Постанова 4873 № 910/10339/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" січня 2025 р. Справа№ 910/10339/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коротун О.М. суддів: Суліма В.В. Майданевича А.Г. без виклику сторін, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/10339/24 (суддя - Мандриченко О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 130 980,00 грн Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просило стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) грошові кошти у розмірі 130 980,00 грн з ПДВ, які безпідставно отримані з особового рахунку №8211375 як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів з накопичення маршрутного потягу на підставі додатку 1-4 "умови організації накопичення вагонів" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-001 від 26.06.2020 та нарахування збору за зберігання вантажу в період накопичення маршрутного потягу. 2.Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" безпідставно списані кошти у розмірі 130 980 грн 00 коп та судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. При цьому, суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість нарахування та списання Акціонерним товариством "Українська залізниця" вищезазначених зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 130 908,96 грн, та оскільки відповідач в добровільному порядку не повернув вищезазначені грошові кошти на рахунок позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та задовольнив його.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» 08.11.2024 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (була зареєстрована 11.11.2024), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 по справі № 910/10339/24. Ухвалити нове рішення по справі № 910/10339/24, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» відмовити. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/10339/24, розгляд якої призначено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників. 15.11.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі (з доказами надсилання відповідачу в особистий кабінет Електронного суду), який було прийнято та долучено до матеріалів справи в порядку ст. 263 ГПК України.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, скаржник вважає, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача та не було встановлено обставину непослідовної поведінки позивача щодо здійснення відповідних платежів та подальшої суперечливої поведінки позивача у вигляді вимоги щодо повернення таких коштів. Відповідно до усталеної судової практики, яка викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, від 04.09.2021 у справі № 185/446/18, від 11.01.2023 у справі № 548/741/21 безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. При цьому, апелянт зазначив, що накопичувальна картка № 01080765 від 01.08.2022 на загальну суму збору за зберігання вантажів у розмірі 109090,80 грн (без ПДВ) була підписана представником позивача (вантажовласника) без заперечень. Так, апелянт вважає, що позивач усвідомлював та розумів, що складання вказаної накопичувальної картки стане підставою для зарахування вказаної суми, що обліковувалася на особовому рахунку позивача в якості оплати послуг за договором (фактично до списання їх відповідачем з особового рахунку позивача та зменшення розміру попередньої оплати позивача за надані послуги, здійсненої на умовах договору) в порядку, передбаченому розділом 4 договору. При цьому апелянт вважає, що станом на 01.08.2022 позивачу було достеменно відомо про відсутність у нього обов`язку щодо сплати відповідачу збору за зберігання вантажів у вагонах, які знаходяться на коліях загального користування за час, протягом якого здійснюється накопичення таких вагонів для їх подальшого відправлення групами (маршрутами), і за який стягується (стягнута) плата (збір) за накопичення вагонів. Про обізнаність позивача із відсутністю в нього вищезазначеного обов`язку, на думку скаржника, свідчать обставини, встановлені судовими рішеннями при розгляді іншої господарської справи № 915/305/22 (судовий спір між тими ж сторонами, стосовно аналогічних відносин щодо наявності підстав для оплати збору за зберігання вантажів у вагонах за час накопичення вагонів для формування маршруту). Окрім цього, апелянт зазначив про необхідність застосування спеціальної позовної давності. Так, претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Тобто, за доводами скаржника, положення ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на претензію. З наведених норм випливає, що позов до перевізника у цій справі мав бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6 - місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3 - місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статей 134, 136 СЗ України та статтею 315 ГК України. (Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20). А тому апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У поданому відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на те, що нарахування збору за зберігання вантажу лежить поза межами договірних відносин та обґрунтовано АТ «Українська залізниця» нормою права - п.9 Правил зберігання вантажів. Окрім цього позивач зазначив, що дії АТ «Українська залізниця» щодо списання з особистого рахунку ТОВ СП «НІБУЛОН» 130 908,96 грн не виникли ні з умов договору, ні з норми права, а тому мають бути повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України. Також позивач зазначив, що судом першої інстанції правомірно було враховано правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23, в частині того, що в період накопичення вагонів з вантажем за умовами додатку 1-4 до договору п.9 Правил зберігання вантажу не застосовується, а тому у АТ «Українська залізниця» відсутні правові підстави для здійснення таких нарахувань в період формування маршрутного потягу. А тому позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги через необґрунтованість.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (далі також - позивач, Замовник, ТОВ СП "Нібулон") в порядку, встановленому ст. 634 Цивільного кодексу України, шляхом накладення електронного цифрового підпису, направило Акціонерному товариству "Українська залізниця" (далі також - відповідач, Перевізник, АТ "Українська залізниця") заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №14291113/2020-001 від 24.03.2020. 26.06.2020 АТ "Українська залізниця" направило Товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020, яким засвідчено прийняття від ТОВ СП "Нібулон" заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомлено про присвоєння позивачу кодів відправника/одержувача: 8496 та платника: 8211375 та про відкриття особового рахунку з ідентичним номером, які повинні використовуватись виключно для перевезення вантажів у межах договору між сторонами. При цьому, код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер договору. Відтак, між АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 (далі - договір), предметом якого, згідно з п. 1.1., є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона перевізника не є орендною платою. Пунктом 1.4. договору визначено, що надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами. Відповідно до п. 2.1. договору обов`язки замовника, становлять, зокрема: сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4.); відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5.); у строки, встановлені розд. 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п. 2.1.7.). Умовами п. 2.3. договору передбачено обов`язки перевізника, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та збірнику тарифів (п. 2.3.2.); складати документи, передбачені п. 1.3., 1.4. та розд. 4 договору, щодо нарахування сум платежів (п. 2.3.5.). Пунктом 13 договору передбачено, що невід`ємною частиною договору є додатки, зокрема: додаток 1-1 "Ставки плати за додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами" та Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів". Згідно з п. 13.1. договору, у випадках, якщо додатками до договору визначені умови інші ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору. Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, додаток № 1-4 до договору "Умови накопичення вагонів" (далі - додаток № 1-4), який є невід`ємною частиною останнього. Відповідно до п. 1 додатку № 1-4, на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів). За умовами п. 3 додатку № 1-4, для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Відповідно до п. 5 додатку № 1-4, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення. Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 додатку № 1-4). Відповідно до п. 9 додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1.); за затримку вагонів замовника: платежі пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з збірником тарифів та правилами перевезення вантажів (п. 9.2.); за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3.). Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується. За доводами позивача, за результатом проведеної перевірки розрахунків службою залізничного транспорту ТОВ СП "Нібулон" було виявлено безпідставно отримані АТ "Українська залізниця" 130 908,96 грн з ПДВ з особового рахунку № 8211375, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу (додаток 1-4). ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Положеннями частини 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт" Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083. Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Положеннями п. 9 Правил зберігання вантажів, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Як правомірно було встановлено судом першої інстанції, відповідно до накладної №40569386 від 31.07.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" було передано до перевезення маршрутний потяг №073152 з вантажем (п.

20. Зерно кукурудзи насипом) з відомістю вагонів в кількості 50 вагонів з ідентифікацією відправки №40569386 від 31.07.2022. 28.10.2022 АТ "Українська залізниця" були сформовані відомості плати за користування вагонами №01080474 від 01.08.2022 на суму 35078,40 грн. без ПДВ; №01080475 від 01.08.2022 на суму 35078,40 грн. без ПДВ; №01080476 від 01.08.2022 на суму 20383,30 грн. без ПДВ; №01080477 від 01.08.2022 на суму 26681,20 грн. без ПДВ; №01080478 від 01.08.2022 на суму 11647,80 грн. без ПДВ; №01080479 від 01.08.2022 на суму 20180,20 грн. без ПДВ; №01080480 від 01.08.2022 на суму 13814,70 грн. без ПДВ. АТ "Українська залізниця" були сформовані накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №01080765 від 01.08.2022 року, згідно якої ТОВ СП "Нібулон" було нараховано: - збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 109090,80 грн. без ПДВ., №01080764 від 01.08.2022 року, згідно якої ТОВ СП "Нібулон" було нараховано: - накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 17536,35 грн. без ПДВ. Відповідно виписки з особового рахунку ТОВ СП "Нібулон" (8211375) від 01.08.2022 з рахунку ТОВ СП "Нібулон" списана оплата за накопичувальною карткою №01080765 від 01.08.2022: - збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 109090,80 грн. без ПДВ (130 908,96 грн з ПДВ). Відповідно виписки з особового рахунку ТОВ СП "Нібулон" (8211375) від 01.08.2022 з рахунку ТОВ СП "Нібулон" списана оплата за накопичувальною карткою №01080764 від 01.08.2022: - накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 17536,35 грн. без ПДВ. (21043,62 грн з ПДВ). Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід`ємною частиною останнього. З урахуванням приписів додатку №1-4 до договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, а відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору. В свою чергу, зважаючи на умови додатку № 1-4 до договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим додатком. Так, відповідно до п. 9 додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4). Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. додатку № 1-4). При цьому, обов`язковим елементом для застосування вказаного пункту є "затримка з вини замовника". З наведеного вбачається, що п. 9 додатку № 1-4 розділяє такі поняття як "накопичення рухомого складу" та "затримку вагонів перевізника". Водночас, згідно з даними накопичувальної картки №01080764 від 01.08.2022 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) (форма ФДУ-92), ТОВ СП "Нібулон" було нараховано збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001; найменування та номер документа ГУ-23 №2598, №2595, №2599, №2597, №2596, №2594) на суму 109 090,80 грн без ПДВ. (130 908,96 грн з ПДВ). Тоді як обов`язок складення актів форми ГУ-23 встановлено умовами п. 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (п. 8 Правил користування вагонами та контейнерами). Тобто в умовах договору, що регулює спеціальну послугу, сторони узгодили, що актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги "Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд", оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина відповідача. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 915/5/23). В цій частині, відхиляючи доводи скаржника, суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України, висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 у справі № 915/5/23, пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потяга. Таким чином, грошові кошти в сумі 130 908,96 грн з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть. З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення / не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність" та не має такого елементу, як вина відправника. Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв`язку з чим позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що грошові кошти в сумі 130 908,96 грн. з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть. А тому доводи апелянта в цій частині відхиляються через необґрунтованість. Щодо застосування норм матеріального права суд апеляційної інстанції, досліджуючи доводи скаржника зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18). Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 130 908,96 грн з ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось у зв`язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають. Щодо доводів скаржника про необхідність застосування спеціальної позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. При цьому, частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до п. 134 Статуту залізниць України, претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Пунктом 136 Статуту залізниць України передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту. Частиною п`ятою ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 ст. 909 та статтею 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Отже, ст. 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами щодо прострочення доставки вантажу. Разом з цим, відповідно до ч. 1 - 4 ст. 315 Господарського кодексу України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Відтак, положення ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника. В той же час, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що предметом позову у даній справі є стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" безпідставно отриманих кошів у розмірі 130 980,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а не пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу. А тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника з посиланням на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20, в якій предметом спору було стягнення з Залізниці штрафу за несвоєчасну доставку вантажу. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що правова

позиція Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 не є релевантною до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. А тому не підлягає до застосування в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були досліджені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядав справу в межах ст. 269 ГПК України. Таким чином, апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - залишити без змін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін.

9. Судові витрати З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/10339/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/10339/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати, у зв`язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/10339/24 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя О.М. Коротун Судді В.В. Сулім А.Г. Майданевич