Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/13273/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13273/24 Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту: 20.06.2024 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі ГУПФ) України в Донецькій області про: - визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Донецькій області від 12 березня 2024 року №155250027381 про відмову в призначення ОСОБА_1 пенсії за віком; - зобов`язання ГУПФ України в Донецькій області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, з дня звернення, тобто з 05 березня 2024 року, з урахуванням періоду роботи з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що 05 березня 2024 у зв`язку з досягненням пенсійного віку вона звернулася до Відділу обслуговування громадян №3 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУПФ України в Одеській області з приводу призначення пенсії за віком, надавши необхідний пакет документів. За результатами розгляду звернення ГУПФ України в Донецькій області 12 березня 2024 прийнято рішення №155250027381 про відмову в призначенні пенсії. Відповідно до вказаного рішення, згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж на дату звернення становить 13 років 08 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення: пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1981 року з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року, оскільки є виправлення в даті звільнення, відсутня інформація про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, період потребує зустрічної перевірки підприємства. Позивач вважала дії ГУПФ України в Донецькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком протиправними та такими, що порушують її Конституційні права та встановлені законодавством України соціальні гарантії, що є підставою для звернення до суду з позовом. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що за матеріалами електронної пенсійної справи страховий стаж позивача становить 13 років 08 місяців 15 днів. До страхового стажу позивача не зараховано: - періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1981 року з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року, оскільки є виправлення в даті звільнення, відсутня інформація про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, період потребує зустрічної перевірки підприємства. ГУПФ України в Донецькій області прийнято рішення №155250027381 від 12 березня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі Закон №1058-IV) у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. ГУПФ України в Донецькій області не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ України в Донецькій області від 12 березня 2024 року №155250027381 про відмову в призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано ГУПФ України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 05 березня 2024 року, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 грн 60 коп. В апеляційній скарзі ГУПФ України в Донецькій області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги: - до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1981 року з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року, оскільки є виправлення в даті звільнення, відсутня інформація про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, період потребує зустрічної перевірки підприємства. Таким чином згідно наданих документів страховий стаж позивача на дату звернення становить 13 років 08 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком; - відповідно до ч.1 ст. 73 Закону №1058-IV кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно ч.2 ст. 73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, задоволення такої позовної вимоги щодо стягнення судового збору призведе до нецільового використання коштів. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року іншими учасниками справи не оскаржено. Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Донецькій області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини: 05 березня 2024 позивач ОСОБА_1 звернулася до ГУПФ України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону №1058-IV. Відповідно до п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 липня 2005 року (далі Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУПФ України в Донецькій області. На підставі заяви та наданих документів ГУПФ України в Донецькій області 12 березня 2024 року винесено рішення №155250027381 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до рішення №155250027381 від 12 березня 2024 року згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж, на дату звернення становить 13 років 08 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1981 року з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року, оскільки є виправлення в даті звільнення, відсутня інформація про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, період потребує зустрічної перевірки підприємства. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що запис про період роботи позивача з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року міститься у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ГУПФ України в Донецькій області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу, а тому рішення ГУПФ України в Донецькій області від 12 березня 2024 року №155250027381 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст. 46 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ч.1 ст. 8, ст. 26, абз.1 ч.,1 ч.2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, п.п.1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, п.4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301 Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про відсутність належного страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком, виходячи з наступного. В силу вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсії та соціальних виплат мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Абзацем 1 ч.1 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно ч.1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналогічні приписи містяться і у п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637). Приписами п.3 Порядку №637 для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. З урахуванням вищенаведених норм діючого законодавства, колегія суддів зазначає, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція). Відповідно пп.2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У пп.2.6 п.2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Відповідно ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з трудової книжки трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1981 року з 02 вересня 1981 року по 31 грудня 2002 року працювала на ВАТ "РЕОМ". З вищевикладеного вбачається, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містить посилання на відповідні накази на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. Між тим, із наданої суду копії трудової книжки позивача не вбачається суттєвих недоліків щодо зазначення спірних періодів роботи позивача. Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивач має право на зарахування до загального трудового стажу оскаржуваних періодів роботи. Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно п.4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Аналогічна правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17. З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Донецькій області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню. Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 13 січня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.