Постанова 4857 № 300/5160/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5160/24 пров. № А/857/24081/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (головуючий суддя Матуляк Я.П., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/5160/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини, з 27.08.2022 по 24.09.2022 згідно довідки військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини, з 27.08.2022 по 24.09.2022 згідно довідки військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи. Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дотримався принципу офіційного з`ясування усіх обставин справи, оскільки ним не було проаналізовано докази, надані позивачем до позовної заяви. Зазначає, що під час проходження військової служби 20.07.2022 отримав сліпе осколкове поранення правої стопи. Наголошує, що згідно довідки військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9 травма позивача тяжкого ступеня важкості, поранення є пов`язане із захистом Батьківщини, а позивач у період з 27.08.2022 по 24.09.2022 перебував у відпустці за станом здоров`я. Зазначає, що вказана довідка була додана до рапорту. Крім того вказує, що звертався до 16 РВЛК із заявою про надання роз`яснень стосовно правильності причинно-наслідкового зв`язку та визначеності тяжкості отриманої травми у довідці військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9, поки відповіді не отримано та суду апеляційної інстанції не надано. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що старший солдат ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 20.07.2022 під час проходження військової служби позивач отримав сліпе осколкове поранення правої стопи, що стверджується довідкою про обставини травми від 01.08.2022 №427 (а.с.17). У період з 27.08.2022 по 24.09.2022 перебував у відпустці за станом здоров`я відповідно до рекомендацій, викладених у довідці військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9, що підтверджується рапортом від 26.08.2022 (а.с.101). На звернення представника позивача від 12.02.2024 з вимогою про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100000 грн. відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, відповідач листом від 09.05.2024 повідомив про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди за період перебування позивача у відпустці за станом здоров`я, оскільки долучена до рапорту довідка військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9 не містить інформації про ступінь важкості поранення, яке пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.76-80). Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди в належному розмірі, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт визначення тяжкості поранення надається письмовим висновком військово-лікарської комісії, а в матеріалах справи наявна довідка військово-лікарської комісії від 25.08.2024 за №602/9, яка не містить інформації про ступінь важкості поранення, яке пов`язане із захистом Батьківщини. Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ). Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 цього Закону). Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінет Міністрів України 28.02.2022 року прийняв Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", п.1 якої (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "є Підтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). В абз. 4 п. 1 Постанови №168 (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. З аналізу наведених норм слід зробити висновок, що збільшена до 100 000 грн. додаткова винагорода виплачується у період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України,в тому числі тим, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я) за умови безпосередньої їх участі у бойових діях або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Крім того, апеляційний суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди врегульовувалось телеграмою Міністра оборони України № 248/1298 від 25.03.22 ( далі - ТЛГ № 248/1298 ). Як визначено в п. 3 ТЛГ № 248/1298 райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України. При цьому, документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати є такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надається довідка командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. Отже, необхідними умовами для виплати позивачу збільшеної до 100 000 грн. додаткової винагороди за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини є безпосередня його участь у бойових діях, документальне підтвердження факту поранення (контузії, травми, каліцтва) та пов`язаність цього поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини. Апеляційний суд констатує, що згідно з Довідкою про обставини травми від 01.08.2022 №427 позивач 20.07.2022 під час проходження військової служби та захисту Батьківщини в ході ведення бойових дій отримав сліпе осколкове поранення правої стопи поблизу населеного пункту Василівка Донецької області. Наведене визнається сторонами і не потребує доказування. Отже, доведенню підлягає встановлення причинного зв`язку отриманої травми із захистом Батьківщини. Щодо визначення причинного зв`язку травми із захистом Батьківщини колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.10. ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402). Пунктом 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 закріплено, що постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема, д) "захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності. У п.п. ґ) п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 визначено, що формулювання «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» приймається ВЛК, якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції (операції об`єднаних сил) у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Пунктом 2.17 вказаного положення визначено, що постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). Отже, Положенням №402 визначено порядок встановлення ВЛК причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України, а також умови, за яких таке поранення (контузія, травма) визнається пов`язаним із захистом Батьківщини, а за яких - пов`язаним з виконанням військової служби. Тобто, поняття «пов`язане з проходженням військової служби» та «пов`язане із захистом Батьківщини» є різними за значенням. Разом із цим, колегія суддів наголошує, що постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймається у формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» на підставі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва). Позивачем до позовної заяви долучено довідку військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9, згідно з якою травма тяжкого ступеня важкості. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини (а.с. 21). Заперечуючи проти позову відповідач вказує на ту обставину, що при зверненні з рапортом про надання відпустки для лікування позивачем долучено довідку військово-лікарської комісії від 25.08.2024 за №602/9, яка не містить інформації про ступінь важкості поранення, яке пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.101 на звороті). Також Військова частина НОМЕР_1 звернулася до КПН «Тернопільська обласна клінічна лікарня» із офіційним запитом про надання інформації щодо того, чи проходив старший солдат ОСОБА_1 військово-лікарську комісію 25.08.2024 та з проханням надати довідку у разі проходження. В матеріалах справи наявна відповідь КПН «Тернопільська обласна клінічна лікарня», до якої долучена довідка від 25.08.2024 №602/9, яка не містить інформації про ступінь важкості поранення, яке пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.100 на звороті). Натомість, вказана довідка містить запис про те, що поранення пов`язане з проходженням військової служби. Крім того, в матеріалах справи міститься рапорт позивача, до якого долучена довідка від 25.08.2024 №602/9 аналогічна за змістом довідці, яка була надана КПН «Тернопільська обласна клінічна лікарня» на офіційний запит військової частини і яка не містить інформації про ступінь важкості поранення, яке пов`язане із захистом Батьківщини. Колегія суддів зауважує, що апелянтом ОСОБА_1 жодним чином не спростовано наявності в матеріалах справи двох довідок ВЛК з однаковою датою та номером, але з різними висновками військово-лікарської комісії. Судом першої інстанції вірно враховано саме довідку військово-лікарської комісії від 25.08.2024 №602/9, яка не містить інформації про ступінь важкості поранення, яке пов`язане із захистом Батьківщини, що була додана позивачем до рапорту про надання відпустки, та оригінал якої знаходиться в лікувальному закладі КПН «Тернопільська обласна клінічна лікарня» і вірно встановлено, що позивач не довів підстав свого позову. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Докази надають суду учасники справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Нормами ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно пункту 1 Постанови № 168 у розмірі до 100 000 гривень за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії внаслідок отриманої травми. Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 300/5160/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар