Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/2711/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 р. Справа № 520/2711/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, по справі № 520/2711/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення зі служби в поліції, поновлення на посаді, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), у порядку адміністративного судочинства заявила вимоги про: 1) скасування наказу ГУНП в Харківській області № 296 від 03.06.2022 в частині застосування відносно майора поліції ОСОБА_1 /НОМЕР_2/, старшого інженера з інформаційної підтримки відділу поліції №1 Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; 2) скасування наказу ГУ НП в Харківській області № 289о/с від 14.06.2022 про звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 /НОМЕР_2/, старшого інженера з інформаційної підтримки відділу поліції №1 Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію»; 3) поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме на службі в поліції на посаді старшого інженера з інформаційної підтримки відділу поліції №1 Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області. Аргументуючи ці вимоги зазначила, що дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 р. позов залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення було прийнято за умов недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визначив встановленими та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 р. по справі № 520/2711/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначила, що вона в період з 01.05.2022 до 11.05.2022 (день отримання нею поранення) не прибула до евакуйованого територіального підрозділу ГУНП в Харківській області не через своє небажання або пасивну поведінку, а внаслідок об`єктивних обставин, які не залежали від її волі, а саме ведення воєнних дій і пов`язаних із ними обставин. Вказала на хибність висновків суду першої інстанції щодо нездійснення нею спроб виконати наказ і про відсутність у матеріалах справи доказів цього. Зазначила, що вчиняла спроби виконати усний наказ прибути на підконтрольну Україні територію, докази не може надати за об`єктивних підстав, оскільки це можуть підтвердити лише військовослужбовці російської федерації, які безпосередньо знаходились на блок-посту, через який вона намагалась проїхати, та не надали їй можливості це зробити. Зазначила, що судом при прийнятті рішення не взято до уваги, зроблені Верховним Судом висновки у постанові від 06.03.2018 по справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17), постанові від 22.06.2023 по справі 577/1447/22. Вказала, що висновок Суду про те, що ОСОБА_1 завдань поліцейської служби з 27.02.2022 не виконувала, до руху спротиву не стала, активних дій із захисту суверенітету України та територіальної цілісності України у межах виконання завдань поліцейської служби або громадянського обов`язку не вчинила, є хибним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких можна дійти цього або протилежного висновку. Також вказала на неможливість реалізувати своє право щодо надання пояснень під час проведення службового розслідування, оскільки для цього мала знати про його наявність. Однак не була повідомлена про проведення службового розслідування відносно неї, оскільки: воно було розпочате 10.05.2022, а відомості про електронні адреси, осіб, відносно яких воно проводилось, отримані лише 16.05.2022. Отже твердження суду, на думку позивача, про об`єктивність та повноту службового розслідування не відповідає матеріалам справи, оскільки ним не враховано за яких саме підстав ОСОБА_1 не прибула до евакуйованого підрозділу, а це могло відбутися внаслідок непереборних обставин, крайньої необхідності, або за інших підстав, які не залежали від її волі, і виключають таку ознаку як «винність» в її діях. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 без змін. Вказав, що суд дійшов вірного висновку, що окремо кожен із тих епізодів, котрі визнані підтвердженими у ході розгляду справи, поза будь-яким розумним сумнівом явно та очевидно є достатніми для застосування найсуворішого із можливих видів дисциплінарного стягнення, позаяк демонстрація такої поведінки абсолютно не виключає майбутніх ризиків рецидиву. Владний суб?єкт - начальник ГУ НП в Харківській області у спірних правовідносинах діяв виключно на реалізацію суджень Висновку Дисциплінарної комісії. Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб?єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері поліцейської діяльності судом відносно епізодів відсутності поліцейського на службі 01.05.2022р.-03.06.2022р. (в частині проміжку часу до 11.05.2022р.) без поважних причини під час дії запровадженого правового режиму воєнного стану не виявлено. На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що заявник народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, проходила безперервну службу в органах Міністерства внутрішніх справ України у якості співробітника, атестованого спеціальним званням працівника міліції; 07.11.2015 р. склала Присягу працівника поліції; у період 07.11.2015 р. -14.06.2022 р. продовжила проходження публічної служби в лавах Національної поліції України, зокрема, на штатній посаді поліцейського в організаційній структурі Ізюмського районного управління поліції Національної поліції в Харківській області; 05.02.2021 р. згідно з наказом ГУ НП в Харківській області №73 о/с від 05.02.2021р. була призначена на посаду старшого інженера з інформаційної підтримки; мала спеціальне звання - майор поліції; згідно з наказом ГУ НП в Харківській області №289 о/с від 14.06.2022 р. була звільнена зі служби в поліції з 14.06.2022 р. у порядку реалізації накладеного наказом ГУ НП в Харківській області №296 від 03.06.2022 р. дисциплінарного стягнення. Згідно із Положенням про ГУ НП в Харківській області, правовий статус ГУ НП в Харківській області визначений як юридична особа публічного права - територіальний орган поліції. Згідно із наданим на вимогу суду першої інстанції Положенням про Ізюмське районне управління поліції ГУ НП в Харківській області, правовий статус Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області визначено як відокремлений підрозділ ГУ НП в Харківській області; місцем розташування Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області є адреса пров. Георгієвський, 4, м. Ізюм, Ізюмський район, Харківська область. Згідно із наданим на вимогу суду першої інстанції Положенням про Відділ поліції №1 Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області, правовий статус Відділу поліції №1 Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області визначено як відокремлений підрозділ ГУ НП в Харківській області; місцем розташування Відділу поліції №1 Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області є адреса вул. Жовтнева, 33, місто Балаклія, Ізюмський район, Харківська область. Зміст згаданих правових актів локальної дії цілком узгоджується із положеннями ст.13 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII «Про Національну поліцію», де указано, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції. З наведеного випливає, що місцем проходження служби заявником є адреса розташування територіального органу поліції - ГУ НП в Харківській області, але за окремим усним чи письмовим розпорядженням прямого чи безпосереднього керівника проходження служби може здійснюватись також і за іншими адресами, у тому числі або за адресою розташування Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області як відокремленого підрозділу ГУ НП в Харківській області, або за адресою розташування Відділу поліції №1 Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області як відокремленого підрозділу ГУ НП в Харківській області. Згідно з викладеними у позові твердженнями, після настання події окупації м. Балаклії - 03.03.2022 р. військами ворога - Російської Федерації заявник знаходилася у м. Балаклія. 12.05.2022 р. заявником було отримане поранення, час лікування тривав з 12.05.2022 р. по 07.06.2022 р., у подальшому заявник виїхала до Естонської Республіки, де згідно з відомостями наданих на вимогу суду медичних документів знаходилася до часу подання позову у справі №520/2711/24. 09.05.2022 р. начальником Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області було складено рапорт про невиконання низкою поліцейських Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області (у тому числі і заявником) усного наказу про виїзд до 30.04.2022 р. на вільну від окупації територію України з метою безпосереднього виконання завдань поліцейської служби. За цією подією начальником ГУ НП в Харківській області 10.05.2022 р. було видано наказ № 608 від 10.05.2022р. про призначення службового розслідування та створено Дисциплінарну комісію у складі: голови комісії - старшого інспектора з ОД ВП УГІ ГУ НП в Харківській області підполковника поліції Іванчі О.О.; члена комісії - старшого інспектора ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції Введенського К.К.; члена комісії - старшого інспектора ВП УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції Семенова Д.М. Доказів оскарження заявником вказаного наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять. Доводів про наявність особистої зацікавленості членів Дисциплінарної комісії у формулюванні конкретних наперед визначених висновків службового розслідування текст позову не містить, у ході розгляду справи заявник таких аргументів не висловлювала. Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках між заявником та членами Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять. Сповіщення про призначення службового розслідування було проведено з урахуванням правил ч.2 ст.27 Дисциплінарного статуту. У ході службового розслідування була опитана низка працівників поліції, котрі підтвердили як достовірність події отримання наказу керівництва про виїзд з окупованої військами Російської Федерації території України, так і існування фізичної можливості виконати цей наказ. Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 03.06.2022 р. (далі - Висновок). У тексті Висновку діяння/вчинок заявника за подією не виходу на службу без поважних причин 01.05.2022 р. - 03.06.2022 р. було кваліфіковано Дисциплінарною комісією в якості вчинення дисциплінарного проступку - порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч.1 ст.8, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.24 ч.1 ст.23, ч.2 ст.24 Закону України «Про Національну поліцію». Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії щодо застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. 03.06.2022 р. Висновок був затверджений начальником ГУ НП в Харківській області. 03.06.2022р. начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №296 від 03.06.2022 р., яким до заявника з відображених у Висновку мотивів було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. 14.06.2022 р. начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №289 о/с від 14.06.2022 р., яким на реалізацію наказу ГУ НП в Харківській області №296 від 03.06.2022 р. заявника було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Календарна дата звільнення заявника зі служби у поліції припала на - 14.06.2022 року. Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб?єкта владних повноважень з приводу застосування дисциплінарного покарання у вигляді звільнення зі служби в поліції, заявником було ініційовано даний спір. Залишаючи без задоволення позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що в спірних правовідносинах вчинене владним суб?єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за основною вимогою про скасування наказу стосовно притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини щодо проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. №508-VIII (далі - Закон № 580-VIII), а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018 р. №2337-VIII (далі - Статут, Дисциплінарний статут). Згідно зі ст. 8 Закону № 580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов?язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов?язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов?язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров?я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв?язку з виконанням службових обов?язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. В силу ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту до змісту службової дисципліни поліцейського також віднесено такі обов?язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов?язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов?язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов?язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп?яніння. Згідно із частиною першою статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім?я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов?язки». Положення статей 8, 18 Закону України «Про національну поліцію», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179 покладають на поліцейського обов?язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських. За правилами частини другої статті 19 Закону № 580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. За визначенням, наведеним у статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Згідно із частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Відповідно до вимог статті 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов?язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. В силу частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Статтею 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об?єктивного з??ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів. Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою. У разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування. У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких вже проводиться службове розслідування, така скарга долучається до матеріалів службового розслідування. У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких є висновок дисциплінарної комісії, такі скарги не розглядаються, якщо не містять інформації, яка не була досліджена під час проведення службового розслідування. Про відмову у розгляді скарги заявник інформується у десятиденний строк. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2123-IX Дисциплінарний статут доповнено розділом V такого змісту: «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану». Вказані зміни набрали чинності 01 травня 2022 року. Згідно із частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження. За правилами частин першої та другої статті 27 цього ж Статуту під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов?язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення. У разі відсутності поліцейського на службі уповноважена особа зобов?язана викликати його для надання пояснень. Виклик здійснюється шляхом його безпосереднього вручення поліцейському або надсилання поштовим зв?язком чи з використанням електронної комунікації. За наявної можливості надсилання виклику поштовим зв?язком здійснюється рекомендованим листом на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. Надсилання виклику з використанням електронної комунікації здійснюється виключно на адресу електронної пошти поліцейського чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі або які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника. Виклик надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше однієї доби для прибуття за вказаною у виклику адресою. Відповідно до частини першої статті 30 Дисциплінарного статуту Національної поліції України у разі відсутності поліцейського, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, без поважних причин на службі копія наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення надсилається поштовим зв?язком (у разі можливості) на адресу місця проживання, зазначену в його особовій справі, або з використанням електронної комунікації за контактними даними, які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок № 893), зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1355/32807 визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування. Відповідно до п. 1 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» Порядку № 893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків. Згідно з п. 4 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» Порядку № 893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку. Розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження. Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом: одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи; отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування. У разі розгляду справи у формі письмового провадження рішення дисциплінарною комісією приймається без повідомлення та (або) виклику інших учасників службового розслідування на підставі наявних у справі матеріалів (п. 7 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» Порядку № 893). В силу пп. 13, 14 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» Порядку № 893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні чи письмові пояснення з приводу відомих їм відомостей про діяння, що стало підставою для призначення службового розслідування. Під час розгляду справи у формі письмового провадження поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, надає пояснення в письмовій формі. Згідно з пунктом 2 розділу VI «Оформлення матеріалів службового розслідування» Порядку №893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прийняття рішення за результатами службового розслідування» цього ж порядку у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення. Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом?якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності. Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв?язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Колегія суддів зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (у подальшому воєнний стан було продовжено). Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Статтею 24 Закону України «Про національну поліцію» визначені додаткові повноваження поліції, а саме: у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві. За змістом наведених правових норм ними прямо передбачено обов?язок працівників поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України, її територіальної цілісності та під час дії правового режиму воєнного стану брати участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану та в цілому виконувати обов?язки щодо охорони прав і свобод людини, честі держави, тощо. З тексту Присяги поліцейського (стаття 64 Закону України «Про національну поліцію»), неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов?язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов?язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов?язків. Присяга поліцейського передбачає зобов?язання виконувати обов?язки сумлінно. Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов?язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов?язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них. Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності. Подібна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №160/11795/20. Позивач, як поліцейська, яка склала Присягу на вірність Українському народові та сумлінність виконання службових обов?язків, керуючись положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції України, мала у своїх діях і поведінці слідувати змісту Присяги та, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов?язки. У розглядуваному випадку, як установив суд, відповідач надав докази вжиття ним всіх можливих заходів з використанням доступних у ситуації, що склалася, засобів задля інформування особового складу щодо дій, які належить вчинити в умовах воєнного стану. Так, в апеляційній позивач не заперечувала про обізнаність щодо необхідності виконання наказу у строк до 30.04.2022 року евакуюватися на підконтрольну територію. Разом із цим позивач, яка стверджує про своє бажання продовжувати службу в поліції та ставить перед судом питання про поновлення її на посаді, зі свого боку, не навела жодних доводів та не надала доказів, які б свідчили, що вона, перебуваючи на цій посаді, слідуючи Присязі поліцейського, вчиняла активні дії та докладала всіх можливих зусиль щоб віднайти способи для виїзду на підконтрольну Україні територію з метою постановки на облік та, усвідомлюючи свою високу відповідальність, повернення до виконання обов?язків поліцейського. На думку колегії суддів, позивачка, як поліцейська, мала усвідомлювати необхідність подальшого виїзду з окупованої території (див. постанови Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справах №420/2566/23, № 420/1936/23). Крім того, ОСОБА_1 , як поліцейська, яка склала Присягу на вірність Українському народові та сумлінність виконання службових обов?язків, на виконання Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції України, мала вживати всіх можливих заходів з метою виконання повноважень необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Означена позиція викладена в постанові Верховного суду від 18 жовтня 2024 року по справі № 280/6535/22. Проте позивач, як встановлено судом першої інстанції, всупереч Присязі поліцейського фактично самоусунулася від виконання службових обов?язків. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який критично оцінив посилання позивачки на те, що вона була позбавлена можливості безпечно для життя і здоров?я покинути окуповану територію та прибути за місцем дислокації підрозділу, Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону №580-VIII). Водночас держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов?язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством, у тому числі й шляхом зобов?язання залишити окуповану територію з метою подальшого виконання службових обов?язків. Не викликає жодного сумніву посилання позивачки на ризик для життя і здоров?я під час такого переміщення, втім функціональні обов?язки поліцейського так само передбачають вірогідність виникнення ситуацій, небезпечних для життя і здоров?я під час несення служби, що водночас вимагає їх розв?язання, а не уникнення. Служба в поліції передбачає необхідність у її працівників певних психологічних якостей, таких як: відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях тощо. Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду наведених у постанові від 18.10.2024 р. по справі № 280/6535/22. Що стосується тверджень апелянтки, що нею здійснювались спроби виїзду з тимчасово окупованої території м. Балаклія на підконтрольну територію України, при цьому за відсутності у неї особистого автотранспорту, але військовими РФ було відмовлено у виїзді, то судова колегія вважає такі доводи необгрунтованими, оскільки на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 не надано жодних належних доказів. Позивачка не надала жодного підтвердження про те, що до цього часу бажала та шукала можливостей потрапити до місця дислокації підрозділу на підконтрольній Україні території. Матеріали справи також не містять доказів того, що позивачка просила про допомогу в евакуації шляхом надання транспорту, повідомлення відповідних маршрутів та шляхів евакуації. Матеріали справи свідчать про те, що інші поліцейські ГУНП в Харківській області змогли виїхати на підконтрольну Україні територію, зокрема, за період з 24 лютого виконали наказ про вихід з окупації - 239 поліцейських ГУНП в Харківській області. З огляду на наведене, доводи про неможливість евакуюватися на підконтрольну Україні територію та прибути за місцем дислокації підрозділу, не є беззаперечними. Водночас суд першої інстанції небезпідставно указав на недоведеність доводів позивачки щодо її невдалої спроби виїхати за межі тимчасово окупованої території м. Балаклія. Колегія суддів також критично сприймає твердження позивача щодо перебування на лікуванні у період з 12.05.2022 до 07.06.2022 та як наслідок відсутність можливості виконати вимоги наказу та виїхати до 30.04.2022 на підконтрольну Україні територію задля подальшого проходження служби в поліції, оскільки перебування позивача у вказаний період на лікуванні жодним чином не спростовує невиконання позивачем вимог наказу в строк до 30.04.2022. Отже, доказів неможливості залишення окупованої ворогом території України до 11.05.2022 р. заявник до суду не подав. Доказів адекватності, виваженості, розумності та доброчесності поведінки після визнаних у позові обставин залишення окупованої ворогом території України і прибуття до третьої безпечної країни відносно незвернення до дипломатичних та консульських установ України з метою повернення до місця несення поліцейської служби матеріали справи також не містять. Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість позивачем реалізувати своє право щодо надання пояснень під час проведення службового розслідування, колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Акту огляду засобу (програми) електронної комунікації, було встановлено, що на адресу електронної пошти поліцейській ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 17.05.2022 було відправлено іменне повідомлення з наступним текстом «Відповідно до вимог ст. 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Вам необхідно з`явитися для надання пояснень о 15:00 19 травня 2022 року до службового кабінету № 5, розташованого за адресою: вул. Студентська 5/6, м. Харків, до дисциплінарної комісії в рамках службового розслідування, призначеного наказом ГУНП в Харківській області № 608 від 10.05.2022. Дисциплінарна комісія з проведення службового розслідування призначеного наказом ГУНП в Харківській області № 608 від 10.05.2022 (для зв`язку з дисциплінарною комісією та у разі виникнення будь-яких питань з приводу виклику контактний телефон +38068 080 8035)». Також за допомогою засобів електронної комунікації (месенджеру Whatsapp) поліцейській ОСОБА_1 за номером телефону НОМЕР_1 було направлено іменне повідомлення 17.05.2022. Разом з тим, позивач відповідних пояснень не надав. Відповідно до частини 3 статті 27 Дисциплінарного статуту виклик, який надісланий з використанням електронної комунікації, вважається таким, що отриманий поліцейським, на другий день з дня його відправлення. Колегія суддів зазначає, що проаналізувавши матеріали справи, підтверджень доводів про порушення процедури проведення службового розслідування, не встановила та вважає, що з урахуванням воєнного стану і складнощів, які виникли в результаті перебування позивачки на окупованій території, службове розслідування проведено відповідачем у спосіб передбачений законом. Висновок дисциплінарної комісії про відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин є обґрунтованим. У постанові від 25 квітня 2024 року в справі №520/5388/22 Верховний Суд вказував на те, що сам факт того, що поліцейський не заперечує факт своєї відсутності у відповідний період у місці несення служби, нівелює хиби службового розслідування, у тому числі і в аспекті надання поліцейським пояснень дисциплінарній комісії. Крім того, жодних конкретних мотивів щодо помилковості чи неповноти формулювання складу дисциплінарного проступку та його елементів, дефектів форми або змісту висновку службового розслідування, недоліків у формуванні складу комісії та процедури його проведення, підстави позову не містять. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Натомість, судова колегія зазначає, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов?язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу прямого керівника. Щодо посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17), від 22.06.2023 по справі 577/1447/22, колегія суддів зазначає, що висновки зроблені Верховним Судом у вказаних постановах є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки за встановлених у справі № 235/2284/17 обставин має місце невихід особи через перебування в місцевій прокуратурі з метою подачі заяви на неправомірні дії керівників підприємств, а справа № 577/1447/22 стосувалася звільнення за прогул без поважних причин з посади інженера-технолога технічного відділу Державного підприємства «Авіакон», а не поліцейського, що перебуває з державою в спеціальних відносинах. Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, будучи поліцейським, повинна була виконувати обов?язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, у тому числі, й під час воєнного стану, оскільки склала Присягу поліцейського та несла службу особливого характеру. Нездатність відповідати цим вимогам у розглядуваному випадку вказує на несумісність зі службою в поліції. На думку колегії суддів, питання кадрового наповнення службовцями, які перебувають з державою в спеціальних відносинах, заснованих на вірності і відданості та діють як представники державної влади і відповідають за захист загальнодержавних інтересів та інтересів інших державних органів, що набуває особливої ваги під час воєнного стану, лежить в площині реалізації державою її суверенної влади. У цьому випадку публічний інтерес полягає у формуванні корпусу поліцейських з тих осіб, які здатні виконувати свої специфічні функціональні обов?язки в умовах, що відрізняються від мирного часу та відповідним реагуванням на випадки, які свідчать про нездатність забезпечити їх виконання. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб?єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов?язків тощо. Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №806/647/15, від 21 січня 2021 року у справі №826/4681/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/1578/2020, від 9 лютого 2022 року у справі №160/12290/20 тощо. На думку колегії суддів, оспорювані накази та висновок службового розслідування, на яких ґрунтуються ці акти, містять чіткі і зрозумілі посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких комісія дійшла відповідних висновків. Водночас під час розгляду справи не встановлено обставин, які б указували на те, що висновки відповідача, які покладено в основу оскаржуваних наказів, є довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів. Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позиції суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обставини, досліджені та перевірені в суді першої інстанції і не впливають на висновки суду. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов??язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов?язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов?язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об?єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв?язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 по справі № 520/2711/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич