Постанова 4855 № 580/8204/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/8204/23 Суддя (судді) першої інстанції: Руденко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2024 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 28.04.2021 по 23.08.2023; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з його грошового забезпечення за крайні два місяці, що передують його звільненню, з 28.04.2021 по 23.08.2023 в розмірі, що повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку; - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення позивачу; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2016 року по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 83 536,18 грн з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою вказаної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 до дня фактичного розрахунку щодо виплати індексації. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 та відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта мотивовані тим, що у оскаржуваних правовідносинах він діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Вказано, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вказує, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення. Право на компенсацію втрати частини доходу за порушення строків його виплати виникає лише у разі, якщо такий дохід має постійний, а не разовий характер. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.04.2021 № 86 був виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 28.04.2021. Рішенням від 21.12.2022 у справі № 580/4321/22 Черкаський окружний адміністративний суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року (базового місяця), з урахуванням виплачених сум. Відповідач на виконання рішення суду від 21.12.2022 у справі № 580/4321/22 виплатив 23.08.2023 позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 77 935,19 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ «Приватбанк». Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Також вказано, що з огляду на те, що проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст. 1-2 Закону №2050-III поширює і на індексацію, виплачуючи її відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку компенсацію. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Частина 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII). передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України. Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців. Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших. Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв`язку зі звільненням) грошового забезпечення на загальну суму 77 935,19 грн. Так, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 28.04.2021. Недоотриману частину грошового забезпечення в сумі 77 935,19 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 23.08.2023. Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 23.08.2023. Зазначені складові грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 у справі №580/4321/22, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України. Отже, у зв`язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні на відповідача покладено обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100). Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки про нараховане ОСОБА_1 грошове забезпечення від 27.03.2023 №350/205/128/101 нараховане грошове забезпечення позивача за лютий та березень 2021 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 27 080,50 грн: 13 540,25 грн за лютий 2021 року та 13 540,25 грн за березень 2021 року. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 458,99 грн (27080,50 грн/59, де 59 кількість календарних днів у лютому-березні 2021 року). Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником. Відповідно у спірному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 28.04.2021 (згідно з витягом із наказу від 28.04.2021 № 86 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 28.04.2021) по 23.08.2023 (день проведення остаточного розрахунку з позивачем). Водночас нормами статті 117 КЗпП України в новій редакції, яка діє з 19.07.2022, стягненню підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Застосування шестимісячного строку при виплаті середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, ураховуючи редакцію Закону №2352-IX від 01.07.2022, узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, відповідно до якого на дату звернення до суду стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, і підлягала застосуванню. З урахуванням цієї норми, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 29.04.2021 (наступний день після звільнення з військової служби), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні. Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 83 536,18 грн (458,99 грн х 182 календарних днів). З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 536,18 грн. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22. Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а. Не погоджуючись з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідач посилається на відсутність спору щодо розміру про такі суми, оскільки позивач не звертався до керівництва військової частини щодо незгоди з розміром сум, які належать йому до виплати. Також зазначає, що предметом спору в судовій справі №580/4321/22 було вчинення відповідачем певної дії, а не спір про розмір коштів, виплачених при звільненні. При цьому посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі №825/742/16, від 28.11.2022 у справі №380/693/20. У постановах від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20 Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У інших випадках спір щодо розміру виплачених сум при звільненні відсутній, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягненню не підлягає. Водночас у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Спираючись на висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яка прийнята пізніше, ніж постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16, задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів Верховного Суду у постанові від 21.02.2022 у справі №420/3397/22 висловила правову позицію, згідно з якою жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2016 року по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, то відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Отже, дія зазначеного нормативного акту поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, у т.ч. суми індексації грошових доходів громадян. Тому доводи відповідача щодо того, що індексація не входить до складу грошового забезпечення та не є доходом у розумінні Закону №2050-III необґрунтовані. Відповідно до ст. 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно з ст. 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до абзацу третього ст. 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету. З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок). Згідно з п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Відповідно до п. 5 Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Згідно з п.

7. Порядку компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Зазначене у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Водночас зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа №336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа №521/940/17). Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. Рішенням від 21.12.2022 у справі № 580/4321/22 Черкаський окружний адміністративний суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року (базового місяця), з урахуванням виплачених сум. Відповідач виплатив позивачу індексацію за вказані періоди служби, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача. Як наслідок, купівельна спроможність таких коштів порівняно з 2016-2018 роками знижена. Враховуючи, що проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст. 1-2 Закону №2050-III поширює і на індексацію, виплачуючи її відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку компенсацію. Відсутність таких дій відповідача свідчить про порушення закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: О. М. Ганечко Є. О. Сорочко