Постанова 4824 № 753/16127/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/16127/24 Головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В. Провадження № 22-ц/824/3315/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак Олена Олександрівна, Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мазепіна Валентина Георгіївна, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування запису про державну реєстрацію, в с т а н о в и в: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування запису про державну реєстрацію. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 02 жовтня 2024 року. 26 вересня 2024 року представник позивача - адвокат Таранець К.О. подала заяву про зміну предмета позову та доповнення позовних вимог. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2024 року відмовлено у прийнятті та повернуто позивачу заяву про зміну предмета позову. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що поданою заявою фактично змінено як предмет, так і підстави пред`явленого позову, що суперечить положенням статті 49 ЦПК України та не допускається, тому підстави для прийняття такої заяви позивача до розгляду відсутні. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Таранець К.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанціїнорм процесуального права та вирішити питання щодо прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову та доповнення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав, що позивачем одночасно змінено предмет та підстави позову, оскільки не змінюючи обставин, якими він обґрунтовував наявність спору, ОСОБА_1 первісно заявлені позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності лише доповнив похідними вимогами про визнання права власності на 1/3 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом та скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з тим, що 1/3 частка цієї квартири належить йому, а не боржнику (відповідачу) ОСОБА_2 . Наголошує, що підстави, які зумовили пред`явлення позову у даній справі, залишились незмінними, а саме: незаконні дії відповідача щодо отримання в порядку приватизації у 2024 році оспорюваного свідоцтва про право власності на спірну квартиру, яка вже була приватизована у 1994 році та перебувала у процесі оформлення спадкових прав на неї; незаконні дії щодо державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 на квартиру, внаслідок чого, враховуючи заборгованість останнього за виконавчими провадженнями, на всю квартиру накладено арешт як на його приватне майно, хоча квартира частково належить позивачу. На думку позивача, первісні та додаткові позовні вимоги співвідносяться як первісні та похідні, а підстави позову (обставини, якими обґрунтовано позов) залишись незмінними. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права, про що вказав Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 916/1029/22. У разі задоволення позову та скасування незаконного запису про державну реєстрацію прав на підставі недійсного свідоцтва виконати таке судове рішення і зареєструвати право власності на 1/3 частину квартири за ОСОБА_1 шляхом видачі свідоцтва про право на спадкове майно буде неможливо, оскільки на квартиру накладено арешт. Тому для того, щоб в повній мірі забезпечити позивачу захист порушеного права власності, суду слід було прийняти заяву про доповнення позовних вимог до провадження. Крім того, не є доцільним ініціювати інший судовий спір окремо від справи № 753/16127/24 з таким самим предметом позову, обставинами пред`явлення позову, колом учасників, що буде обґрунтовуватись такими самими доказами, що суперечило б принципу процесуальної економії, що спрямований, у першу чергу, на пришвидшення розгляду справи (вирішення спору) та зменшення судових витрат. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15. За результатами касаційного перегляду цієї справи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими суди задовольнили заяву прокурора про зміну предмета позову, були залишені в силі з наведенням відповідних мотивів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 03 грудня 2024 року призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив: - визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , Відділом з питань майна комунальної власності та приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації згідно наказу від 28 червня 2024 року № 59160 «Про приватизацію квартири АДРЕСА_1 », бланк СТЕ 138553. - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О.О. про внесення запису та державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 74261858 від 24 липня 2024 року 15:43:28, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо права власності ОСОБА_2 (номер відомостей про речове право: 55985080 від 18 липня 2024 року 15:15:29) на квартиру загальною площею 76,6 кв. м, житловою площею 38,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 червня 2024 року Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією згідно з наказом від 28 червня 2024 року № 59160. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу не могло належати право на всю квартиру, а також у нього не було підстав для повторної приватизації всієї квартири у 2024 році у зв`язку з тим, що квартира була приватизована ще у 1994 році трьома співвласниками, а 1/3 частки квартири належить позивачу в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності від 28 червня 2024 року, видача ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири після смерті матері є неможливою. Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом. На стадії підготовчого провадження у справі представник позивача - адвокат Таранець К.О. подала заяву про зміну предмета позову та доповнення позовних вимог, у якій просила первісно заявлені позовні вимоги додатково доповнити похідними вимогами такого змісту: - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 74356868 від 31 липня 2024 року 09:19:51 державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єзерської А.М., вид обтяження: арешт нерухомого майна, об`єкт речових прав: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв. м, житловою площею 38,8 кв. м. В обґрунтування вказаної заяви зазначила, що позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 1/3 частки квартири в порядку спадкування за законом ґрунтується на обставинах, описаних у позовній заяві, а також доводиться доказами, які також вже було долучено позивачем до первісного позову та які свідчать про неможливість видачі йому свідоцтва про право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом у зв`язку із наявністю запису про реєстрацію вказаного права за відповідачем. Необхідність зміни предмета позову та доповнення його вимогою про скасування арешту, зареєстрованого на підставі рішення державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, зумовлена тим, що 1/3 частка обтяженої квартири належить ОСОБА_1 , а не боржнику (відповідачу) ОСОБА_2 . Крім того, у разі задоволення позовної вимоги про визнання права власності на 1/3 частки спірної квартири за позивачем, фактичне виконання такого судового рішення буде унеможливлено у зв`язку із наявним арештом, накладеним на всю спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, боржником у якому є відповідач. Суд першої інстанції, відмовляючи у прийнятті до розгляду та повертаючи позивачу заяву про зміну предмета позову, виходив з того, що цією заявоюфактично змінено як предмет, так і підстави пред`явленого позову, оскільки позивачем заявлено нову редакцію частини позовних вимог, викладено нові обґрунтування та обставини позовних вимог, визначено нові правові підстави і предмет позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом. Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 916/1029/22, на який здійснив посилання позивач в апеляційній скарзі, необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20 та від 10 листопада 2021 року у справі № 916/1988/20. У частині першій статті 189 ЦПК України встановлено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. З матеріалів справи вбачається, що позивач пред`явив в суді першої інстанції позов про визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності відповідача на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Аналіз позовної заяви та поданої заяви про зміну предмета позову свідчить, що про обставини незаконного, на думку позивача, набуття відповідачем права власності на спірну квартиру у порядку повторної приватизації, проведеної у 2024 році, незважаючи на те, що ця квартира вже була приватизована ще у 1994 році трьома співвласниками, а її 1/3 частка належить позивачу в порядку спадкування, представникпозивача зазначала як у первісній позовній заяві, так і у заяві про зміну предмета позову, в якій фактично позов було доповнено новими вимогами і обставинами обтяження квартири арештом при збереженні первісних обставин, а саме порушення спадкових прав ОСОБА_1 на отримання у власність в порядку спадкування за законом 1/3 частини квартири після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є зміною предмету позову, а не його підстав. За змістом поданої представником позивача заяви, вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/3 частку квартири в порядку спадкування за законом та скасування рішення про державну реєстрацію обтяжень майна арештом ґрунтувались на обставинах, викладених у позовній заяві, а саме існування перешкод в отриманні позивачем свідоцтва про право власності на спадкове майно через наявність запису про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем та запису про арешт всієї квартири в рамках виконавчого провадження, боржником у якому є відповідач. Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції не врахував, що подана позивачем заява про зміну предмета позову по суті такою і є, оскільки зазначивши про обставини спірних правовідносин сторін та правові норми, яким не відповідає оспорюване свідоцтво про право власності та проведена на його підставі державна реєстрація права власності відповідача на квартиру, про що зазначалось і в позовній заяві, позивач доповнив позов новими вимогами і обставинами, які виникли після його пред`явлення, при збереженні в ньому первісних обставин, що не може вважатись зміною підстави позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 393/686/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 461/5094/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 487/10127/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 183/1332/17. При цьому, як зазначала представник позивача у заяві, у разі задоволення позовної вимоги про визнання права власності на 1/3 частку спірної квартири за позивачем, фактичне виконання такого судового рішення буде неможливим у зв`язку із наявним арештом, накладеним на спірну квартиру в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, до якого ОСОБА_1 не має відношення. Тобто, зміна предмета позову була зумовлена і тим, що початково пред`явлені позовні вимоги не забезпечували в повній мірі відновлення спадкових прав позивача, які він вважав порушеними та за захистом яких звернувся до суду з даним позовом. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив позовну заяву та подану на стадії підготовчого провадження у справі заяву про зміну предмета позову та доповнення позовних вимог, а тому зробив помилковий висновок про відмову у прийнятті її до розгляду та повернення позивачу з підстав того, що останній одночасно змінив предмета і підстави позову. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19)). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37). Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав відмовляти у прийнятті до розгляду та повертати ОСОБА_1 заяву про зміну предмета позову, позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя і ефективний захист та поновлення порушених, на його думку, прав, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови у прийнятті до розгляду та повернення заяви про зміну предмета позову є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року скасувати, справу № 753/16127/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 січня 2025 року. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній