Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/4871/23

Дата документу 10.01.2025 Справа № 334/4871/23 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 334/4871/23 Пр. № 22-ц/807/26/25 Головуючий у 1 інстанції: Бредіхін Ю.Ю. Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення суми за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.4-68), в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 11.07.2019 року станом на 15.04.2023 року у розмірі 39539,53 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 32185,01 грн. та 7354,52 грн. заборгованості за відсотками, від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 2684,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Бредіхіна Ю.Ю. (а.с.70). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.72) провадження у цій справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року (а.с.144-145) у задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк, як позивач, у своїй апеляційній скарзі (а.с.147-156) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Банку в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. В автоматизованому порядку 16.04.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Подліянову Г.С. (а.с.157). Ухвалою апеляційного суду від 16.04.2024 року витребувано справу у суду першої інстанції (а.с.158-160), остання була надана апеляційному суду 18.04.2024 року (а.с.161). Ухвалою апеляційного суду клопотання Банку про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року у цій справі задоволено, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі поновлено, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача у цій справі відкрито 19.04.2024 року (а.с.162), справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання(а.с. 163). Оскільки, в силу вимог ст. 369 ч. 1 ЦПК України «Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ» апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі (а.с. 168-182). 22 листопада 2023 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах. У зв`язку із чим, 19.06.2024 року Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» №3831-ІХ, яким внесла відповідні зміни у ці Кодекси. Крім того, в силу вимог п. 2 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» № 3831-ІХ від 19.06.2024 року, якій набрав законної сили з 19.07.2024 року, установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Апеляційним судом встановлено, що дана справа в силу своєї ціни позову 39539,53 грн. (а.с.4 - менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахунок: 3028,00 грн.*30 = 90840,00 грн.) лишилась малозначною. Крім того, апеляційна скарга Банку в ній була подана і розгляд її апеляційним судом не закінчено до набрання чинності цим законом 19.07.2024 року, а тому апеляційний суд продовжує розгляд цієї справи у раніше визначеному порядку в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 163). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, перебування судді-доповідача у відпустці у період з 01 липня 2024 року по 09 серпня 2024 року включно (довідка а.с.183) та відповідний штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у задоволенні його позову у цій справі, керувався ст. ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 280, 354 ЦПК України та не вбачав правових підстав для задоволення останнього, виходячи з такого. Фактичні обставини встановлені судом Відповідач 11.07.2019 року підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «КБ «Приватбанк», а також Умови та Правили надання банківських послуг у АТ «КБ «Приватбанк» (а.с.14-53). Згідно із довідкою позивача за заявою відповідача, вона отримала декілька банківських карт (а.с.13), у тому числі із встановленим кредитним лімітом у розмірі 32000,00 грн. (а.с.12). Відповідач користувалась вказаними грошовими коштами, що підтверджується наданою позивачем випискою. Проте, неналежним чином виконував своє зобов`язання щодо сплати суми кредиту, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у сумі 39 539,53 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 32185,01 грн. та 7354,52 грн. заборгованості за відсотками. В підтвердження цього твердження позивачем надано відповідні розрахунки, складені самим позивачем (а.с.9-10). 23.02.2023 року відповідач подала до поліції заяву про викрадення в неї телефону (талон-повідомлення єдиного обліку №5571- а.с.81). Згідно із відповіддю заступника начальника Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області матеріали щодо повідомлення ОСОБА_1 про викрадення телефону знищенні (а.с.82). Відповідно до листа АТ «КБ «Приватбанк» від 14.12.2023 №10975080-ВБ з картки, якою користувалась ОСОБА_1 23.02.2022 року у період часу з 18:05 по 18:48 знято грошові кошти загалом у сумі 31211,27 грн. Того ж дня о 20:08 год. ОСОБА_1 повідомила банк про викрадення картки та її блокування (а.с.136). Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Згідно зі ст. 1056-1 ЦПК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до приписів ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Приписами статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно із приписами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Стаття 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до вимог пункту 6 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України N 705 від 05 листопада 2014 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платежів засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Відповідач, як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з її карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням й вона не повинна нести відповідальності за такі операції, виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, відповідач невідкладно повідомила про цей факт банк та звернулась до правоохоронних органів. Такий висновок суду відповідає усталеній судовій практиці, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові № 6-71цс15 від 13.05.2015 року, Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 року по справі № 127/23496/15-ц, від 20.06.2018 року по справі № 691/699/16-ц, від 02.09.2020 року по справі № 311/634/18-ц, від 05 квітня 2021 року по справі № 336/3989/19. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись у цій справі не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає. Так, апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 11.07.2019 року (а.с.14-16) Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано картку, тип картки ''Універсальна" за номером НОМЕР_1 , зі строком дії до 06/23 (а.с.13). На картку було встановлено кредитний ліміт в розмірі 5000,00 грн., який в подальшому було збільшено до 32000,00 грн. (а.с.12). У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 15.04.2023 року має заборгованість 39539,53 грн. (розрахунок Банку а.с. 9-10, виписка Банку по рахунку відповідача а.с. 11). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Банку у цій справі до відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач, як користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з її карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням й вона не повинна нести відповідальності за такі операції, виявивши безпідставне списання (перекази, зняття коштів, відповідач невідкладно повідомила про цей факт банк та звернулась до правоохоронних органів. Оскільки, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Має місце неповне з`ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Повідомлення відповідачем Банку про зняття коштів та звернення відповідача до правоохоронних органів, не звільняє відповідача від відповідальності щодо повернення коштів на користь Банку за вищезазначеним кредитним договором, оскільки апеляційним судом встановлено, що зняття коштів відбулось з вини відповідача за таких обставин. Так, апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у суді першої інстанції в обґрунтування своїх заперечень проти позову Банку у цій справі зазначала, що 23.02.2022 року в неї вкрали телефон, в якому був встановлений застосунок «Приват24» та банківську картку, емітовану АТ «КБ «Приватбанк», 23.02.2022 року у період часу з 18:05 по 18:48 знято грошові кошти загалом у сумі 31211,27 грн. Про вказані обставини вона повідомила Банк (23.02.2022 року о 20:08 год) та 24.02.2023 року подала відповідну заяву до правоохоронних органів. При цьому, апеляційним судом встановлено, що 23.02.2022 року грошові кошти знімалися за допомогою банкомату (виписка Банку по рахунку відповідача - а.с. 11, інформація Банку - а.с. 136), відповідно, особа (або ж сам відповідач), яка знімала кошти, мала в наявності платіжну карту і знала ПІН-код властивий даній карті, який відомий лише держателю карти та необхідний для здійснення операцій з Платіжною картою. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту - повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року 705 у редакції, чинній на момент списання грошових коштів. Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та;або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Пунктами 2, 5 розділу VI Положення № 705 встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним. Відповідно до Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. З огляду на положення вищезазначених норм висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 вжила необхідних заходів, а саме: проінформувала Банк, а також правоохоронні органи про факт крадіжки її банківської картки та фінансового номеру, а тому її вини, як підстави цивільної-правової відповідальності, не вбачається, що виключає можливість стягнення з нього заборгованості, яка виникла, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки відповідачкою не доведено того факту, що 23.02.2022 року саме третіми особами були зняті кредитні кошти з її карткового рахунку, враховуючи, що зняття коштів через банкомат відбулися шляхом коректного введення ПІН - кода. Заслуговує на увагу суду у цій справі п. 1.1.10.10.1. Клієнт несе повну відповідальність за всі платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу та/або за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, якщо його дії чи бездіяльність призвели до втрати платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації, розголошення ПІНу/індивідуальної облікової інформації або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію з використанням Платіжного інструменту. 1.1.10.10.Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Платіжній картці даних, до моменту звернення Клієнта в Банк та блокування Платіжної картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Платіжної картки в Стоп-лист Платіжною системою. Відповідно до п. 1.1.2.1.10. для уникнення неправомірних операцій з рахунками Клієнт зобов`язаний не залишати без нагляду телефон/пристрій, який використовується для підключення Фінансового номеру телефону Клієнта та/або доступу до програмних комплексів Банку. В разі втрати Клієнтом Фінансового номеру телефону, підозрі доступу третіх осіб до Фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій третіх осіб із Фінансовим номером телефону Клієнт зобов`язаний негайно повідомити про це не Банк в 6уль- якому з доступних каналів: 3700, чат -онлайн, відділення Банку. На підставі звернення Клієнта про зазначений факт Банк знімає з номера телефону Клієнта ознаку "Фінансовий" та блокує акаунт Клієнта в Системі "Пщват24" з метою уникнення можливих шахрайських операцій з рахунками Клієнта. Згідно з п. 1.1.10.4.2. У випадку втрати індивідуальної облікової інформації, втрати Платіжної картки/ ПІНу/постійного пароля/одноразових паролів/мобільної сім-картки із Фінансовим номером телефону Клієнта або виникнення у Клієнта підозри, що Картка/ПІН/постійний пароль/ одноразові паролі/Фінансовий номер телефону могли бути втрачені або виникнення ризику несанкціонованого використання Платіжної картки/ПІНу/постійного пароля/оддноразових паролів/Фінансового номера телефону Клієнт негайно зобов`язаний виконати одну з таких дій: - звернутися до відділення Банку, в чат - онлайн або за телефоном: 3700 (безкоштовно по Україні). НОМЕР_3 (для VІР-клієнтів)?НОМЕР_4 (для дзвінків із-за кордону) і заявити про такий факт; - якщо Платіжна картка підключена до послуги «Інформування про транзакції» виконати ді, необхідні для блокування Платіжної картки відповідно до інструкцій з використання послуги, якщо Платіжна картка підключена до Системи "Приват24'' виконати дії, необхідні для блокування Картки відповідно до інструкцій з використання Системи "Приват24". Верховний Суд в постанові від 07.12.2020 року у справі ЄУН № 182/5175/16-ц зазначав: "на позивача за зустрічним позовом покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, CVV - кодів, як і обов`язок повідомлення Банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення". Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного суду від 18 вересня 2019 року у справі N0 564/2153/16-ц (касаційне провадження N9 61-30804св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N9 545/3918/16-ц (касаційне провадження № 61-28615св18). Апеляційним судом встановлено, що відповідач не довів факт своєчасного звернення до Банку з повідомленням про вчинення несанкціонованих операцій, адже вищевказаними нормами законодавства встановлено, що таке повідомлення має бути негайним. Як зазначала сама відповідачка у суді першої інстанції, до Банку вона звернулася через кілька годин після вчинення спірних операцій. Оскільки, ОСОБА_1 повідомила банк про викрадення у неї кредитної картки, фінансового номеру телефону та зняття грошових коштів з його карткового рахунку лише 23.02.2022 о 20:08 год, а перелік банківських операцій, які як зазначає відповідач були здійснені невстановленою особою, того ж дня в період час з 18:05 по 18:48, Банк не несе відповідальність за збитки від операцій, здійснених до цього повідомлення. Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у ЄУН справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Пунктом 9 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705 встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Проте, в даному випадку спірні операції за карткою проводилися з її фізичним пред`явленням, що не заперечується самою відповідачкою (ст. 82 ч. 1 ЦПК України). Надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. З яких вбачається, що всі спірні операції проводилися з фізичним пред`явлення кредитної картки. Наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені (ст. 82 ч. 6 ЦПК України), а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. Згідно із матеріалами справи клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера), фінансового номеру телефону або використання іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому в даному випадку відповідальність за операції, що проводилися несе тільки клієнт. Отже, враховуючи вищевикладене, навіть при наявності факту крадіжки грошових коштів з кредитної карти відповідача, відшкодовувати спричинену шкоду відповідачу має винна особа, а не Банк. Таким чином, суд першої інстанції у цій справі мав виходити із: - презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - вищезазначеного договору сторін, підписаного сторонами без зауважень (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та відповідачем суду не надані), оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, відповідач у цій справі зустрічного позову про визнання недійсним вищезазначеного кредитного договору сторін не заявляв, також у матеріалах цієї справи відсутнє будь-яке рішення іншого суду в іншій справі про визнання вищезазначеного кредитного договору сторін недійним), - принципу обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України), за змістом якої вищезазначений кредитний договір сторін є обов`язковим для виконання його сторонами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Оскільки, в силу вимог ст. 82 ч. 6 ЦПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності……, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала …суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не надала суду у матеріали цієї справи належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції, та відповідно, у спростування позову Банку у цій справі. Правовідносини відповідача ОСОБА_1 з третіми особами (талон-повідомлення № 5571 від 12.07.2023 року про прийняття на реєстрацію заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення та інформація ГУ НП в Запорізькій області від 20.07.2023 року про знищення відмовних матеріалів - а.с. 81-82) не спростовують правовідносин позичальника ОСОБА_1 із Банком за вищезазначеним договором та не звільняють її від сплати вищезазначеної заборгованості за договором у цій справі. Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити учасникам цієї справи, що ОСОБА_1 не позбавлена права вирішувати питання відшкодування будь-якої завданої їй шкоди з будь-якої особи у будь-якому кримінальному провадженні чи за результатами останнього у подальшому окремо від цієї справи. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку слід задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року у цій справі слід скасувати, ухвалити у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову), позов Банку задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 11.07.2019 року станом на 15.04.2023 року у розмірі 39539,53 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 32185,01 грн. та 7354,52 грн. заборгованості за відсотками. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги та позову Банку у цій справі при вищевикладених обставинах, з відповідача на користь Банку слід стягнути судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 6710,00 грн. (розрахунок: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції 2684,00 грн. (а.с.67) + судовий збір за апеляційну скаргу 4026,00 грн. (а.с. 153)). Керуючись ст. ст. 7, 12, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року у цій справі скасувати. Ухвалити у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову). Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 11.07.2019 року станом на 15.04.2023 року у розмірі 39539,53 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 32185,01 грн. та 7354,52 грн. заборгованості за відсотками. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 6710,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом складений 10.01.2025 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.