Постанова 4811 № 462/7181/22

Справа № 462/7181/22 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю. Провадження № 22-ц/811/1137/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» - адвоката Талалаєвої Олени Юріївни на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні ,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути із ДП «ЛДЗ «Лорта» 99748,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 28.02.2020 року по 08.09.2020 року. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала заступником головного бухгалтера (580) на ДП «ЛЗД «ЛОРТА», а 27.02.2020 року була звільнена з роботи підставі ст.38 КЗпП України, у зв?язку з виходом на пенсію. Станом на день звільнення з роботи відповідач не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, а остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 04.10.2022 року. Просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2020 року по 08.09.2020 року у розмірі 99748,60 грн. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати у розмірі 88348,76 грн., без урахування податків та інших обов?язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. У решті позову - відмовлено. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави - 883,93 грн. судового збору. Рішення суду оскаржив представник Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» - адвокат Талалаєва Олена Юріївна. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги правові позиції Верховного суду щодо співмірності стягнення таких компенсації, а також те, що суд задоволив вимоги, щодо позовних вимог за 2020 рік, всупереч вимогам ст. 233 КзПП України. Звертає увагу на те, що усі суми, які визначені судовими рішеннями, були спірними і суд частково задовольняв позови. Більше того, усі суми виплачувались у межах виконавчих проваджень, які відкривались на підставі особистих звернень позивача. Відтак вважає, вини відповідача у перерахуванні грошових коштів позивачу 04.10.2022 року немає, а тому підстави стягнення середнього заробітку на підставіст.117 КЗпП України відсутні. Також, враховуючи наявність зведеного виконавчого провадження, грошові кошти по виконавчих листах стягуються з рахунку ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» періодично. Після цього, державний виконавець перераховує грошові кошти стягувачам в порядку черговості. Відповідач не втручається у порядок виконання судових рішень. Відповідачу невідома черговість перерахування грошових коштів стягувачам. Окрім того, стягненню грошових коштів передувало отримання виконавчого листа, подання такого до виконавчої служби, відкриття виконавчого провадження. Вказані дії так само не вчинялись відповідачем, а іншими особами, а тому так само відповідач не зобов`язаний здійснювати оплату за затримку у виконанні судового рішення, яке відбувалось не з його вини. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення суми, яка не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що обов?язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», де з 09.11.1992 року була переведена на посаду заступника головного бухгалтера (580), і з 27.02.2020 року була звільнена з підприємства, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.23). Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.07.2021 року у цивільній справі №462/1643/21 було стягнуто із ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену заробітну плату за період з 2008-2020 року у розмірі 161872,02 грн., компенсації втрати частини заробітної плати у зв?язку з порушенням строків її виплати за період з січня 2008 року по лютий 2020 року станом на січень 2021 року у розмірі 103998,93 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 04.07.2022 року стягнуто із ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 23944,79 грн. ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв?язку з порушенням строків її виплати у розмірі 45713,93 грн. Також встановлено та підтверджується випискою по рахунку від 05.10.2022 року, що на картковий рахунок позивача 04.10.2022 року зараховано 56075,27 грн. Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За затримку розрахунку при звільненні передбачена відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. З викладеного вбачається, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17. За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем не було проведено остаточного розрахунку з позивачем, колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З 19 липня 2022 року частина 1 статті 117 ЦПК України, діє в новій редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022 року, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, законодавець, встановивши обмеження щодо виплати роботодавцем працівнику сум середнього заробітку за час затримки терміном у шість місяців, закріпив на законодавчому рівні застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення вказаної категорії трудових спорів, про необхідність застосування яких Велика палата Верховного суду зазначила в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 (абзаци четвертий, п`ятий пункту 5 мотивувальної частини) зазначено, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка має право претендувати на середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати позивача за шість місяців, тобто з 28.02.2020 року по 28.08.2020 року, що становить: 712,49 грн. х 124 = 88348,76 грн. В той же час, колегія суддів враховуючи розмір заборгованості по заробітній платі, яка позивачці не була виплачена в день її звільнення - 23944,79 грн., вважає за необхідне зменшити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 88 348, 76 грн до 30000 грн. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Колегія суддів враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку. Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України. У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, та зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду України критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі №331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі №335/4416/18-ц. У справі, що переглядається, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, невиплаченою позивачці в день її звільнення була заробітна плата в розмірі 23944,79 грн. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що сума компенсаційних виплат, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просила стягнути позивачка складає 99 748, 60 грн. і 88 348,76 грн - яку стягнув суд першої інстанції, значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати прописані у Постанові від 26 червня 2019 року, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми яка не перевищує розміру заборгованості по заробітній платі та є більшою за місячну заробітну плату, а саме, до 20000 грн. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам даної справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначена колегією суддів в розмірі 30000 грн. є справедливою. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2023 року змінити в частині стягнення з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки виплати позивачу належних їй сум, зменшивши його з 88 348, 76 грн. до 30000 грн. В решті рішення Залізничного районного суду міста Львова від 10 березня 2023 року потрібно залишити без змін. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 375, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» - задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 березня 2023 року змінити в частині стягнення з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати, зменшивши його з 88 348, 76 грн. до 30000 грн. Викласти абзац другий, резолютивної частини рішення Залізничного районного суду міста Львова від 10 березня 2023 року в наступній редакції: Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 30000 /тридцять тисяч/ гривень середнього заробітку за весь період затримки виплати позивачу належних їй сум, провівши з цих сум стягнення податків та обов`язкових зборів. В решті рішення Залізничного районного суду міста Львова від 10 березня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.