Постанова 4852 № 160/27419/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27419/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 в адміністративній справі №160/27419/24 (суддя Боженко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и В: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв`язку з мобілізацією; скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини. Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд: - заборонити Військовій частині НОМЕР_1 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, іншого навчального центру до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального на підставі чого просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтовано тим, що суд залишив поза увагою, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яка на підставі п. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки він є педагогічним працівником закладу загальної середньої освіти Криворізького ліцею №77 Криворізької міської ради, має тарифну ставку (тижневе навантаження 19 годин), що складає 1 ставку, про що суду надано відповідні докази. Така обставина не підлягає доказуванню, оскільки є фактом. Тобто, вказане свідчить про очевидність протиправності наказів ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у подальшому і командира військової частини, як такого, що прийнятий на підставі та на виконання наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з пп.1, 2 ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до ч. 1, ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно з ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. З урахуванням викладеного, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду. Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значних зусиль для відновлення прав позивача. Апеляційний суд звертає увагу, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов`язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. При цьому припинення юридичної сили індивідуального акта, у тому числі і наказів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду. Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов`язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено. З огляду на предмет спору, у даному випадку позивач відстоює своє право на відстрочку. В аспекті оцінки аргументів позивача в апеляційному провадженні колегія суддів зазначає, що у цьому контексті, коли позивач відстоює своє право на відстрочку, важливо розуміти різницю між правом на відстрочку і самою відстрочкою. Право на відстрочку означає можливість одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Колегія суддів зазначає, що позивач може використовувати це право для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або для захисту своїх інтересів у відносинах з іншою стороною. Відстрочка відстрочення виклику до військової служби в разі загрози національній безпеці або військових дій. Таке право надається певним категоріям громадян за рішенням відповідних державних органів. Тобто, сама відстрочка це конкретний акт чи дія або виконання обов`язку на певний строк, яка виконується за відповідних умов. (див. умови Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560) Нормативно-правовим актом, що регулює питання мобілізації, підстав для відстрочки від призову під час мобілізації є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, позивач може мати право на відстрочку, що дає йому можливість використовувати цей інструмент в своїх інтересах, але сам факт відстрочки стане реальністю тільки при наявності виконання процедури надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення. Перелік підстав, які дають право на відстрочку від мобілізації, наведено у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду даної заяви. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає про недостатність обґрунтованих підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та за даних обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів. Поряд з вказаним, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що визначений позивачем спосіб забезпечення адміністративного позову фактично спрямований на майбутнє та безпосередньо вирішує спір по суті, що не відповідає інституту забезпечення позову. При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 по справі № 300/2540/19. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з достатнім обґрунтуванням нормами процесуального та матеріального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 229, 236, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова суддя Ю. В. Дурасова