Постанова 4857 № 460/3131/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3131/24 пров. № А/857/13234/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Гінди О. М., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №460/3131/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, - суддя в 1-й інстанції Щербаков В. В., дата ухвалення рішення 30 квітня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 30 квітня 2024 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо незвільнення командира відділення управління командира 1 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , сержанта ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення пpo звільнення командира відділення управління командира 1 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , сержанта ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби на підставі п.п.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу ОСОБА_1 , викладену у листі від 22 березня 2024 року №4532. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі п.п.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0510613 від 26 листопада 2015 року дружині позивача з 26 листопада 2015 року встановлена ІІІ група інвалідності (загальне захворювання). Отже, дружина позивача має ІІІ групу інвалідності. Вказує, що доказів того, що дружина позивача має І чи ІІ групу інвалідності до рапорту позивачем не надано. При цьому, за змістом абз.5 пп.г п.2 ч.4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Таким чином, обов`язковою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є наявність дружини з інвалідністю 1 або 2 групи. Звертає увагу на те, що зміст жодної з наведених норм не передбачає умовою звільнення з військової служби наявності з числа членів сім`ї військовослужбовця особи з інвалідністю 3 групи. Водночас, такою умовою є наявність у членів сім`ї осіб з інвалідністю 1 або 2 групи. Враховуючи наведені вище обставини, очевидним є те, що Військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, командування Військової частини НОМЕР_1 діяло обгрунтовано та у передбачений законом спосіб в межах своїх повноважень на підставі поданих документів, а отже відсутні протиправні дії по відношенню до позивача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи відповідача про те, що його дружина не є особою з інвалідністю I чи II групи, тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, є не обгрунтованими, оскільки абз.5 пп.г п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. Вказує, що підставою його звільнення зі служби є наведена вище обставина - наявність дружини із числа осіб з інвалідністю, а тому застосуванню підлягає до зазначених правовідносин саме ця норма. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 помилково відмовила йому у задоволенні рапорту з підстав того, що його дружина не є особою з інвалідністю I чи II групи, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , 07 жовтня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Відповідно до Довідки до акта огляду медико соціальної експертної комісії серії АВ № 0510613, виданої 26 листопада 2015 року, ОСОБА_2 є інвалідом ІІІ групи довічно. Позивач 13 лютого 2024 року звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп.г п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Листом вих.№4532 від 22 березня 2024 року Військової частиною НОМЕР_1 розглянуто питання щодо звільнення з військової служби позивача та повідомлено, що за результатами розгляду та доданих до нього документів, Військовою частиною відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Також в листі зазначена підстава, а саме: п.п.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу визначену єдину умову для звільнення наявність у дружини саме І чи ІІ групи інвалідності. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся у суд з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби на підставі пп.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу позивача, викладена у листі від 22 березня 2024 року №4532 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп.г п.2 ч.4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі п.п. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з наявністю у дружини третьої групи інвалідності. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. За змістом п.20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2232-ХІІ). Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Відповідно до ч.3, 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення №1153/2008) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. Так, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26). Згідно з п.37 Положення №1153/2008 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення. З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2024 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв`язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи. До рапорту позивач додав довідку до акту огляду МСЕК щодо дружини та свідоцтво про шлюб. Разом з тим, вказаний рапорт відповідач не задовольнив і позивача зі служби не звільнив, оскільки вважає, що на підставі вказаної норми Закону №2232-ХІІ можуть бути звільнені військовослужбовці, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Даючи правову оцінку відмові відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначено вище, підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, абзац 5 підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. З конструкції цієї норми вбачається, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова); одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова). Синтаксичний розбір вказаного речення дає підстави вважати, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану, за таких умов: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (тобто, 1 або 2 умови); у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи Отже, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23. Таким чином, наведена в абзаці 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ підстава звільнення - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова) є самостійною. При цьому, в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути в дружини (чоловіка). Разом з тим, якщо розглядати випадок поєднання 1 та 2 умов сполучником «та», то навіть у цьому разі Закон № 2232-ХІІ не ставить звільнення військовослужбовців у залежність від наявність у дружини (чоловіка) І чи ІІ групи інвалідності, а лише вказує «із числа осіб з інвалідністю». Принагідно допустити, що якби законодавець мав на увазі, як стверджує автор касаційної скарги, що І чи ІІ групи інвалідності стосується як дружини (чоловіка) військовослужбовців, так і одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), то втрачало б сенс зазначення у конструкції 1 умови фрази «із числа осіб з інвалідністю». У такому випадку абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ був би викладений наступним чином: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Саме в такому випадку можна було б стверджувати про прив`язку 1 та 2 умов до наявності І чи ІІ груп інвалідності. Отже, наведене автором апеляційної скарги розуміння норми абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ є суто суб`єктним і ґрунтується на неправильному її тлумаченні. Щодо доводів апелянта про те, що дружина позивача не особою з інвалідністю І, ІІ групи, а тому підстави для його звільнення зі служби відсутні, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України. Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі Положення № 1317). Згідно з п.27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для ІІ групи стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для III групи інвалідності стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Колегія суддів зауважує, що підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов`язані) з такою підставою як: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю. З врахуванням наведених вище обставин, колегія суддів зазначає, що наявність у позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби на підставі п.п.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу позивача, викладена у листі від 22 березня 2024 року №4532 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп.г п.2 ч.4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду, а тому правильно зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі п.п. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з наявністю у дружини третьої групи інвалідності. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі №460/3131/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 08 січня 2025 року.