Постанова 4803 № 177/2282/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/127/25 Справа № 177/2282/24 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Стародуб О. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2025 року м.Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Стародуб О.Г., при секретарі Шевченко В.В., за участю захисника Зубко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Зубко А.О. на постанову судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 5 ст. 126, КУпАП, та призначене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, та без оплатного вилучення транспортного засобу - ВСТАНОВИВ: Згідно постанови, ОСОБА_1 , будучи особою, яку протягом року притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, повторно, протягом року, 20.09.2024 р. о 08.50 год. біля с. Новий Мир станція залізничної дороги 126 км у Криворізькому районі Дніпропетровської області, керував транспортним засобом MITSUBISHI PAJERO, д.н.з. НОМЕР_1 , без посвідчення водія, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1. (А) ПДР України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 , 20.09.2024 о 08.50 год. біля с. Новий Мир станція залізничної дороги 126 км у Криворізькому районі Дніпропетровської області, керуючи транспортним засобом MITSUBISHI PADJERO, д.н.з. НОМЕР_1 , не обрав безпечної швидкості, не переконавшись в безпечності руху, виїхав на залізничний переїзд під час увімкненого забороненого сигналу світлофору, та здійснив зіткнення з електровозом ВЛ11-0461б, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 20.5 ПДР України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. В апеляційній скарзі захисник Зубко А.О. просить скасувати постанову судді та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 5 ст. 126 КУпАП. Вважає, що суд незаконно прийняв як доказ доведення вини ОСОБА_1 рапорт працівника поліції, оскільки він не може слугувати беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 протягом року притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування транспортні ними засобам, а додана до матеріалів справи картка обліку адміністративного правопорушення, в якій зазначено, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, не може бути належним доказом, оскільки у відповідності до вимог ст. 222 КУпАП, адміністративні справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 126 КУпАП, розглядають органи Національної поліції, а в порушення вищевказаної статті, адміністративну справу за ч. 2 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 розглянуто Оболонським районним відділом ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Вказує, що фабула протоколу не містить посилання на правопорушення якої саме частини ст. 126 КУпАП вчинив ОСОБА_1 , що дало підстави представникам поліції при складенні протоколу дійти висновку про повторність вчинення адміністративного правопорушення. Наголошує, що з долученого відеозапису неможливо встановити особу, якій працівники поліції роз`яснюють про складення відносно нього протоколів, оскільки не видно обличчя. Звертає увагу, що у період дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився і оскільки ОСОБА_1 09.01.2019 року отримував посвідчення водія, строк дії якого закінчився 09.01.2021 року, то він має право на керування транспортним засобом. Зазначає, що суд не врахував, що сідаючи за кермо, ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, оскільки виконував наказ командира про транспортування автомобіля в зону бойових дій. Перевіривши матеріали справи,заслухавши захисника, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що суддя першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме: повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом та порушенням правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Згідно загальних положень, що містяться у п. 1.1. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року (далі ПДР України), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п.п. «а» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Частиною 5 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП). Пунктом 20.5. Правил дорожнього руху встановлено, що рух через переїзд забороняється, якщо: а) черговий по переїзду подає сигнал заборони руху - стоїть до водія грудьми або спиною з піднятим над головою жезлом (червоним ліхтарем чи прапорцем) або з витягнутими в сторони руками; б) шлагбаум опущений або почав опускатися; в) увімкнено заборонний сигнал світлофора чи звуковий сигнал незалежно від наявності та положення шлагбаума; г) за переїздом утворився затор, який змусить водія зупинитися на переїзді; ґ) до переїзду в межах видимості наближається поїзд (локомотив, дрезина). Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.5 ст.126 КУпАП, при наведених у постанові обставинах, відповідає матеріалам справи, ґрунтується на наявних у ній доказах. Факт вчинення адміністративних правопорушень та винність ОСОБА_1 підтверджується протоколами про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№133059 від 20.09.2024 р. за ч. 5 ст. 126 КУпАП та серії ЕПР1 №133044 за ст. 124 КУпАП від 20.09.2024 р., які складені уповноваженою особою, у відповідності до вимог ст. 256 КУпАП та містять дані щодо обставин вчинених правопорушень. Протоколи власноруч підписані ОСОБА_1 , який будь-яких зауважень не висловив. Схемою місця ДТП від 20.09.2024 р., на якій зафіксовано інформацію щодо транспортних засобів, їх розташування після ДТП, характер виявлених пошкоджень, а також містить підписи ОСОБА_1 та водія електровозу ОСОБА_2 , які будь-яких зауважень у схемі не виказували. Диском з відеозаписом, на якому зафіксовано повідомлення ОСОБА_1 про складення відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та за ч. 5 ст. 126 КУпАП та роз`яснено його права. Карткою обліку адміністративного правопорушення, згідно якої на ОСОБА_1 17.07.2024 р. накладено адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, тобто протягом року, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.126 КУпАП, а також постановою Баришівського районного суду Київської області від 20.06.2024 р., якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП та на підставі ст. 22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням. Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність у апеляційного суду відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 5 ст. 126 КУпАП. Доводи апеляційної скарги про відсутність повторності притягнення ОСОБА_1 спростовуються карткою обліку адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги про те, що дії ОСОБА_1 були зумовлені крайньою необхідністю, на увагу не заслуговують. Так, ст. 17 КУпАП встановлено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. В постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року суд зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Суд роз`яснив, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, у особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Встановлені у справі обставини не свідчать про те, що ОСОБА_1 виконуючи усне розпорядження командира та переганяючи автомобіль, який було прибрано для потреб ЗСУ в зону бойових дій та сідаючи за кермо транспортного засобу без посвідчення водія, використав усі способи, не пов`язані із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду про відсутність в діях ОСОБА_1 крайньої необхідності. Як убачається з відповіді Територіального сервісного центру МВС № 1248 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях згідно ЄДР МВС, станом на 12.11.2024 року, посвідчення водія серії НОМЕР_2 категорії -В- видавалось 09.01.2019 року (термін дії до 09.01.2021 року) ТСЦ № 0741 РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно відповіді Територіального сервісного центру МВС № 0741 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях в Єдиному державному реєстрі МВС станом на 06.11.2024 року містяться відомості про видачу 09.01.2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія серії НОМЕР_2 з категоріями В, яке було дійсне до 09.01.2021 року. Станом на 06.11.2024 в Єдиному державному реєстрі МВС статус посвідчення водія серії НОМЕР_2 «вилучений». З огляду на вищезазначене посилання в апеляційній скарзі на наявність у ОСОБА_1 права керування на увагу не заслуговують. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення. Таким чином, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.5 ст.126 КУпАП, апеляційний суд не вбачає. Вид і розмір адміністративного стягнення суддею визначені відповідно до вимог ст. 33 КУпАП. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Зубко А.О. залишити без задоволення. Постанову судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя