Постанова 4857 № 140/11674/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/11674/23 пров. № А/857/19506/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Ільчишин Н. В.; розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі № 140/11674/23 (головуючий суддя Махаринець Д.Є., м. Рівне) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: 21 червня 2023 року Рівненським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 23.09.2021 №172150001309 щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з червня 2008 року по лютий 2015 року на Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс» та зобов`язання ГУ ПФУ у Рівненській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком зарахувавши в страховий стаж періоди роботи з червня 2008 року по лютий 2015 року в філії Державного унітарного підприємства «Мосгортранс» (автобусний парк ГУП «Мосгортранс») на посаді водія автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах по 1 класу. В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області рішенням від 23.09.2021 №172150001309 протиправно відмовило позивачу у перерахунку пенсії. Так, пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з червня 2008 року по лютий 2015 року в філії Державного унітарного підприємства «Мосгортранс» в рф. Такі дії відповідача, позивач вважає протиправними. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з червня 2008 року по лютий 2015 року на Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 03.06.2008 по 23.04.2009, з 29.05.2009 по 12.05.2010, з 22.06.2010 по 07.06.2011, з 23.07.2011 по 10.05.2012, з 28.06.2012 по 25.04.2013, з 27.06.2013 по 01.07.2014, з 17.06.2014 по 26.02.2015 з дати набуття права на пенсію за віком. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області, сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 536,80 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 536,80 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що заробітна плата обчислюється за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також вказав, що обов`язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата внесків до Пенсійного фонду рф за цей період. Проте поданими документами не підтверджується сплата страхових внесків із заробітної плати до відповідного органу Пенсійного фонду. Крім того, вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою. Позивачем надіслано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлено прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги та стягнути витрати на професійну правничу допомогу. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено у справі незначної складності, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що 22.09.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 03.06.2008 по 26.02.2015 в Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №172150001309 від 23.09.2021 про відмову в перерахунку пенсії. Дане рішення мотивовано відсутністю відомостей про сплату страхових внесків із заробітної плати до відповідного органу Пенсійного фонду. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Щодо твердження апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, слід зазначити наступне. Відповідно до ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В даній справі позивачем було оскаржено рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 23.09.2021 №172150001309 щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з червня 2008 року по лютий 2015 року на Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс». Вказане рішення було направлено позивачу у відповідь на адвокатський запит лише 01.03.2023. З позовною заявою позивач звернувся 25.05.2023, тобто протягом шестимісячного строку з дня, коли дізнався про порушення своїх прав. Як видно з відповіді на адвокатський запит Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 15.08.2023, головному спеціалісту відділу обслуговування громадян №8 (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області ОСОБА_2 оголошено догану за не направлення позивачу оскаржуваного рішення пенсійного органу. Таким чином, неотримання позивачем вчасно рішення від 23.09.2021 №172150001309 є виною саме відповідача. Вказана обставина не може бути підставою для обмеження права позивача на звернення до суду через пропуск строку. Щодо твердження апелянта про те, що пенсія це періодичний платіж і позивач вважається повідомленим про розмір пенсії з моменту її отримання, слід зазначити наступне. В даній справі пенсійним органом було направлено запити до компетентних органів рф щодо підтвердження відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду рф. Такі запити було неодноразово надіслано протягом 2021 та 2022 років. Однак, відповіді на такі запити надано не було. Вказана інформація є важливою при вирішенні питання про зарахування/не зарахування до пенсійного стажу позивача спірних періодів. Таким чином, в даному випадку мала місце не бездіяльність позивача (неподання позовної заяви), а саме бездіяльність компетентних органів рф (ненадання відповіді на запити). Позивач не може нести відповідальність за таку бездіяльність, а тому в даному випадку строк звернення до суду не можна вважати пропущеним. Щодо спірного питання по суті позовних вимог, слід зазначити наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон №1058-IV). За змістом частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Підставою для відмови у зарахуванні довідки №8309 від 10.09.2020 слугувала обставина не підтвердження компетентними органами російської федерації сплати страхових внесків. Відповідно до вимог ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Відповідно до п.3 ст.6 Міжнародної Угоди від 15.04.1994 «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів» (дата набрання чинності для України: 22.08.1995) встановлено, що працівники користуються правами і виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування. Згідно ст.7 цієї Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку і розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Згідно ч.1 ст.13 Закону рф «Про трудові пенсії» (в редакції, чинній на період роботи в рф) встановлено, що при підрахунку страхового стажу періоди роботи і (або) іншої діяльності, які передбачені статтями 10 і 11 цього Федерального закону, підтверджуються документами, що видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами. Отже, наведені положення вказаної Угоди передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Разом з тим, частиною 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у ст.11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст.20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Згідно зі ст.106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати. Таким чином, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, з заробітної плати якої не нараховані страхові внески Колегія суддів враховує правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20, де суд не досліджував питання чи нараховувались позивачу, але не сплачувались страхувальником страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так як і обов`язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за не нарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. В контексті законодавства нашої держави, то за змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За правовим регулюванням пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві. Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 1981 року. У ній містяться записи про роботу за періоди з 03.06.2008 по 23.04.2009, з 29.05.2009 по 12.05.2010, з 22.06.2010 по 07.06.2011, з 23.07.2011 по 10.05.2012, з 28.06.2012 по 25.04.2013, з 27.06.2013 по 01.07.2014, з 17.06.2014 по 26.02.2015 на території рф. Вказані записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності. Довідками № 590 та 591 2020 року підтверджується нарахування та виплата позивачу заробітної плати за період з 2008 по 2015 роки. При цьому, у довідках наявна примітка, що зі всіх виплат включених в довідки здійснено нарахування до пенсійного фонду рф. Таким чином, не заслуговує на увагу покликання апелянта на відсутність доказів сплати страхових внесків за спірний період, як на підставу не врахування довідок поданих позивачем. Долучені позивачем довідки є належними і достатніми доказами в розумінні ч.1 ст.13 Закону рф «Про трудові пенсії», які підтверджують нарахування заробітної плати позивача за спірний період, як і нарахування страхових внесків. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Щодо заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне. Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19. Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката Явтушенко І.В. позивачем було надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги; розрахунок витрат на надання професійної правової допомоги від 18.09.2024 на суму 4000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру №13/2024 від 18.09.2024 на суму 4000 грн. На переконання апеляційного суду, з урахуванням об`єму матеріалів справи, що були підготовлені та опрацьовані адвокатом, складності самої справи, обсягу та якістю наданих послуг, принципу співмірності та розумності судових витрат, значущості спору для позивача, наявні підстави для часткового задоволення вимог заяви і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі № 140/11674/23 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ЄДРПОУ: 21084076) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Н. В. Ільчишин