Постанова 4807 № 314/3235/24

Дата документу 03.01.2025 Справа № 314/3235/24 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 314/3235/24 Пр. № 22-ц/807/134/25 Головуючий у 1 інстанції: Кононенко І.О. Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 січня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Полякова О.З. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) про захист прав споживача шляхом відшкодування збитків ВСТАНОВИВ: У липні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом (а.с. 1-2), в якому просила стягнути з Банку на свою користь завдані збитки у розмірі 36000,00 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що між сторонами укладено договір надання банківської послуги результатом укладення якого стало оформлення карти НОМЕР_2 строк дії карти до серпня 2024 року. З лютого 2022 року позивач залишився на окупованій території, проте на зазначеному рахунку містяться ці кошти, які позивач мав намір зняти та витратити на власний розсуд, однак мобільний додаток для позивача «Приват24» заблокований, тому позивач звернувся через представника із запитом про надання роз`яснень щодо отримання цих коштів, однак Банком відмовлено через банківську таємницю, тому позивач через представника звернувся із заявою до відповідача про відмову від договору про надання банківських послуг та відшкодування збитків, на що отримав відмову від банку, з посиланням на ч.1,2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.22 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування шкоди завданих збитків 36000,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Кононенка І.О. (а.с. 20). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 21) відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року (а.с. 59-61) у задоволенні позову позивачау цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 65-67) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання про судові витрати. В автоматизованому порядку 28.10.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 71). Ухвалою апеляційного суду від 29.10.2024 року (а.с.72) витребувано у суду першої інстанції справу, яка фактично надана апеляційному суду 05.11.2024 року (а.с.75). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 06.11.2024 року (а.с. 76), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 77). Оскільки, згідно зі ст. 368 ч. 1 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Банк подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі (а.с.83-105). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. В автоматизованому порядку 03.01.2025 року суддею Поляковим О.З. у цій справі замінено суддю Кочеткову І.В. у зв`язку з тривалою відпусткою останньої (а.с.106-107). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю … і ухвалити … нове рішення… Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 1067 ЦК України, ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 5 - 6, 10 - 11,15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України та виходив із такого. 19.03.2024 року Банком складено висновок НФМ про розірвання ділових відносин з позивачем (а.с.44-52). Листом Банку від 20.03.2024 року (а.с.53-57) повідомлено позивача про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 року № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк. За змістом ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами; банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам; банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами; у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду. За змістом ч.1 ст. 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції зокрема у разі якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей. Таким чином, з урахуванням приписів ст. ст. 10 - 11, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність», встановлено саме обов`язок банку щодо відмови від договору з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, при цьому пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає ч. 2 ст. 1067 ЦК України, зокрема абзац другий цієї частини. Норми на які посилається позивач не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом чи припинення ділових відносин в разі наявності визначених вище законами обставин. Також, відповідно Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.05.2020 року № 65 (далі - Положення НБУ №65), банки вживають до клієнтів, з якими ділові відносини встановлені до набрання чинності Законом заходів з належної перевірки, виявлення фактів належності клієнтів (їх кінцевих бенефіціарних власників), переоцінки ризику ділових відносин з клієнтами відповідно до вимог Положення під час здійснення процедур планової актуалізації / уточнення банком даних про таких клієнтів у строки, встановлені банком у наявних внутрішніх документах відповідно до законодавства з питань фінансового моніторингу, до набрання чинності Законом, при цьому банк зобов`язаний забезпечити належну організацію внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, а також Банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ. З огляду на встановлене, суд першої інстанції погодився з доводами представника Банку щодо права Банку відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом Банку в односторонньому порядку, оскільки Банком належним чином обґрунтовано його дії, а саме встановлено неприйнятно високий ризик внаслідок проведення внутрішньої перевірки, водночас позивач не надав суду першої інстанції належних доказів та не спростував інформацію, котра досліджувалася банком та оцінка котрої призвела до встановлення неприйнятно високого ризику . На думку суду першої інстанції, посилання позивача в даному випадку на порушення норм Цивільного кодексу України є безпідставними з огляду на вищезазначені виключення із загального правила. Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає. Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Має місце неповне з`ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Так, ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Згідно зі ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Відповідно до ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. Пунктом 20.5 Інструкції № 492 передбачено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов`язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім`я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви. Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи, у тому числі фізичної особи-підприємця, підписується власником рахунку або уповноваженою ним особою. Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи-підприємця засвідчується відбитком печатки (за наявності). Таким чином, відкритий клієнтом картковий рахунок повинен бути закритий за заявою клієнта в будь-який час в порядку, передбаченому вказаними нормами. Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Нормами, на які посилається заявник, в обґрунтування своїх дій щодо відмови в обслуговуванні рахунку, а також закриття карткового рахунку та повернення коштів передбачено, що Банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати клієнта відповідно до вимог законодавства України (ст. 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність"). Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. З метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника (контролера) суб`єкт первинного фінансового моніторингу витребовує у клієнта - юридичної особи інформацію та/або документи, що підтверджують наявність структури власності такого клієнта. Реквізити банку, в якому відкрито рахунок клієнту, номер поточного рахунка, місце проживання або місце перебування фізичної особи - резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи - нерезидента в Україні), відомості про виконавчий орган, а також інша інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюються суб`єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою). За частиною першою статті 10 цього ж Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. Тобто з метою ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта банк має право витребувати у клієнта необхідну інформацію. Ненадання такої інформації є підставою для відмови в проведенні фінансової операції. Ідентифікуючою інформацією є інформація про прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові, дату народження, номер (та за наявності - серію) паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав, громадянство тощо. Верифікація клієнта полягає у встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним (стаття 1 Закону). Вивчення клієнта - це процес отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації щодо фінансового стану клієнта та змісту його діяльності; проведення оцінки фінансового стану клієнта; визначення належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб; з`ясування місця його проживання або місця перебування чи місця тимчасового перебування в Україні (усіх даних щодо адреси місця проживання (перебування): назва країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку), номера будівлі (корпусу), номера квартири) (стаття 5 Закону). Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно). Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої вказаної статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. У разі неприйняття спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом зазначеного строку суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. Враховуючи положення вищезазначених норм, слід дійти висновку, що банк має право блокування картки користувача у разі виникнення підозри стосовно законності походження коштів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін(частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Водночас, заблокувавши картку позивачки, оскільки у Банку виникла підозра стосовно законності походження коштів, банком не доведено та не надано доказів того, що кошти на рахунок позивачки надійшли злочинним шляхом, Банк не вчинив жодних дій щодо повідомлення правоохоронних органів про підозрілі фінансові операції. Відповідно до вимог статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Посилання відповідача на те, що позивач здійснив незаконну фінансову операцію з отримання коштів шахрайським способом є лише припущенням, оскільки ніяких процесуальних рішень правоохоронних органів з цього питання відповідач суду не надав, а за приписами частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що у відповідача відсутні будь-які дані про те, що дії позивача містять ознаки шахрайства. Належних доказів неправомірних дій з боку позивача відповідачем не надано. Матеріали справи не містять відомостей про те, що з використанням карток позивача було здійснено незаконну діяльність. Верховний Суд в постановах від 30 січня 2019 року у справі № 235/5538/16-ц (провадження № 61-30301св18), від 08 лютого 2023 року у справі757/19084/21-ц (провадження № 61-11827св22) дійшов висновку, що правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки. У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було обмежено доступ до карткових рахунків. За таких обставин, Банком не доведена правомірність обмеження права доступу позивача до власних коштів та вільного розпорядження ними. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Банком не надало належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності тривалого блокування фінансових операцій по рахунках позивача, в тому числі поза межами строків, визначених у статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що свідчить про порушення майнових прав позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження належними йому грошовими коштами на банківських рахунках. Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 дії Банку щодо закриття карткового рахунку та розірвання Банком договору не оскаржує, представник позивачки 08 липня 2024 року також звертався до Банку із заявою про відмову від договору надання банківських послуг тому апеляційний суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з Банку на користь позивачки спірних коштів на її картковому рахунку у сумі 36000,00 грн. (саме розмір яких Банком у цій справі не оспорюється, ст. 82 ч. 1 ЦПК України), яка є предметом позову у даній справі, враховуючи положення ч. 1 ст. ст. 13 ЦПК України. При цьому, слід зауважити, що ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів». Відповідно до практики ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві. Так само, як і матеріальні речі, деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядати як «право власності» і, таким чином, як «майно» для цілей цього положення. Поняття «майно» не обмежується «існуючим майном» і може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього принаймні «законних сподівань» стосовно отримання можливості ефективного користування правом власності. «Сподівання» є «законним», якщо воно ґрунтується або на положенні законодавства, або на нормативно-правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу. У кожній справі питання, яке необхідно розглядати, полягає у тому, чи надали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна й підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визначає, що держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Ці три правила, однак, не є «чіткими» в розумінні того, що вони не є пов`язаними між собою. Друге та третє правила стосуються конкретно визначених випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити з огляду на загальний принцип, викладений у першому правилі. Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи. Отже, згідно з Конвенцією, практикою ЄСПЛ, а також Конституцією України та юридичними позиціями Конституційного Суду України, право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним. Однак, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову не перевірив на предмет порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції відмову Банку у видачі належних позивачці коштів з його рахунку. Не встановив чи є позбавлення позивачки на певний час її коштів пропорційним втручанням у право власності за встановлених у цій справі обставин та чи дотримано справедливий баланс між суспільним інтересом та правами позивачки. Доводи сторони відповідача, наявні в матеріалах справи, а також висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні в цілому, ґрунтуються на твердженні про реалізацію банком свого права на припинення договірних відносин з позивачкою на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що ніби - то є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Однак, про обмеженість зазначеного права банку вказано вище. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого саме клієнту встановлено високий ризик та за якими критеріями. Загальні посилання на норми Закону не можуть вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, не правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази не надав їм належну оцінку, не вірно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, та зокрема відповідачем апеляційному суду не були надані. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року у цій справі слід скасувати, ухвалити у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову), позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з Банку на користь ОСОБА_1 36000,00 грн. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 6, 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги та позову ОСОБА_1 у цій справі при вищевикладених обставинах, з Банку на користь держави слід стягнути судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн. (розрахунок: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції 1211,20 грн. + судовий збір за апеляційну скаргу 1816,80 грн. (розрахунок: 1211,20 грн. *150% = 1816,80 грн.)), оскільки ОСОБА_1 , як споживач, була звільнена від сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у цій справі. Керуючись ст. ст. 7, 12, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 у цій справіскасувати. Ухвалити у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову). Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 36000,00 грн. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) на користь держави витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом складений 03.01.2025 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Поляков О.З.