Постанова Київський апеляційний суд № 381/4563/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 381/4563/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9186/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Близнюк А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сайчишина Анатолія Івановича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року (суддя Ковалевська Л.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фастівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, встановив: у грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Фастівської міської ради від 1 березня 2021 року № 17/33 - VII-VIII «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 ОСОБА_2 », та стягнення судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 20 січня 2009 року, він є власником 5/18 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Інші 13/18 частин цього будинку належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 липня 2020 року. На підставі державних актів на право власності на земельну ділянку від 30 листопада 2010 року він є власником земельних ділянок, площею 0,0126 га і 0,0127 га, кадастрові номери 3211200000:09:004:0132 та 3211200000:09:004:0133, у АДРЕСА_1 . Позивач посилався на те, що у серпні 2021 року у нього виник спір зі ОСОБА_2 щодо розташування вигрібної ями і після комісійного обстеження земельної ділянки працівниками виконавчого комітету Фастівської міської ради він дізнався, що ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки. Позивач зазначав, що рішенням Фастівської міської ради від 27.08.2020 року «Про надання дозволу громадянам міста на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах земель Фастівської міської ради» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, а рішенням Фастівської міської ради від 01.03.2021 року «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 » було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності і передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0646 га (кадастровий номер 3211200000:09:004:0230) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 із земель комунальної власності. Позивач стверджував, що не погоджував межі земельної ділянки і в акті прийомки - передачі межових знаків на зберігання від 10.05.2021 року стоїть не його підпис, і при складанні вказаного акту він присутнім не був, а підпис зроблено іншою особою, тобто фактично погодження меж земельної ділянки із землекористувачем суміжної земельної ділянки не відбулося, що є порушенням його прав, як землекористувача. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року позов залишено без задоволення. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сайчишин А.І. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення норм матеріального і процесуального права. Представник позивача зазначає, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи та не взято до уваги, що до матеріалів справи відповідачами не надано доказів того, що позивача було повідомлено про проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та доказів відмови від підписання такого акту. ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час проведення вказаних робіт, що не відповідає вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року №

376. При цьому встановленим є факт неправомірних дій щодо проставлення підпису в акті іншою особою, а не ОСОБА_1 , тобто фактично погодження меж земельної ділянки із землекористувачем суміжної земельної ділянки не відбулося, що є порушенням прав позивача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить аргументів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду. Відповідачка вважає, що спірним рішенням Фастівської міської ради права позивача порушені не були і відсутність його підпису на акті погодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання рішення незаконним. Фастівська міська рада, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.239-240, 250), двічі у судове засідання свого представника не направила, причини неявки не повідомила, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Сайчишина А.І., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Махлай О.В., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору дарування частини житлового будинку від 2 січня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Фастівської міської державної нотаріальної контори Бойко О.О., позивач є власником 5/18 частин житлового будинку, АДРЕСА_1 (а.с.31). Згідно державних актів на право власності на земельну ділянку від 30 листопада 2010 року серія ЯК №021999 і серія ЯК № 022000, позивач є власником земельних ділянок, площею 0,0126 га і площею 0,0127 га (кадастрові номери - 3211200000:09:004:0132, 3211200000:09:004:0133), які розташовані у АДРЕСА_2 , які надані йому на підставі рішення Фастівської міської ради № 16/12-LXVIII-V від 23 вересня 2010 року. У Державному земельному кадастрі земельні ділянки зареєстровані 27 травня 2016 року (а.с.34-41). На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 7 липня 2020 року приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Мельник К.С., ОСОБА_2 є власником 13/18 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.18). Рішенням Фастівської міської ради Київської області № 37/12-LXХІХ-VІІ від 27 серпня 2020 року «Про надання дозволу громадянам міста на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах земель Фастівської міської ради» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.43). Рішенням Фастівської міської ради Київської області № 17/33-VІІ-VІІІ від 1 березня 2021 року «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 », затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності. Передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0646 га (кадастровий номер 3211200000:09:004:0230) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 із земель комунальної власності (а.с.45). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 15 березня 2021 року зареєструвала своє право власності на зазначену земельну ділянку (а.с.46). Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 2-14/12 від 14 грудня 2022 року підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься навпроти прізвища « ОСОБА_3 » у графі «Власники/користувачі суміжних земельних ділянок» (підписи) у технічній копії Акту прийомки - передачі межових знаків на зберігання від 10.05.2021 року, який є додатком до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.156). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеність позивачем порушення його майнового права та/або законного інтересу оспорюваним рішенням Фастівської міської ради та діями відповідачки ОСОБА_2 при приватизації земельної ділянки. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наданим доказам та ґрунтується на нормах матеріального права. Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій". Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Згідно частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Частина 3 статті 116 ЗК України визначила, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (пункт а). Відповідно до ст. 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. Згідно приписів статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою. Згідно зі статтею 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція № 376). Згідно із пунктом 3.12 Інструкції № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 455/856/18-а, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та Верховним Судом у постановах від 5 травня 2020 року у справі № 404/3048/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 454/805/13-а. Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України). За таких обставин, позивач повинен був надати докази у підтвердження того, що у результаті прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , були порушенні його права на володіння та користування земельними ділянками, які перебувають його власності, або частиною житлового будинку, власником якої він є. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та достовірними доказами порушення відповідачем його прав на користування та розпорядження належними йому земельними ділянками. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що у нього виник спір зі ОСОБА_2 щодо розташування вигрібної ями. Разом з цим, під час судового розгляду було встановлено, що вигрібна яма, стосовно якої виник спір у сторін, знаходиться на землях комунальної власності, що підтвердили представники сторін під час апеляційного розгляду. Позовна заява не містить іншого обґрунтування порушення прав позивача. Під час апеляційного перегляду представник позивача посилався на те, що приватизація відповідачкою земельної ділянки заважає проходу позивача до свого будинку, на що представник відповідачки зазначив про наявність іншого проходу до частини будинку позивача, що спростовано його представником не було. Крім того, вказані обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції, не посилався на них представник позивача і у апеляційній скарзі, відповідні докази не надавав. Доводи апеляційної скарги, що відповідачка діяла недобросовісно, знаючи що ОСОБА_1 не був присутнім на погодженні меж земельної ділянки і в акті стоїть не його підпис, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки, як вже зазначалося вище, не погодження меж земельної ділянки сумісним власником, не є підставою для відмови у наданні особі земельної ділянки. Для задоволення позовних вимог, позивач повинен був зазначити та довести, що не погодження ним меж земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_2 , порушує його права на користування та розпорядження земельними ділянками, які перебувають у його власності. Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано, яким чином відсутність його підпису на акті погодження меж впливає на виникнення у відповідачки права власності на земельну ділянку або яким чином не погодження відповідачкою з ним меж унеможливлює ним користування та розпорядження земельними ділянками, які перебувають у його власності, та те, що жодних посилань на порушення його прав та інтересів передачею відповідачці земельної ділянки у власність позивачем не зазначено, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог. Під час апеляційного перегляду висновки суду першої інстанції спростовані не були. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сайчишина Анатолія Івановича залишити без задоволення, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 січня 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук