (позивач), за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, Шевченківська районна в м.Києві державна адміністрація розпорядженням № 579 від 25 липня 2019 року призначила ОСОБА_1 опікуном над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його житом та майном. Підставою для прийняття оспорюваних розпоряджень (серпень 2020 року) став консультативний висновок ЛКК № 44/720, за яким ОСОБА_5 пройшла амбулаторно-лікарську лікувальну комісію при Київському міському психоневрологічному № 1 6 липня 2020 року і за станом здоров`я на момент огляду може виконувати батьківські обов`язки. У висновку зазначений діагноз ОСОБА_5 : страждає на хронічний психічний розлад, на даний час медикаментозна ремісія, за станом здоров'я на момент огляду може виконувати батьківські обов'язки. В той же час допитаний в судовому засідання в якості свідка лікар-психіатр ОСОБА_15 повідомив, що ОСОБА_5 проходила лікування у нього, її захворювання є хронічним, але воно лікується, якщо приймати ліки. Висновок щодо стану її здоров'я робився на час проведення огляду, довідку про стан її здоров'я на майбутнє неможливо дати. Комісія з питань захисту прав дитини при Шевченківський районній в м.Києві державній адміністрації при вирішення заяви ОСОБА_5 щодо повернення в її сім`ю ОСОБА_3 обмежилась лише констатацією бажання матері виховувати дитину та висновком консультативним висновком ЛКК при Київському міському психоневрологічному № 1 6 липня 2020 року про можливість ОСОБА_5 за станом здоров`я виконувати батьківські обов`язки, вказаний висновок зроблений виключно на момент її огляду. Установлено як на час прийняття 13 лютого 2019 року розпорядження, так і на час розгляду справи, в тому числі і апеляційним судом, ОСОБА_3 продовжує проживати разом з ОСОБА_1 , в сім`ю матері не повернувся. Будучи вислуханим судом першої інстанції, малолітній ОСОБА_3 пояснив, що він проживає з тіткою, яка його забезпечує всім необхідним, він має власну кімнату, бажає проживати з тіткою, змінювати місце проживання не хоче. Крім того, він пояснив, що з матір'ю бачиться регулярно, спілкується по телефону. Таким чином, суд першої інстанції в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що дитина, ОСОБА_3 з 2018 року проживає з позивачем, в сім`ю матері ОСОБА_5 не повернувся, дійшов обгрунтованого висновку про те, що опіка не припинена. Відповідно оспорювані розпорядження є передчасними і не відповідають інтересам дитини. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам, наявність заяви матері про повернення дитини в її сім`ю, а також висновок ЛКК про можливість ОСОБА_5 виконувати батьківські обов`язки, є достатніми підставами для прийняття оскаржуваних розпоряджень, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не спростовують висновків суду про те, що спірні розпорядження не відповідають інтересам дитини і є передчасними, оскільки опіка ОСОБА_1 , з якою залишився проживати малолітній ОСОБА_3 , не припинена. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 1 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 15 січня 2025 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус