Постанова 4857 № 140/5602/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5602/24 пров. № А/857/17899/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року (головуючий суддя Ковальчук В.Д., м. Луцьк) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобовґязання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплату йому компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати на суми перерахунку і виплати грошового забезпечення, зобов`язання здійснити нарахування та виплату йому компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.02.2021, відповідно до вимог п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, грошового забезпечення з 01.01.2021 по 15.02.2021, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, за весь час затримки такої виплати з 15.12.2015 по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших ви плаї, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, зобов`язання нарахувати і виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 15.02.2021 по день фактичної виплати заборгованості грошового забезпечення 08.05.2024, за період з 15.01.2021 по 08.05.2024, з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 606,68 гривень, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення, виплачених 08.05.2024 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 року у справі № 140/3945/23. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення виплаченої 08.05.2024 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 року у справі № 140/3945/23 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших ви плаї, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 . Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 244222,66 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України. Згідно пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. 15.02.2021 наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) №35 майора ОСОБА_1 , офіцера відділу безпеки військової служби управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22.01.2021 №21 на посаду начальника групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_2 з 15.02.2021 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та усіх видів забезпечення. Позивач, в свою чергу, наказ від 15.02.2021 №35, яким його виключено зі списків особового складу та яким визначено види та розміри грошового забезпечення, які підлягають виплаті у зв`язку із його переміщенням до іншої військової частини, не оскаржував. Отже, Військова частина НОМЕР_1 , як на момент проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_3 , так і на день виключення його зі списків особового складу частини вважала відсутніми підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 15.02.2021, а також перерахунок та виплату грошового забезпечення 30.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року з врахуванням виплачених сум включно, та перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 15.02.2021, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, з врахуванням виплачених сум. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року (набрало законної сили 06.11.2023) у справі №140/3945/24, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 , апеляційну скаргу позивача задоволено частково: Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця для обрахунку індексації. Зобовґязано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця для обрахунку індексації. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.02.2021 року, відповідно до вимог п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Зобовґязано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.02.2021 року, відповідно до вимог п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року. Зобовґязано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року з врахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 15.02.2021 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року. Зобовґязано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 15.02.2021 року, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, з врахуванням виплачених сум. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі № 140/3945/23 залишено без змін. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі №140/3945/24 виконано відповідачем шляхом зарахування 07.05.2024 на картковий рахунок позивача в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» у сумі 267545,10 грн. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предґявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звґязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предґявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у звґязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку. Звертає увагу на застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум. Верховний Суд сформував висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що «

30. Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

31. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні». У справі № 825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 380/693/20. З матеріалів справи видно, що позивач був звільнений з військової служби у лютому 2021 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. За захистом свого порушеного права внаслідок не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі позивач звернувся до суду і спір щодо цього остаточно був вирішений 06.11.2023. Посилаючись на вищезазначене, позивач у травні 2024 року звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, а саме: середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2021 по 08.05.2024. Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник більш ніж через 2 роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. Разом з тим, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була повґязана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір повґязаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За таких, обставин справи та враховуючи висновки, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великої Палати Верховного Суду, необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Крім того, апелянт зазначає, що з аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрат частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 21.02.2001 року № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадян втрати частини доходів є дотримання наступних умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Крім цього, у пункті 2 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги. Враховуючи вищезазначене, військова частина НОМЕР_1 вважає, що судом першої не враховано той факт, що оскільки сума доходу нарахована за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у звґязку з несвоєчасним виконанням рішення суду, оскільки, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, так як основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів, тому військова частина НОМЕР_1 вважає, що відсутні підстави для компенсації ОСОБА_1 втрати частини доходів у звґязку з порушенням строків їх виплати. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 10.08.2015 по 15.02.2021 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »). 15.02.2021 позивач, наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 35 (по стройовій частині) звільнений з посади офіцера відділу безпеки служби військової управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_3 ) та виключений зі списків частини у зв`язку призначенням його наказом командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 21 від 22.01.2021 на посаду начальника групи безпеки військової служби військової частини НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 позивач перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №140/3945/23 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 було скасовано, позов задоволено частково: зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року, як базового місяця для обрахунку індексації; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.02.2021 року, відповідно до вимог п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року з врахуванням виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 15.02.2021 року, виходячи із розрахункової величини для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року, з врахуванням виплачених сум. На виконання зазначеного рішення відповідачем було здійснено виплату 08.05.2024 у сумі 267545,10 грн. Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Як уже зазначалось вище, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, грошове забезпечення виплачені йому на виконання рішення суду відповідачем на суму 267545,10 грн. лише 08.05.2024. Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на це, суд першої інстанції вірно вважав, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. При цьому, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення, виплачених 08.05.2024 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі № 140/3945/23, зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення виплаченої 08.05.2024 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі № 140/3945/23 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших ви плаї, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Крім того, постановляючи рішення суд першої інстанції правильно врахував, що за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України , а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а). Відтак, суд дійшов підставного висновку про те, що о скільки при звільненні 15.02.2021 позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення та грошове забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 08.05.2024, то вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки. При цьому, суд правильно зауважив, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». З урахуванням викладеного вище, суд вірно вважав, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022, та після набрання чинності цим законом. При цьому, суд правильно зауважив, що період з 16.02.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-IX) регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності. Період з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19.07.2022 практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Як уже згадувалось вище, остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 16.02.2021 в день звільнення, натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 267545,10 грн. були виплачені лише 08.05.2024. Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні необхідно розділити: з 16.02.2021 (перший день затримки) по 18.07.2022, що становить 551 день; з 19.07.2022 по 08.05.2024, що становить 659 днів. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні. Згідно з особовою карткою грошового забезпечення №2455 розмір місячного грошового забезпечення за останні повні два місяці перед звільненням становив: у грудні 2020 року 29403,15 грн., у січні 2021 року 18477,62 грн. Загальна сума доходу за період з грудня 2020 року по січень 2021 року становить 47880,77 грн. Останні повні два місяці перед звільненням позивача налічують 61 календарний день. Виходячи з цього, суд правильно вважав, що середньоденний заробіток позивача становить 47880,77 грн/62 = 772,27 грн./день. Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в період з 15.02.2021 по 18.07.2022 становить 425520,77 грн. (772,27 грн х 551). При цьому, суд правильно застосував принцип співмірності до подібних правовідносин викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а). Зокрема, істотність частки компенсації за не виплачену індексацію грошового забезпечення та грошового забезпечення за 2015-2021 роки в порівнянні з грошовим забезпечення за вказані роки складає: 267545,10/1122481 грн = 0,24. Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 15.02.2021 по 18.07.2022 становить: 772,27 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,24 (частка компенсації за непроведену індексацію) х 551 дні (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 102124,98 грн. Враховуючи вище наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу за період з 15.02.2021 по 18.07.2022 в розмірі 102124,98 грн. Відповідно, за період з 19.07.2022 по 08.05.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 142097,68 грн (772,27 грн х 184 дні). Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві, складає 244222,66 грн (142097,68 грн + 102124,98 грн). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі №140/5602/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула