Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 167/1000/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 167/1000/24 пров. № А/857/33123/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року (головуючого судді Гармай І.Т., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Луцьк) у справі №161/1000/24 провадження №2-а/161/9/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: Представник ОСОБА_1 Наумчук І.П. 01.10.2024 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 23.09.2024 №198/2вЛРТЦК про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі КУпАП) та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення у його діях, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 605,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року позов задоволено частково. Постанову № 198/2в ЛРТЦК за справою про адміністративне правопорушення від 23 вересня 2024 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП скасовано і надіслано справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника Наумчука Івана Петровича подав апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати в частині направлення справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП на новий розгляд та ухвалити нове рішення в цій частині, яким та ухвалити нове рішення в цій частині, яким закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, ухвалити рішення про розподіл судових витрат, стягнувши за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, оскільки суд першої інстанції, маючи у наявності матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, мав об`єктивну можливість застосувати обраний позивачем спосіб захисту його прав, який ефективно забезпечив би його права. Так, за змістом оскаржуваної постанови слідує, що ОСОБА_1 порушив п.п.1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів через не перебування на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП, а його вина підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 23 вересня 2024 року №198/2в, копія якого долучена до адміністративного позову. Водночас, долученим до адміністративного позову електронним військово-обліковим документом підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто в його діях відсутній склад інкримінованого адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, не надав значення, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення покладається на відповідача, який не був позбавлений можливості в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України. Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 23 вересня 2024 року офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 складено протокол № 198/2вЛРТЦК про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП. Відповідно до змісту протоколу військовозобов`язаний ОСОБА_1 не став на облік військовозобов`язаних та резервістів, а саме п.п. 1 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів не перебуваючи на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП; ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військову службу» - не виконує правила військового обліку встановлені законодавством, тим самим вчинив дії, які підпадають під ознаки порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 від 23 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. Також із вказаної постанови встановлено, що вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 23 вересня 2024 № 198/2в ЛРТЦК. Згідно електронного військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 військовозобов`язаний, звання солдат, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 (Рожище), згідно постанови ВЛК непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, дата ВЛК - 12 листопада 2013 року, дата уточнення даних 16 липня 2024 року (аркуш справи 10). Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду щодо її скасування. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята не уповноваженою особою, а тому слід постанову № 198/2в ЛРТЦК за справою про адміністративне правопорушення від 23 вересня 2024 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП скасувати і надісти справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. У відповідності до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. У відповідності до частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1). Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2). Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3). Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації. Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. У відповідності до статті 248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Згідно статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а). Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України). Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Аналіз наведеної правової норми свідчить, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21 (провадження № К/990/20744/22). Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що постанову № 198/2в ЛРТЦК за справою про адміністративне правопорушення від 23 вересня 2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП винесено начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_3 у відповідності до вимог ч. 2 ст. 235 КУпАП не був уповноваженою особою розглядати справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладати адміністративне стягнення. У поданому суду першої інстанції відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що посадовою особою уповноваженою розглядати справу про адміністративне правопорушення щодо позивача є начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому постанову № 198/2в ЛРТЦК необхідно скасувати. На переконання суду, суть судового контролю під час розгляду даної справи полягає в тому, щоб оцінити, з поміж іншого, чи уповноваженою особою винесено оскаржувану постанову саме на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення. Водночас, процедурні порушення, зокрема, такі як винесення постанови не уповноваженою особою, є самостійною, безумовною підставою для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності. Крім того, скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення з процесуальних підстав потребує повторного розгляду справи про адміністративне правопорушення в порядку, встановленому законом. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2021 року №185/8460/16-а, згідно з частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, суд в межах розгляду даної справи не встановлює інші фактичні обставини, оскільки така оцінка первинно має бути надана суб`єктом притягнення та накладення адміністративного стягнення в межах належної адміністративної процедури, новий розгляд справи сприятиме відновленню порушених прав позивача під час попереднього розгляду справи щодо нього, а уповноважена особа матиме можливість всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, в тому числі доводи позивача (особи, яка притягується до адміністративної відповідальності). Підсумовуючи все вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, з урахуванням висновку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що оспорювана постанова № 198/2в ЛРТЦК за справою про адміністративне правопорушення від 23 вересня 2024 року винесена не уповноваженою на те особою, а тому судом першої інстанції правомірно її скасовано і направлено справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має прийняти законне рішення з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення та аналізом наявних в справі про адміністративне правопорушення доказів, а саме електронного військово-облікового документа «Резерв+» щодо ОСОБА_1 , який вказує, що він військовозобов`язаний, звання солдат, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), згідно постанови ВЛК непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, дата ВЛК - 12 листопада 2013 року, дата уточнення даних 16 липня 2024 року (аркуш справи 10), а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду в частині оскарження не спростовують і підстав для скасування судового рішення немає. Щодо доводів апеляційної скарги про розподіл судових витрат в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат (аркуші справи 33-35), то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що суд першої інстанції не вирішив питання судових витрат в оскаржуваному рішенні, а тому позивач має право відповідно до статті 252 КАС України подати заяву до Луцького міськрайонного суду Волинської області для ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про судові витрати, оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження здійснити розподіл судових витрат з урахування результату вирішення справи. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2024 року у справі №161/1000/24 провадження №2-а/161/9/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 08.01.2025