Постанова 4824 № 755/15971/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 січня 2025 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 755/15971/21 номер провадження №22-ц/824/616/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року /суддя Савлук Т.В./ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 , звертаючись з позовом до суду з вимогами до ОСОБА_1 , просив присудити до стягнення з ОСОБА_1 на свою користь суму позики в розмірі 8 703,56 доларів США, в тому числі, сума основного боргу 8 000,00 доларів США та 3% річних - 703,56 доларів США, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 162,00 гривень. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , заборгованість за договором позики, який оформлений у вигляді боргової розписки, в розмірі 8 000,00 доларів США, 3% річних в розмірі 703,56 доларів США, а всього на загальну суму 8 703,56 доларів США та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 162,00 гривень./а.с. 27-32/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що у розписці не зазначено відомостей про позичальника, якого неможливо ідентифікувати, а саме, у розписці лише вказано прізвище та ініціали ( ОСОБА_1 ) з чого неможливо встановити, чи це дійсно ОСОБА_1 , чи може ОСОБА_5 . Також, у розписці відсутня дата отримання грошових коштів. Крім того, вказана розписка не є договором позики, оскільки під час її написання відповідач не брав кошти у борг від позивача, до моменту написання розписки він його не знав. Відповідач виступав проміжною ланкою між позивачем та керівництвом Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції м. Києва де працював відповідач. Тобто, по суті розписка є удаваним правочином відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України (удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили), а саме як гарантія отримання коштів і їх передачі іншій особі. Сума коштів отриманих ОСОБА_1 від позивача була ним передана керівництву Дніпровського управління поліції Головного управління національної поліції м. Києва де працював відповідач. Таким чином, суд першої інстанції не дослідив всіх обставин справи та прийняв рішення ґрунтуючись лише на інформації, що була надана позивачем, яка як описано вище, є недостовірною. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, залучено правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , оскільки після відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 - помер. Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказував, що розписка містить всі реквізити і дані для ідентифікації передачі коштів та дати їх повернення. При цьому, відповідач, посилаючись на те, що неможливо його ідентифікувати за розпискою, поводиться суперечливо, не заперечуючи написання розписки, однак, з іншими умовами - щодо передачі коштів іншим особам. Також заперечував щодо допиту свідка - ОСОБА_8 , оскільки це не є належним засобом доказування. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 написав власноручно розписку щодо зобов`язань повернути отриману суму ОСОБА_3 в розмірі 8 000,00 доларів США до 30 вересня 2018 року. /а.с.7/ Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами ч. 2 ст.1046 Цивільного кодексу України про те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. В порядку ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором. Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України) При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. Згідно статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За правилом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань. оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12, у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/7390/16 (провадження №14-465цс18) У частині другій статті 625 Цивільного кодексу України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/7390/16 (провадження №14-465цс18), у постанові Верховного Суду від 13 січня 2019 року у справі №373/2054/16 (провадження №14-446цс18) За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем порушено умови договору позики, який оформлено у виді боргової розписки, в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув, в порядку ст.1051 Цивільного кодексу України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики, тому позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 8703,56 доларів США., з урахуванням трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 30 вересня 2018 року по 03 вересня 2021 року, в розмірі 703,56 доларів США. Доводи апеляційної скарги, щодо удаваності договору позики, апеляційним судом відхиляються з таких підстав. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявити справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Відповідно до ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (до ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України) Так, розписка містить головні її атрибути, а саме: суму позичених грошових коштів та її валюту, ідентифікуючу інформацію щодо особи, яка ці грошові кошти отримала, фіксацію дати, обумовлену як дату виконання обов`язку повернути грошові кошти. Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що розписка не дає можливість встановити хто саме отримав грошові кошти, бо у даному документі зазначені лише ініціали, а не повна інформація щодо ім`я та по батькові. При цьому сторона апелянта не заперечує сам факт написання розписки, що є суперечливим, з огляду на те, що розписка написана ОСОБА_1 особисто, саме на його розсуд не повно зазначені ім`я та по батькові та не зазначено дати написання розписки. Щодо удаваності угоди та передачі коштів працівникам ГУ НП м. Києва, жодних доказів апелянт не надає, текст розписки не містить інформації про інших учасників угоди окрім позивача та відповідача та не містить інформації про мету позики грошових коштів, а отже дане твердження не може бути перевірене апеляційним судом на предмет його достовірності. Щодо клопотання про допит свідка - ОСОБА_8 , апеляційний суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки, як вбачається з його змісту, даний свідок перебуває в родинних відносинах з апелянтом, з клопотання не вбачається, що він був присутнім при угоді. Твердження про те, що свідок може також підтвердити, що позивач не міг надати таку суму коштів у борг незнайомій особі, без вказівки на те, в яких відносинах свідок перебував з позивачем, який вже на момент розгляду апеляційної скарги помер, також не заслуговує на увагу апеляційного суду. Зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Окрім доводів апеляційної скарги, не підтверджених жодними доказами, зміст розписки та правовідносини позики, апелянтом не спростовані. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року - залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: