Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/14744/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/14744/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Головко О.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. у справі №160/14744/24 за позовом:ОСОБА_1 до: про:ІНФОРМАЦІЯ_1 визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 04.06.2024р. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Єрьоміна В.А., за допомогою поштового зв`язку звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії /а.с. 1-3/. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2024р. за вищезазначеним позовом відкрито провадження в адміністративній справі №160/14744/24 та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження /а.с. 18-19/. Позивач у адміністративному позові, з яким звернувся до суду, просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 05.10.2021р. по 18.07.2022р. у повному обсязі, з 19.07.2022р. по 11.05.2024р.- не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. у справі №160/14744/24 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 63643,21 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 11.05.2024р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року у справі №160/13215/22; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 11.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 року у справі №160/13215/22; в іншій частині позовних вимог відмовлено (Суддя -Боженко Н.В.) /а.с. 36-41/. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 04.10.2024р. подав за допомогою системи «Електронний суд» безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. у справі №160/14744/24, яка зареєстрована судом апеляційної інстанції 07.10.2024р. /а.с. 45-48/, з застосуванням системи автоматизованого розподілу справи між суддями Третього апеляційного адміністративного суду визначено колегію суддів, що розглядає справу у складі: головуючий (доповідач) - суддя Коршун А.О., судді Чепурнов Д.В., Сафронова С.В. / а.с. 52/. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.10.2024р. у справі №160/14744/24 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. у даній справі залишено без руху та заявнику апеляційної скарги надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги /а.с. 53-54/. Відповідачем на виконання вимог вищезазначеної ухвали суду від 08.10.2024р. у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги було усунуто /а.с. 56, 59/. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024р. у справі №160/14744/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. у цій справі та витребувано у суду першої інстанції матеріали справи №160/14744/24 /а.с. 60/. Матеріали справи №160/14744/24 надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду 29.10.2024р. /а.с. 63/ Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2024р. у справі №160/14744/24 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 10.12.2024р. /а.с. 64/, про що судом апеляційної інстанції було належним чином повідомлено учасників справи /а.с. 65, 66/. У зв`язку з тим, що судді Сафронова С.В. та Чепурнов Д.В., які входять до складу колегії суддів, що розглядає справу №160/14744/24, перебувають у відпустці здійснено заміну складу колегії суддів у судовій справі №160/14744/24 відповідно до положення про автоматизовану систему документообігу суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу у справі №160/14744/24 від 06.01.2024р. визначено склад колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду: головуючий суддя Коршун А.О., судді Щербак А.А., Головко О.В. /а.с. 69/. Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 - позивач у справі, проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , на посаді начальника відділення офіцерів запасу і кадрів, 05.10.2021р. був звільнений у запас. Позивачу, за час служби не було нараховано і виплачено за період з 01.01.2016р. по 01.12.2018р. індексацію грошового забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022р. у справі №160/13215/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно. Зазначене рішення було виконано відповідачем 11.05.2024р., та на рахунок позивача було перераховано 63643,21грн., що підтверджується банківської випискою по рахунку позивача /а.с. 10/. Оскільки в день звільнення 05.10.2021р. зі служби остаточний розрахунок відповідачем проведено не було, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 05.10.2021р. по 18.07.2022р. у повному обсязі, з 19.07.2022р. по 11.05.2024р. не більш як за шість місяців, а також виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Судом першої інстанції вірно встановлено, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, тому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022р. (далі Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції : «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Відповідно до ст.117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022р.) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Отже, індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Винесення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення 05.10.2021р. 11.05.2024р. позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду від 07.11.2022р. у справі № 160/13215/22 у сумі 63643,21 грн. Отже, з вищезазначеного вбачається, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 11.05.2024р., тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку. Щодо вимог в частині необхідності зобов`язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати, колегія суддів вважає, вважає, за необхідне зазначити наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 050-III). Відповідно до ст. 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Стаття 2 Закону №2050-III встановлює, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату. Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Відповідно до ст.3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ). З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001р. №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.01.2020р. у справі № 803/203/17 та від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19. Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15.10.2020р. у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013. У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Колегія суддів вважає, що в даній справі є наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі (невчасної виплати індексації грошового забезпечення), також наявний факт виплати сум індексації на виконання судового рішення, але відсутність виплати компенсацій втрати частини доходів, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованої індексації грошового забезпечення. З огляду на вищенаведене колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення про часткове задоволення позовних вимог, а враховуючи, що під час апеляційного розгляду даної справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції від 02.09.2024р. у даній адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі. На підставі викладеного, керуючись ст. 311,315,316,321,322 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. у справі №160/14744/24 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у строки та в порядку, які встановлені ст. ст. 329,331 КАС України. Повний текст виготовлено та підписано 07.01.2025р. Головуючий - суддя А.О. Коршун суддя А.А. Щербак суддя О.В. Головко