Постанова 4857 № 260/2216/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2216/24 пров. № А/857/17140/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Качмара В. Я., Пліша М.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рахівської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 260/2216/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рахівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Ващиліним Р.О. у м. Ужгороді в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена; справа за апеляційною скаргою сформована у змішаній (письмовій та електронній) формі), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Рахівської міської ради (далі також Рахівська міськрада, міськрада, відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.01.2024 року по 25.02.2024 року у розмірі 30175,80 грн та стягнути з Рахівської міськради середній заробіток за весь період затримки розрахунку та видачі копії розпорядження про звільнення по день ухвалення судового рішення. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.01.2024 року по 25.02.2024 року у розмірі 30175,80 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за затримку видачі копії розпорядження про звільнення за період з 05.03.2024 по 20.06.2024 у розмірі 108632,88 грн. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що не міг поновити позивача на неіснуючій посаді, позивач не виявляв ініціативи та не намагався самостійно отримати у день звільнення копію розпорядження про звільнення. Зазначає, що при звільненні позивача з ним було здійснено повний розрахунок. Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в Рахівській міськраді Закарпатської області на посаді головного спеціаліста відділу земельних відносин. 30 серпня 2023 року розпорядженням № 185-в ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з ліквідацією Відділу земельних відносин з посади головного спеціаліста Відділу земельних відносин 30 серпня 2023 року відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Не погодившись з правомірністю такого звільнення, ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 № 260/8515/23 визнано протиправним та скасовано розпорядження в.п. міського голови, секретаря ради та виконкому Молнар Є.Є. № 185-в від 30.08.2023 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу земельних відносин Рахівської міської ради із 31 серпня 2023 року. Стягнуто із Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме із 31 серпня 2023 року по 12 січня 2024 року, із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів у розмірі 97568,42 грн. При цьому обумовлено, що таке в частині поновлення на роботі та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21625,99 підлягає негайному виконанню. На виконання вказаного судового рішення розпорядженням Рахівського міського голови № 23-к від 26.02.2024 ОСОБА_1 поновлено на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу земельних відносин Рахівської міської ради із 31 серпня 2023 року. Окрім того, начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності зобов`язано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. В подальшому розпорядженням міського голови м. Рахів Закарпатської області від 04.03.2024 № 28-к відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін з посади головного спеціаліста Відділу кадрової роботи Рахівської міської ради з 04 березня 2024 року. При цьому начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності зобов`язано провести з ОСОБА_1 у день звільнення повний розрахунок та виплатити грошову компенсацію за 11 днів невикористаних відпусток та 10 календарних днів за додаткову оплачувану соціальну відпустку за 2024 рік, як одному із батьків, які мають 2 або більше дітей віком до 15 років. Разом з тим, як вбачається з наданих відповідачем відомостей розподілу виплат та довідки про доходи від 15.04.2024 № 06-27/895 11 березня 2024 року ОСОБА_1 нараховано заробітної плати за відпрацьований з дня поновлення на роботі період, включаючи грошову компенсацію за невикористану відпустку, у розмірі 15932,51 грн (з врахування податків та зборів) та фактично виплачено 12825,68 грн. Разом з тим, такі кошти були зараховані на картковий рахунок позивача 13 березня 2024 року, що підтверджується відомостями виписки по картці АТКБ «ПриватБанк». З наданих відповідачем на вимогу суду розрахунків проведених позивачу виплат вбачається, що заробітна плата з моменту поновлення ОСОБА_1 на посаді за рішенням суду була виплачена тільки за 2 робочі дні. Окрім того, розпорядження про звільнення йому видано не було. Вважаючи, що Рахівська міська рада на виконання рішення суду протиправно поновила його на роботі із затримкою, що позбавила його гарантованого трудовим законодавством права на оплату праці, та з метою отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Оцінюючи доводи апелянта, апеляційний суд виходить з наступного. Частинами першою, шостою та сьомою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Норми статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» також регламентують обов`язковість судових рішень. Так, зокрема, частина друга статті 13 зазначеного законодавчого акта визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Отже, обов`язковість рішень суду являється однією з основних засад судочинства. Нормами пункту 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Вказане кореспондується також з положеннями статті 235 КЗпП України, відповідно до яких рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним у пункті 34 постанови від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі також Постанова Пленуму № 9) рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. З матеріалів справи вбачається, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 № 260/8515/23 в частині поновлення позивача на роботі було виконано тільки 26 лютого 2024 року. Нормами статті 236 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника у вигляді оплати вимушеного прогулу. Так, зокрема, зазначеною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. За змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі № 552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. У своїй постанові від 30 червня 2021 року № 640/7825/19 Верховний Суд дійшов висновку, що самостійне визначення позивачем кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду є правом позивача та не вимагає очікування настання виконання судового рішення, адже, у протилежному випадку, нівелювалась би сама суть даної компенсації. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України. Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду за період з 13 січня 2024 року по 25 лютого 2024 року. Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, відповідно до підпункту «з» пункту 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду. Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі № 260/8515/23 встановлено, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 02 листопада 2023 року № 02-36/1647, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1005,86 грн. Вказане також узгоджується з відомостями довідки Рахівської міської ради від 02.11.2023 № 02-36/1647, копія якої наявна в матеріалах справи. Відтак, як вірно визначив суд першої інстанції, загальна сума заробітної плати за час невиконання рішення суду за період з 13.01.2024 по 25.02.2024, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 30175,80 грн. (1005,86 грн. х 30 робочих днів). Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. При цьому, суд першої інстанції правильно визначив, що належним способом захисту прав позивача буде саме стягнення з відповідача розрахованої судом суми середнього заробітку. Згідно статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Нормами статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами статті 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Суд першої інстанції вважав встановленим факт неповного розрахунку відповідача з позивачем при звільненні останнього 04.03.2024 року. Разом з тим, як встановлено матеріалами справи і, зокрема, наданими апелянтом доказами відомістю розподілу виплат 07.03.2024 року міськрада перерахувала позивачу кошти, які належали йому при звільненні. Доказів неповного чи неправильного розрахунку суду не надано. Покликання позивача на те, що йому виплачено за відпрацьований період зарплату лише за два робочі дні, з якими погодився суд першої інстанції, безпідставні, тому що табель виходу підтверджує, що позивачем в березні було відпрацьовано два робочі дні. Тобто виплата позивачу належних при звільненні сум дійсно мала місце, але така затримка склала три дні (звільнення відбулося 04.03.2024 року, належні суми перераховані 07.03.2024). При цьому матеріалами справи підтверджується, що фактично на рахунок позивача виплачена йому роботодавцем сума надійшла лише 13.03.2024. Тобто висновок суду першої інстанції, що в день звільнення ОСОБА_1 з роботи 04 березня 2024 року повного розрахунку з ним проведено не було, знайшов своє підтвердження. Апелянтом не заперечується того, що ним при звільненні позивача не було видано копію розпорядження про звільнення. При цьому покладає відповідальність за це на позивача, тому що той не вчиняв активних дій щодо отримання копії розпорядження. Однак такі доводи апелянта безпідставні, тому що обов`язок вчинити дії щодо видачі розпорядження про звільнення працівника прямо покладений законодавцем на роботодавця. Будь-яких доказів того, що відповідач видав або намагався, вчиняючи активні дії, видати позивачу розпорядження про його звільнення, в матеріалах справи немає. Нормами частини шостої статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. З врахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту невидання ОСОБА_1 у день звільнення копії розпорядження про звільнення, а відтак підставність застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною шостою статті 235 КЗпП України. Останнім робочим днем позивача є 04.03.2024 року. У цей день відповідач зобов`язаний був видати ОСОБА_1 розпорядження про звільнення та провести всі виплати. Проте вказаного обов`язку не виконав. Тому суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач має право на отримання передбаченої статтею 117 та частиною шостою статті 235 КЗпП України компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні та не видачі розпорядження про звільнення. При визначенні розмір такої компенсації слід застосовувати положення Порядку №

100. Так, середній заробіток за невидачу ОСОБА_1 розпорядження про звільнення та непроведення повного розрахунку при звільненні підлягає виплаті за період з 05.03.2024 року по 20.06.2024 року (день ухвалення даного рішення за відсутності доказів видачі такого розпорядження та проведення повного розрахунку позивачу), що становить 108 календарних днів, складає 108632,88 грн. (1005,86 грн*108). Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підставі для задоволення позову. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. У розрізі вищенаведеного, враховуючи практику Верховного Суду, апеляційний суд дійшов до висновку, що відповідач, не провівши з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні, не виконавши своєчасно рішення про поновлення позивача на роботі, не видавши йому при звільненні відповідне розпорядження, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. За таких обставин, дій відповідача є протиправними. Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Рахівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 260/2216/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді В. Я. Качмар М. А. Пліш