Постанова 4857 № 140/5033/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5033/24 пров. № А/857/22218/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року, прийняте суддею Андрусенко О.О. у місті Луцьку, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, - встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі -В/Ч, відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби, яка викладена у службовому листі командира В/Ч НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 від 28.03.2024 №2560, та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи), та звільнити позивача з військової служби. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 позов задоволено частково: визнано протиправними дії В/Ч щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи); зобов`язано розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд виходив з того, що підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов`язані) з такою підставою як: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №140/12873/23. Оскільки відповідач не розглянув належним чином рапорт позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII та не взяв до уваги подані позивачем копії документів, підмінив одну підставу звільнення з військової служби іншою, суд вважав за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду такого рапорту позивача. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції вказав, що позивач 25 січня 2024 надавав командуванню В/Ч НОМЕР_1 новий рапорт, в якому не просив його звільнити з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини. В/Ч НОМЕР_1 заперечує такі факти і підтверджує те, що таке клопотання (рапорт) сержантом ОСОБА_1 в січні 2024 взагалі надавався на розгляд командиру військової частини. Копія такого документу (рапорту) в матеріалах справи відсутня, а інші докази, які підтверджують надсилання рапорту 25 січня 2024 позивачем матеріалами судової справи не підтверджуються. Звертає увагу на те, що при розгляді даної справи судом слід було брати до уваги відмову у звільненні позивача з військової служби (повідомлення №506 від 16.01.2024), а не відповідь адвокату Лавренчуку О.В. №2560 від 28.03.2024, яка надавалась на адвокатський запит. Крім того, рішення командира В/Ч про відмову у звільненні сержанта ОСОБА_1 оформлена у вигляді Повідомлення за №506 від 16.01.2024. Зважаючи на те, що таке звернення відповідно до ст.20 Закону України «Про звернення громадян» розглядається командиром військової частини не більше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання, тобто до 23 січня 2024 включно, термін позовної давності сплив 24 лютого 2024. Позивач, звернувся із позовом 09 травня 2024, тобто з пропуском позовної давності. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу під час мобілізації, що підтверджується записами у військовому квитку (а.с. 21-22). Як зазначено у позовній заяві та не спростовано відповідачем, 08.01.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу п`ятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII - через такі сімейні обставини: необхідність постійного стороннього догляду за хворими батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним висновком МСЕК, та у задоволенні такого рапорту було відмовлено, про що надано відповідь (такої відповіді матеріали справи не містять). ОСОБА_1 у позовній заяві стверджує, що 25.01.2024 він подав новий рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, до якого долучив перелік документів, який зазначений у такому рапорті (а.с. 35). При цьому, вказаний рапорт було подано разом із супровідним листом представника позивача адвоката Лавренчука О. В. від 24.01.2024, в якому фактично було роз`яснено, що матір дружини позивача ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 є особою з інвалідністю І групи та вказана підстава звільнення відповідно до закону не потребує доведення інших обставин, окрім інвалідності батьків дружини (а.с. 8-9). Не отримавши відповіді на вказаний рапорт, представник позивача - адвокат Лавренчук О. В. подав через Міністерство оборони України адвокатські запити від 06.03.2024 та від 26.03.2024, в яких просив надати інформацію щодо результатів поданого військовослужбовцем ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби (а.с. 60-63). На вказаний запит, В/Ч листом від 28.03.2024 №2560 повідомила, що командуванням частини не прийнято позитивного рішення щодо звільнення сержанта ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) у зв`язку з тим, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_5 1963 р.н. Також у вказаному листі у додатках зазначено: копія Повідомлення №506 від 16.01.2024 (сторона позивача стверджує, що такого повідомлення додано не було) (а.с. 7). В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ). Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008). Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008). Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, (надалі Інструкція №170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. Так, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26). З конструкції цієї норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова); - одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова). Синтаксичний розбір вказаного речення дає підстави вважати, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану, за таких умов: - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (тобто, 1 або 2 умови); - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи Отже, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 у справі № 140/12873/23. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що наведена в абзаці 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ підстава звільнення у зв`язку із наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова) є самостійною. При цьому, в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути. Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України. Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 № 1317 (далі - Положення № 1317). Згідно з пунктом 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: - для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; - для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; - для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. З наведеної правової норми висновується, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту Закон № 2122-IX ухвалений з метою врегулювання спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами і хворими дітьми. Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі № 580/4680/23 звернув увагу, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), такі як: у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Отже, підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов`язані) з такою підставою як: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Тому відповідач, кажучи про те, що надані позивачем документи не підтверджують відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю дружини, підміняє одну підставу звільнення, передбачену підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними. За таких обставин варто констатувати, що наявність у позивача матері дружини, яка є інвалідом І групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за матір`ю дружини, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення І групи інвалідності. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.06.2024 у справі № 580/4680/23. Колегія суддів не бере до уваги покликання апелянта на те, що рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи сержантом ОСОБА_1 в січні 2024 не надавався, оскільки відповідачем жодним чином не спростовано факт подання такого рапорту, позаяк ні відзив на позовну заяву, ні витребувана ухвалою суду першої інстанції від 26.07.2024 інформація щодо отримання такого рапорту та докази його розгляду не подані. Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист В/Ч НОМЕР_1 від 28.03.2024 №2560, наданий на адвокатський запит представника позивача, яким повідомлено, що командуванням частини не прийнято позитивного рішення щодо звільнення сержанта ОСОБА_6 з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) у зв`язку з тим, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_5 1963 р.н. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач взагалі не надав оцінку наявності/відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу п`ятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (саме вказана підстава була зазначена у рапорті від 25.01.2024), а фактично відмовив у звільненні позивача з військової служби з іншої підстави - абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), зазначивши, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_5 1963 р.н. Щодо покликання апелянта на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, то таке на увагу не заслуговує, враховуючи те, що поданий 25.01.2024 рапорт про звільнення розглянутий відповідачем не був, має місце протиправна триваюча бездіяльність, відтак, немає дати, від якої слід відштовхуватися при обрахунку такого строку. Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №140/5033/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар