Постанова 4857 № 260/10824/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/10824/23 пров. № А/857/8864/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року, прийняте суддею Луцович М.М. у місті Ужгороді, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з позовом до ГУ ПФУ в Рівненській області про визнання протиправними дії щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 01.11.2023 за №071750008766; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком з дати досягнення пенсійного віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_2 періоди здійснення нею підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця з 15.10.1998 по 31.12.1999 (14 місяців 17 днів), з 01.01.2001 по 31.12.2004 (48 місяців) та з 01.01.2014 по 29.10.2014 (9 місяців 29 днів) як 72 повних місяці і 16 днів. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 01.11.2023 за №071750008766, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком; зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.10.2023 про призначення їй пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 29.10.2014 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнути з ГУ ПФУ в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн. Суд виходив з того, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження сплати страхових внесків за періоди здійснення підприємницької діяльності з 15.10.1998 по 31.12.1999, з 01.01.2001 по 31.12.2004. Позивачем також не надано доказів про те, що будучи фізичною особою-підприємцем нею були сплачені страхові внески, а сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати нею відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу даного періоду підприємницької діяльності. Згідно листа AT KВ «ПриватБанк» від 13.09.2023 №230830PNK1000000036846 та доданою до нього випискою за період з 28.01.2013 по 03.11.2014, позивачем були сплачені страхові внески, зокрема, за січень та лютий 2014 в сумі 845,30 грн., за березень 2014 в сумі 422,65 грн., за квітень 2014 в сумі 422,65 грн. Окрім того, позивачем було сплачено ЄСВ за 2014 в сумі 500 грн відповідно до платіжної інструкції від 07.03.2019 №0.0.1288826192.1. Суд вказує, що вищенаведені докази є належним підтвердженням сплати позивачем страхових внесків за 2014. Суд зазначив, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що на Пенсійний фонд України державою був покладений обов`язок ведення до 01.10.2013 адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. А через відсутність в органах Пенсійного фонду особової справи та первинних документів у зв`язку із тим, що всі документи фактично знаходяться на непідконтрольній Україні території, і підтвердити нарахування та сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органи Пенсійного фонду не мають можливості, не може позбавити конституційного права на соціальний захист, а саме на забезпечення пенсією у старості. Позивач також не погоджується із висновком суду про те, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлену до відшкодування за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним зі складністю справи. За надані юридичні послуги позивач сплатила 4200 грн., що підтверджується платіжними документами, наявними у матеріалах справи. Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині постанову, якою повністю задовольнити позов. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 01.11.2023 № 071750008766, яке прийнято за принципом екстериторіальності, відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період підприємницької діяльності 2014, оскільки долучена довідка не відповідає формі довідки затвердженій постановою Правління Пенсійного фонду України від 04 лютого 2021 №3-1. Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 по 10 червня 2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 по 31 грудня 2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Порядком передбачено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 по 31 грудня 2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 по 31 грудня 2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Страховий стаж ОСОБА_1 згідно розрахунку стажу для призначення пенсії становить 25 років 05 місяців 4 дні. Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV). Відповідно до статті 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. З вказаного вбачається, що для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період. Наведене кореспондується положенням частини другої статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 №2148-VІІІ, який набрав чинності 11 жовтня 2017, розділ ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», доповнено пунктом 3-1, відповідно до підпункту 1 якого для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону до страхового стажу включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 по 30 червня 2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 по 31 грудня 2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Поряд із зазначеним, за положеннями статті 56 Закону №1788-XII в стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору, а також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Слід зазначити, що до 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 (далі - Закон №1788-XII). Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до пункту 4 Порядку №637 (в редакції на час вирішення питання про призначення позивачу пенсії) періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з абз. 3 підп. 2 п. 2.1 Розділу 2 Порядку № 22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 по 30 червня 2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. Тобто законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Належними ж доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Відповідно до абз. 4 пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування. Відтак, до страхового стажу зараховується період здійснення особою підприємницької діяльності, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Із матеріалів справи вбачається до відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди підприємницької діяльності позивача з 15.10.1998 по 31.12.1999, з 01.01.2001 по 31.12.2004. Страховий стаж за період ведення підприємницької діяльності з 15.10.1998 01.01.2004 року обчислено за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Так, позивачем на підтвердження здійснення підприємницької діяльності надано до суду: відомості з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 25.10.2022 Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, згідно якого ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем з 17.03.1998 по 27.08.2009, з місцезнаходженням ФОП: АДРЕСА_1 . З листа ГУ ДПС у Донецькій області №151/Б/05-99-24-14 від 05.09.2023 у відповідь на звернення ГУ ПФУ в Закарпатській області про надання довідки про сплачені податки та збори з жовтня 1998 по 2005 вбачається, що на теперішній час доступ до інформації 1998-2005 років відсутній, тому надати вищезазначену інформацію не має можливості. Згідно листа ГУ ПФУ в Донецькій області №0500-0606-9/68071 від 15.11.2022 через відсутність особової справи та первинних документів у зв`язку із тим, що всі документи фактично знаходяться на непідконтрольній Україні території, підтвердити нарахування та сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування по ФОП ОСОБА_1 не має можливості. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідки форми ОК-5) позивачем сплачено страхові внески за 2000, 2007-2013 роки. Однак, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження сплати страхових внесків за періоди здійснення підприємницької діяльності з 15.10.1998 по 31.12.1999, з 01.01.2001 по 31.12.2004. Водночас, позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків. Позивачем не надано також доказів про те, що будучи фізичною особою-підприємцем нею були сплачені страхові внески, а сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати нею відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу даного періоду підприємницької діяльності. Відомості з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, є підтвердженням здійснення позивачем підприємницької діяльності, але ці документи не підтверджують факт сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом. 28 вересня 2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 № 1058 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637». Зазначено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - визначено документи, якими підтверджуються періоди проживання дружин військовослужбовців у місцевостях, де не було можливості працевлаштуватися за спеціальністю; - доповнено перелік документів, якими підтверджуються періоди роботи засуджених (період роботи засуджених зараховується до стажу роботи за умови підтвердження платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами щодо поштових переказів, іншими документами про сплату страхових внесків або інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), установи виконання покарань із зазначенням відомостей про те, що особа підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, або про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України); - встановлено порядок підтвердження стажу роботи у разі знищення (пошкодження) майна підприємств, установ, організацій внаслідок російської військової агресії. У разі коли у особи відсутні документи які підтверджують наявний стаж роботи і неможливо одержати їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 вищевказаного Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше як двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мають документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. У тому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій рф території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією рф проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів). Згідно ч.1, ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, ч. 2ст.73 КАС України) Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Зважаючи на визначений законодавством перелік документів на підтвердження сплати страхових внесків за період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності по загальній системі оподаткування, надані позивачем документи не є належними і достатніми доказами. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази лише підтверджують факт здійснення позивачем підприємницької діяльності та не підтверджують сплату страхових внесків (єдиного внеску). Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Щодо покликання позивача на лист ГУ ПФУ в Донецькій області №0500-0606-9/68071 від 15.11.2022 як на неможливість підтвердити нарахування та сплату страхових внесків суд вказує, що відповідно до п. 20 Постанови КМУ від 12.08. 1993 № 637 (із змінами, внесеними згідно Постанови КМУ № 1028 від 09.12.2015) у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Апеляційний суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 580/7175/21, де суд зазначив, що відповідно до норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, сплата страхових внесків до 01 липня 2000 підтверджується довідкою Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 довідкою із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків Разом з цим, позивач не надав ні до пенсійного органу, ні до суду під час розгляду цієї справи, вищезазначених документів, які б підтверджували саме сплату страхових внесків. Отже, факт перебування позивача на податковому обліку не є належними доказами саме сплати страхових внесків, та з поданих позивачем доказів не вбачається за можливе підтвердити страховий стаж позивача за оспорюваний період. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності за періоди з 15.10.1998 по 31.12.1999 та з 01.01.2001 по 31.12.2004. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині задоволених позовних вимог. Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії; призначити та виплачувати пенсію за віком з дати досягнення пенсійного віку 60 років 11.10.2022. На думку апеляційного суду, позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки мова йшла не про зарахування до страхового стажу спірних періодів здійснення нею підприємницької діяльності, а про призначення пенсії. Щодо покликання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Адвокатським об`єднанням «захист» укладено договір про надання адвокатських послуг №23/1 від 14.11.2023. Відповідно до додатку до договору про надання адвокатських послуг №23/1 від 14.11.2023 клієнт оплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у сумі 4200,00 грн за надання правової допомоги згідно пункту 1.1 Договору. Згідно квитанції №0.0.3302737659.1 від 14.11.2023 та квитанції №0.0.3331697721.1 від 29.11.2023 позивачем сплачено юридичні послуги у сумі 4200 грн за договором про надання адвокатських послуг №23/1 від 14.11.2023 року. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 у справі «Меріт проти України», зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Колегія суддів зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. В силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Суд апеляційної інстанції зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань. Колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції про те, що дана справа є справою незначної складності, підготовка та написання позовної заяви професійним/ кваліфікованим адвокатом у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того, позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що справедливим є відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року у справі №260/10824/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник