Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 371/937/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 371/937/24 Суддя (судді) першої інстанції: Капшук Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення В С Т А Н О В И В : 01.07.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області, яким просить суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 112857, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КУпАП і ч. 5 ст. 121 КУпАП, та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено порушення ним правил дорожнього руху, тому вважає, що постанова прийнята з порушенням його прав та чинного законодавства, є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 р. у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами аналогічними позовній заяві. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції. Позивачем надано відповідь на відзив. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 червня 2024 року інспектором СР ПП Відділу поліції № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області прийнято постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 112857, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КУпАП і ч. 5 ст. 121 КУпАП, та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень, тобто в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Mercedec-Benz», д.р.н. НОМЕР_1 , не будучи пристебнутим засобами пасивної безпеки, а саме ременем безпеки та з непрацюючими передбаченими конструкцією замками дверей автомобіля, чим порушив п.п. 2.3. в та 31.4.7 ПДР. Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом. Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними. Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст. 9 КАС України). Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до положень ст. 252 КУпАП - орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини "стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Диспозиція частини 1 статті 121 КУпАП передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Диспозиція частини 5 статті 121 КУпАП України передбачає відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, зокрема, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. З оспорюваної позивачем постанови вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Mercedec-Benz», д.р.н. НОМЕР_1 , не будучи пристебнутим засобами пасивної безпеки, а саме ременем безпеки та з непрацюючими передбаченими конструкцією замками дверей автомобіля, чим порушив п.п. 2.3. в та 31.4.7 ПДР України та чим вчинив правопорушення, передбачені ч.1 ст.121 КУпАП та ч.5 ст.121 КУпАП. До позивача застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень, в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, розмір штрафу відповідає вимогам санкції ч. 5 ст. 121 КУпАП. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. З огляду на правові норми ст. 251 КУпАП притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування, опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення, прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до п. 2.3 (в) ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. За нормами п. 2.3 (б) ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Відповідно до п.п. 31.4.7. г ПДР , забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: не працюють передбачені конструкцією замки дверей кузова або кабіни, запори бортів вантажної платформи, запори горловин цистерн і паливних баків, механізм регулювання положення сидіння водія, аварійні виходи, пристрої для приведення їх у дію, привід керування дверима, спідометр, одометр, тахограф, пристрій для обігрівання і обдування скла. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідач у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу зазначив, що інкриміноване позивачу правопорушення не спростовано позивачем. Аналізуючи правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17, то посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання на конкретні докази повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення. У разі наявності доказів у вигляді фото чи відео фіксації, постанова повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Разом з тим, відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази, надані відповідачем по справі, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Однак, з наданих відповідачем відеозапису не вбачається сам факт керування позивачем транспортного засобу не будучи пристебнутим засобами пасивної безпеки, а саме ременем безпеки. З відеозапису вбачається, що інспектори поліції підійшли вже до припаркованого транспортного засобу, наявність чи відсутність ременів безпеки в автомобілі відеозйомкою не зафіксовано. Отже, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.5 статті 121 КпАП України, жодного доказу не надано. Беручи до уваги те, що відповідачем на огляд суду не було надано доказів, які прямо вказують на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КПАП, яке було більш серйозне правопорушення з числа вчинених відповідно до спірної постанови, та факт даного порушення позивачем не встановлений беззаперечними доказами, тому відсутні підстави стверджувати про вчинення позивачем правопорушення поза обґрунтованими сумнівами. Разом з тим, відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач не навів жодного доказу правомірності прийнятої ним постанови, позов підлягає задоволенню, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності - скасуванню, а провадження в справі - закриттю. За приписами п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подачу позовної заяви 605,60 грн та за подачу апеляційної скарги в розмірі 908,40 грн, що разом складає 1514 грн, які слід стягнути з Головного управління Національної поліції України в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 . Разом з тим, у позовній заяві позивач просив стягнути судові витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн, проте апеляційний суд відмовляє у їх відшкодуванні, оскільки такі витрати відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України не підтверджені належними доказами. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 р. - задовольнити. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - скасувати. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушенням - задовольнити частково. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА 112857 від 24.06.2024, винесену інспектором СРПП відділу поліції №2 Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області Бабаком В.В., відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП, якою накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн і закрити справу про адміністративне правопорушення. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Київській області (ЄДРПОУ 40108616) судовий збір в розмірі 1514 грн (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять грн 00 коп.) Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель В.В. Файдюк