Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/21064/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/21064/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 06 січня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ГУ ПФУ в Хмельницькій області) в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо не надання відповіді по суті звернення; - зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області надати відповідь на заяву від 23.11.2023 по суті; - стягнути з ГУ ПФУ в Хмельницькій області моральну шкоду в розмірі 10000 грн. 20 травня 2024 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у наданні представнику ОСОБА_1 інформації на заяву від 23.11.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надати по суті відповідь представнику ОСОБА_1 відповідь на заяву від 23.11.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено те, що 23.11.2023 представник позивача звернувся на вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про надання публічної інформації, в якій просив: -повідомити про стан виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2022 по справі №560/5709/22; - повідомити підстави нездійснення перерахунку пенсії; - перерахувати розмір пенсії відповідно до вимог чинного законодавства; - виплатити компенсацію втрати частини доходу за невиплачену пенсію на виконання рішення суду. Листом від 01.12.2023 №2200-0304-8/109102 ГУ ПФУ в Хмельницькій області повідомило представника позивача Акермана Олега Матвійовича про відсутність підстав для надання інформації щодо виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.07.2022 по справі №560/5709/22 за позовом ОСОБА_1 , оскільки до заяви додана довіреність від 12.05.2021, складена у Державі Ізраїль та викладена українською мовою, а переклад штампу "Апостиль" не засвідчений відповідно до вимог чинного законодавства державним або приватним нотаріусом або консульською установою України. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (Закон №2939) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Статтею 5 Закону №2939 визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до ст. 7 Закону №2939 право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Так, порядок оформлення запитів на інформацію визначено ст. 19 Закону №2939, згідно вимог якої запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Строк розгляду запитів на інформацію врегульований ст. 20 Закону № 2939, згідно з частиною першою якої розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №2939 визначено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи, підставою для відмови у наданні представника позивача відповіді на запит від 23.11.2023 слугував той факт, що до заяви додана довіреність від 12.05.2021, складена у Державі Ізраїль та викладена українською мовою, а переклад штампу "Апостиль" не засвідчений відповідно до вимог чинного законодавства державним або приватним нотаріусом або консульською установою України. Так, згідно ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005 №2709-IV документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення правильності перекладу та копій, документи, які складено за кордоном повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Існує два способи засвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля. Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ. Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" та вступила в силу в Україні в 2003 році. Згідно з ст. 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Таким чином, згідно п. d ч. 2 ст. 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції. Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції. Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Ізраїлі та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем. Так, із змісту довіреності від 12.05.2021, яка міститься в матеріалах справи та була додана до заяви від 23.11.2023 встановлено, що на ній проставлений апостиль від 31.05.2021, про що свідчать отвори прошивання документів стрічкою. Також, безпосередньо апостиль свідчить, що він проставлений на документі про засвідчення підпису ОСОБА_1 , згідно з яким останній у присутності добровільно та власноручно підписав прилучений документи, зазначений літерою "А", а також із перекладу апостилю, у пункті 9 зазначено: Печатка суду: Мировий Суд м. Бат Яма. Точність перекладу печатки Апостиль на українську мову засвідчено нотаріусом. Відтак, переклад самих печаток, відбитки яких містяться на апостилі були здійснені, що видно з перекладу апостилю. Щодо круглої печатки, яка також міститься на засвідченні перекладу апостилю та довіреності, то така є печаткою самого нотаріуса, яка використовується ним у своїй діяльності, та проставлена поряд з його підписом, та не потребує додаткового перекладу. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відмова пенсійного органу у наданні представнику позивача інформації на звернення від 23.11.2023 є протиправною, а відтак наявні підстави для зобов`язання відповідача надати по суті відповідь представнику позивача на заяву від 23.11.2023. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.