Постанова 4857 № 260/7878/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7878/23 пров. № СК-А/857/8628/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року (головуючий суддя Маєцька Н.Д., м.Ужгород) у справі №260/7878/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 11.09.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку з березня 2022 року по 18 липня 2022 року; 2) зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 середній заробіток із березня 2022 року по 18 липня 2022 року. Позов обґрунтовує тим, що наказом Управління патрульної поліції в Закарпатській області від 04 березня 2022 року № 573 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 05 березня 2022 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22 визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення позивача та поновлено його на роботі з 06 березня 2022 року. Вказане рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року. В той же час, з 05 березня 2022 року позивач розпочав військову службу за призовом під час мобілізації. З аналізу архівної відомості № 384 вбачається, що за період проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації, а саме із березня по липень 2022 року, відповідач не здійснив нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку у відповідності до статті 119 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року. Таку бездіяльність відповідача вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період проходження військової служби з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року. Зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період проходження військової служби з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року, з урахуванням виплачених сум. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 березня 2023 року позивач був призваний на військову службу як цивільна особа, а не поліцейський, відтак на нього поширювався Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року. Позивача було поновлено на посаді в управлінні патрульної поліції в Закарпатській області з 06 березня 2022 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22. З огляду на перебування позивача в період судових спорів про поновлення на службі в Збройних Силах України, позивач був допущений до виконання службових обов`язків за займаною ним посадою з 05 грудня 2022 року. В період часу з 05.03.2022 року по 30.09.2022 року позивач отримував грошове забезпечення за основним місцем роботи в Збройних Силах України. Беручи до уваги вищевказане рішення Закарпатського окружного адміністративного суду про поновлення позивача на посаді, виходить, що останній ніс службу за вказаний період в управлінні патрульної поліції в Закарпатській області, перебуваючи в той же час, в штаті військової частини НОМЕР_1 . Апелянт зазначає, що отримувати грошове забезпечення та займати одночасно дві різні посади в двох державних органах не передбачено законодавством України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. 28.11.2024 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, позивач зазначає, що з 06.03.2022 року та до 19.07.2022 року дати набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку в органі державної влади в якому він працював на час призову на військову службу, тобто в Управлінні патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, а саме за період із березня 2022 року по 18 липня 2022 року. Протилежні доводи апелянта є помилковими та безпідставними. Вказує, що Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 03 серпня 2022 року по справі №260/1433/22 встановив протиправність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади інспектора 05.03.2022 року, поновивши останнього на посаді з 06.03.2022 року, а відтак на позивача поширюються гарантії щодо збереження за працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації місця роботи, посади та середнього заробітку у період з 06.03.2022 року та до 19.07.2022 року. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. 05.12.2024 відповідачем до суду подано додаткові пояснення. Апелянт зазначає, що позивач не може отримувати дохід з двох абсолютно різних державних органів за один і той самий проміжок часу, виконуючи абсолютно різні функції, знаходячись на різній частині території держави Республіка Україна. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Наказом Департаменту патрульної поліції від 04.03.2022 №573 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію". Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2022 року № 53 позивача зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено на посаду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року в адміністративній справі № 260/1433/22 визнано протиправним та скасовано наказ Управління Національної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України по особовому складу №573 о/с від 04.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на займаній під час звільнення посаді інспектора взводу №2 роти №2 (з обслуговування м. Ужгорода) батальйону з 06 березня 2022 року. Рішення в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону (з обслуговування м. Ужгорода) підлягало до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2023 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року залишено без змін. Наказом Департаменту патрульної поліції від 23 серпня 2022 року № 1076 о/с «По особовому складу» на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22 скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 04.03.2022 року № 573 о/с в частині звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 (з обслуговування м. Ужгорода) батальйону управління патрульної поліції в Закарпатській області з 06.03.2022 року. Крім того, вказаним наказом, відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 1 Закону України «Про оборону України», ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача звільнено від виконання обов`язків по управлінню патрульної поліції в Закарпатській області, із збереженням місця роботи, посади на період проходження військової служби до дня фактичного звільнення з військової служби. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 жовтня 2022 року № 270, позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 вересня 2022 року № 204-РС, виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. З архівної відомості № 384 за період з січня 2022 року по грудень 2022 року вбачається, що позивачу за період з березня 2022 року по липень 2022 року не було здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за проходження військової служби. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресію російською федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно ч.2 ст. 102, п.п.1, 17, 20 ч.1 ст. 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону №2232-XII громадяни України призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту". Так, частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що станом на дату виникнення спірних правовідносин за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи. Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до ч. 4-5 статті 119 КЗпП України гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився. Таким чином, вказаними змінами скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками. Оглядаючи матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Позивач з 05 березня 2022 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2022 року. Отже, станом на дату призову позивача на військову службу (05.03.2022 року) ч. 3 ст. 119 КЗпП України передбачала збереження за позивачем середнього заробітку. З огляду на зазначене, позивач мав право на отримання середнього заробітку за місцем проходження служби за період з 05 березня 2022 року (день початку проходження військової служби) по 18 липня 2022 року. Крім того, апеляційний суд враховує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 260/1433/22 позивача поновлено на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 (з обслуговування м. Ужгорода) батальйону та на виконання вищевказаного рішення наказом від 23 серпня 2022 року № 1076 о/с позивача поновлено на посаді з 06 березня 2022 року, та на підставі зокрема ч. 3 ст. 119 КЗпП України звільнено від виконання обов`язків на період проходження військової служби. Таким чином, оскільки позивач призваний на військову службу в Збройні Сили України 05 березня 2022 року, то на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, станом на дату призову на військову службу (05.03.2022 року) щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку по 18.07.2022 включно. В той же час, з архівної відомості № 384 за період з січня 2022 року по грудень вбачається, що позивачу за період з березня 2022 року по липень 2022 рок не було здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за період проходження військової служби. Враховуючи викладене, апелянтом не доведено правомірності бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період проходження ним військової служби з 05.03.2022 по 18.07.2022. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) з 05.03.2022 року по 18.07.2022 року включно, у відповідності до вимог ч. 3 ст.119 КЗпП України в редакції, яка діяла протягом цього періоду. При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до архівної відомості позивачу у березні 2022 року було нараховано грошове забезпечення у розмірі 6804,91 грн. Відтак, нарахування та виплата позивачу середнього заробітку за 05.03.2022 року по 18.07.2022 року повинна бути проведена з урахуванням виплачених сум. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 260/7878/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний