Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5614/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року справа №200/5614/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Молочна І.С.), складене у повному обсязі 17 вересня 2024 року, у справі № 200/5614/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09 серпня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії і виплатити додаткові кошти з урахуванням довідки про заробітну плату №338 від 11 липня 2024 року, яку видало Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія», довідки про заробітну плату №12-б від 30 жовтня 2023 року, яку видало Публічне акціонерне товариство «Надимське підприємство залізничного транспорту», починаючи з 01 серпня 2024 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09 серпня 2024 року №054450003748 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 серпня 2024 року з урахуванням відомостей, зазначених у довідках №12/б від 30 жовтня 2023 року та №338 від 11 липня 2024 року, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачу правомірно відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належних чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 16 квітня 2022 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. Відповідно до записів №4-5 трудової книжки серії НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_1 , позивач: - з 26 липня 1982 року по 20 вересня 1983 року працювала електромонтером п`ятого розряду у Ворошиловградській міській телефонній мережі. Відповідно до довідки №101/345 від 12 жовтня 2022 року про роботу та структурні зміни, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» м. Луганськ, ЛНР, ОСОБА_1 у період з 26 липня 1982 року по 20 вересня 1983 року працювала електромонтером п`ятого розряду у Ворошиловградській міській телефонній мережі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі №200/5371/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.07.1982 по 20.09.1983; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 16.04.2022, з дати призначення пенсії, з урахуванням страхового стажу за період роботи з 26.07.1982 по 20.09.1983, та з урахуванням раніше виплачених сум. 01 серпня 2024 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії. До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії довідок №12/б від 30 жовтня 2023 року, №16/К від 30 жовтня 2023 року, №338 від 11 липня 2024 року, №101/345 від 12 жовтня 2022 року. Доказів протилежного відповідачем не надано. 09 серпня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №054450003748 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, що надані заявницею довідки про заробітну плату для обчислення пенсії не підтверджені первинними документами та підлягають зустрічній перевірці законності їх видачі та прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в перерахунку пенсії - зміна періоду 60 місяців до 01 липня 2000 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб`єкта владних повноважень надати позивачу додаткові документи. Судами встановлено, що довідка №12/б від 30 жовтня 2023 року щодо розміру заробітної плати за період з лютого 1984 року по травень 1985 року, видана ОСОБА_1 Публічним акціонерним товариством «Надимське підприємство залізничного транспорту», м. Надим, Ямало-Ненецький автономний округ, Російська Федерація. Довідка №16/К від 30 жовтня 2023 року, яка уточнює роботу в районах Крайньої Півночі та прирівняних до неї місцевостях, видана ОСОБА_1 Публічним акціонерним товариством «Надимське підприємство залізничного транспорту», м. Надим, Ямало-Ненецький автономний округ, Російська Федерація. Довідка №338 від 11 липня 2024 року щодо розміру заробітної плати з липня 1982 року по вересень 1983 року, видана ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія», м. Луганськ, ЛНР. Довідка №101/345 від 12 жовтня 2022 року про роботу та структурні зміни, видана ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія», м. Луганськ, ЛНР. Відповідно до записів №4-7 трудової книжки серії НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_1 , позивач: - з 26 липня 1982 року по 20 вересня 1983 року працювала електромонтером п`ятого розряду у Ворошиловградській міській телефонній мережі; - з 15 лютого 1984 року по 20 листопада 1986 року працювала електромонтером п`ятого розряду в Новоуренгойському підприємстві залізничного будівництва, район Крайньої Півночі. Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-право, до загального страхового стажу позивача зараховано періоди роботи, зокрема, з 26 липня 1982 року по 20 вересня 1983 року та з 15 лютого 1984 року по 20 листопада 1986 року («Особливості території: «КП зі строков. договором»). Отже, спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення від 09 серпня 2024 року №054450003748 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погоджує висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами частини першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Статтею 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат. Згідно з ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). У заробіток для обчислення пенсії членам колгоспів включається оплата в усіх її видах за роботу в громадському господарстві колгоспу. Постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2005 «Про реалізацію абзацу другого пункту 2 статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено «Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії особам, що у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, строк виконання якої перевищував календарний місяць». Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку, дія цього Порядку поширюється на таких осіб, що до 1 липня 1998 року отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, строк виконання якої перевищував календарний місяць, зокрема, тих, що працювали в сільському господарстві, були зайняті на сезонних роботах, працювали у старательських артілях, виконували роботи (надавали послуги) за цивільно правовими договорами та сплачували внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно п. 4, 5 Порядку до заяви додаються документи, що підтверджують виплату особі заробітної плати (доходу) за результатами роботи. Документом, що підтверджує виплату особі заробітної плати (доходу) за результатами роботи є: для працівників старательських артілей - довідка про заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії та трудова книжка; для інших осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку, - довідка підприємства, установи, організації про заробітну плату (дохід), оформлена згідно з додатком до Порядку, із зазначенням підстави для виплати заробітної плати (доходу) за результатами виконаної роботи. У разі коли у пенсійній справі особи зберігається довідка про заробітну плату (дохід) чи інші документи, що підтверджують факт отримання заробітної плати (доходу) за результатами роботи, така довідка чи документи можуть використовуватися для перерахунку пенсії за рішенням управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі в місті. Відповідно до п.8 Порядку заробітна плата (дохід), що підлягає зарахуванню до суми заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, визначається шляхом ділення суми заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців виконання такої роботи. Пунктом 9 Порядку передбачено, що перерахунок пенсії у зв`язку із зарахуванням до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії сум заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, здійснюється на підставі заяви та необхідних документів у строк, визначений статтею 45 Закону № 1058-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (абзац 1 частини п`ятої статті 45 Закону №1058-IV). Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що єдиною і обов`язковою умовою для обчислення особі пенсії за віком з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року, є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжними відомостями та іншими документами про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за призначенням пенсії. На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Як встановлено судами, матеріали справи не містять доказів пропозиції суб`єкта владних повноважень позивачу надати додаткові документи після прийняття його заяви від 01 серпня 2024 року №5890. Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Так, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначає, зокрема, що надані позивачем довідки про заробітну плату для обчислення пенсії не підтверджені первинними документами та підлягають зустрічній перевірці законності їх видачі. Водночас, неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у даному випадку проведення перевірки достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №808/1735/18. Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема, проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати. Таке право передбачене і в пункті 4.2 Порядку №22-1. Тому, з наведених норм права слідує, що перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17. Також, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2021 року у справі №2487/68/17, дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок. Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року у справі №200/5371/22 встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 та довідки №101/345 від 12.10.2022 про роботу та структурні зміни, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» м. Луганськ, ЛНР, ОСОБА_1 у період з 26 липня 1982 року по 20 вересня 1983 року працювала електромонтером п`ятого розряду у Ворошиловградській міській телефонній мережі. Матеріалами справи підтверджено, що згідно розрахунку страхового стажу позивача, форма РС-право, період роботи з 26 липня 1982 року по 20 вересня 1983 року зараховано органом пенсійного фонду до страхового стажу позивача, що не є спірним питанням у справі. Матеріалами справи також підтверджено, що відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-право, до загального страхового стажу позивача також зараховано період роботи з 15 лютого 1984 року по 20 листопада 1986 року («Особливості території: «КП зі строков. договором»). Водночас, на підтвердження розміру отриманої заробітної плати за зазначені періоди позивачем надано довідки №12/б від 30 жовтня 2023 року щодо розміру заробітної плати за період з лютого 1984 року по травень 1985 року, яку видано Публічним акціонерним товариством «Надимське підприємство залізничного транспорту», м. Надим, Ямало-Ненецький автономний округ, Російська Федерація, та №338 від 11 липня 2024 року щодо розміру заробітної плати з липня 1982 року по вересень 1983 року, яку видано Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія», м. Луганськ, ЛНР. Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до частин першої, четвертої статті 1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Постановою Верховної ради України №1958-ХІІ від 10 грудня 1991 року «Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 08 грудня 1991 року у м. Мінську. Відповідно до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08 грудня 1991 року високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національності або інших відмінностей рівні права і свободи. Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам інших Сторін, а також особам без громадянства, що проживають на її території, незалежно від їхньої національної належності або інших відмінностей громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи відповідно до загальновизнаних міжнародних норм про права людини. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров`я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов`язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях. Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08 грудня 1991 року, керуючись статтями 2, 4 цієї Угоди, уклали 13 березня 1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення (далі Угода від 13 березня 1992 року). Відповідно до статті 1 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року:

1. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

2. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

3. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26 березня 2008 року №01-1/2-07 визначено, зокрема, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди від 13 березня 1992 року. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на перерахунок пенсії відповідачем повинна була бути врахована заробітна плата, отримана ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації. Відповідно до статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються, зокрема, щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії. Відтак, враховуючи наслідки припинення дії міжнародного договору України, за особами, яким в період дії міжнародного договору набули відповідного страхового стажу для отримання пенсії з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійні виплати. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. У той же час, Російською Федерацією 11 червня 2022 року було прийнято закон №175-ФЗ (мовою оригіналу) «О денонсации Российской Федерацией соглашения о гарантиях прав граждан государств - участников Содружества Независимых Государств в области пенсионного обеспечения», який відповідно до статті 2 вказаного закону набрав чинності 30 червня 2022 року. Отже, відповідно до статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року Російська Федерація з 01 січня 2023 року не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та Російською Федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме Російської Федерації, з 01 січня 2023 року. Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода від 13 березня 1992 року припинила дію з 19 червня 2023 року щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди. Проте, частиною другою статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року було гарантовано, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили. Відтак, неврахування відповідачем відомостей, зазначених у довідці №12/б від 30 жовтня 2023 року щодо розміру заробітної плати позивача за період з лютого 1984 року по травень 1985 року, при перерахунку пенсії позивача, є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення. Крім того, суд зазначає, що оскільки приписами частин першої та другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. За приписами частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акта органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом. Трудовий стаж позивач набув у період, коли населений пункт, на території якого підприємство здійснювало господарську діяльність, перебував під контролем української влади ще задовго до тимчасової окупації територій України, і підприємство на якому він працював, також було утворено відповідно до законодавства України. Всі первинні документи, на підставі яких позивач має право на отримання належного розміру пенсії, були сформовані до окупації територій України і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув стаж роботи. Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа №569/14531/16-а) проаналізував положення статті 19 Конституції України, статей 3, 4, 9, 17, 18 Закону № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об`єднаних Націй (далі - ООН) зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів", у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) згідно з якими: "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать". Верховний Суд зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Враховуючи наведене, суд вважає, що можливо застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово не контрольованій владою території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень і обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення в належному розмірі. Отже, відомості, зазначені в довідках №12/б від 30 жовтня 2023 року щодо розміру заробітної плати позивача за період з лютого 1984 року по травень 1985 року та №338 від 11 липня 2024 року щодо розміру заробітної плати з липня 1982 року по вересень 1983 року, підлягають врахуванню органами Пенсійного фонду України при здійсненні перерахунку пенсії позивача. Відтак, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в реалізації позивачем права на соціальне забезпечення порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення, та завданням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо перерахунку пенсії. Отже, належним захистом порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 серпня 2024 року з урахуванням відомостей, зазначених у довідках №12/б від 30 жовтня 2023 року та №338 від 11 липня 2024 року, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року по справі № 200/5614/24 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року по справі № 200/5614/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 січня 2025 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.В. Сіваченко