Постанова 4855 № 320/11927/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11927/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправними дій, скасування наказу та стягнення середнього заробітку,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в якому просила суд: - визнати протиправними дії Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в частині позбавлення середнього заробітку ОСОБА_1 ; - скасувати наказ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 19.07.2022 №207/9-03-ос "Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА" в частині скасування середнього заробітку ОСОБА_1 ; - стягнути з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 21.07.2022 по 16.12.2022 у сумі 259260,86 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів, з урахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в частині позбавлення середнього заробітку ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України. Визнано протиправним та скасовано пункт 16 наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 19.07.2022 №207/9-03-ос "Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА", яким виключено слова "та середньої заробітної плати" у пункті 1 наказу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 23.05.2022 року №99/9-03-ос "Про увільнення від роботи ОСОБА_2 ". Стягнуто з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 16.12.2022 року у сумі 249 617, 63 грн, з якої відрахувати обов`язкові податки та збори. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 48 091, 47 грн, з якої відрахувати обов`язкові податки та збори. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення. До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Згідно з наказом АРМА від 29.11.2021 року №423/9-03-ос "Про переведення ОСОБА_2 " ОСОБА_2 переведено на посаду начальника четвертого відділу Управління менеджменту активів центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з посадовим окладом згідно із штатним розписом та зі збереженням раніше встановлених надбавок. На підставі заяви ОСОБА_2 від 23.05.2022 року, контракту ІНФОРМАЦІЯ_3 " ІНФОРМАЦІЯ_1 " територіальної громади від 11.05.2022 року №22, посвідчення добровольця територіальної оборони ОСОБА_2 , наказом АРМА від 23.05.2022 року №99/9-03-ос відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, статті 24 Закону України "Про основи національного супротиву", увільнено ОСОБА_2 , начальника четвертого відділу Управління менеджменту активів центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від роботи на період проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України під час воєнного стану, на особливий період, зі збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати з 11 травня 2022 року. Наказано управлінню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку здійснювати відповідні розрахунки та виплати. Наказом АРМА від 19.07.2022 року №207/9-03-ос "Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА", відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", пункту 8 частини другої статті 7 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", внесено зміни у пункті 1 наказу АРМА від 23.05.2022 року №99/9-03-ос "Про увільнення від роботи ОСОБА_2 ", якими слова "та середньої заробітної плати" виключено (пункт 16 Наказу). Згідно з Даних про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України ОСОБА_2 , за звітний рік 2022 з серпня по грудень місяць нарахування заробітної плати не проводилися. Вважаючи протиправним наказ АРМА від 19.07.2022 року №207/9-03-ос "Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА", яким позбавлено права на отримання середнього заробітку, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків встановлені статтею 119 КЗпП України. Згідно з редакцією частин першої, третьої статті 119 КЗпП України, чинній на день укладання позивача контракту добровольця територіальної громади від 11.05.2022 року та прийняття наказу АРМА від 23.05.2022 року №99/9-03-ос, передбачалося, що: «На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».». Отже, гарантії для працівників визначені у частинах першій та третій статті 119 КЗпП є різними, оскільки частиною першою гарантовано право працівника на збереження місця роботи і середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов`язків, не пов`язаних із проходженням працівником військової служби, проте як частиною третьою цієї статті передбачені працівникам гарантії під час проходження військової служби. В свою чергу, 19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-ІХ), яким у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, положення щодо відсутності збереження середнього заробітку стосується суб`єктів, визначених частиною третьою статті 119 КЗпП України, а саме, які проходять військову службу. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.05.2022 року ОСОБА_2 підписала Контракт добровольця ІНФОРМАЦІЯ_1». Пунктом 3 вказаного Контракту передбачено, що на добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 119 КЗпП України. Зміст Контракту не конкретизує частину статті 119 КЗпП України, яка розповсюджується на добровольця. Крім того, з матеріалів справивбачається, що у наказі АРМА від 23.05.2022 року №99/9-03-ос, яким увільнено позивача від роботи на період проходження служби у складі добровольчого формування, а саме в його преамбулі зазначено посилання на статтю 119 КЗпП України, як на підставу увільнення, разом з тим, посилання на конкретну частину статті 119 КЗпП України у преамбулі наказу відсутнє. Вказаний наказ є чинним та не скасованим судом або відповідачем, позивачем не оскаржується, докази протилежного сторонами суду не подано, з огляду на що, на правомірність щодо наявності чи відсутності підстав для увільнення позивача від роботи судом не перевіряється. Пунктом 16 наказу АРМА від 19.07.2022 року №207/9-03-ос, що оскаржується, внесено зміни у пункті 1 наказу АРМА від 23.05.2022 року №99/9-03-ос «Про увільнення від роботи ОСОБА_2 », якими слова «та середньої заробітної плати» виключено. Вказані зміни відповідно до преамбули наказу від 19.07.2022 року №207/9-03-ос внесені на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України. Отже, спір обумовлений лише питанням розповсюдження на позивача дії частини третьої статті 119 КЗпП України, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 06.12.1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі також - Закон № 1932-ХІІ) участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи. У частині третій статті 12 Закону №1932-ХІІ зазначено, що інші військові формування, утворені відповідно до законів України, беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони та руху опору, сприяють забезпеченню правового режиму воєнного стану. Визначення військового формування міститься у статті 1 Закону №1932-ХІІ та означає створену відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій. Згідно із статтею 18 Закону №1932-ХІІ територіальна оборона України організовується та здійснюється відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву» з урахуванням особливостей, визначених законодавством про оборону, мобілізацію та правовий режим воєнного стану. Так, добровольче формування територіальної громади згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 16.07.2021 року № 1702-ІХ «Про основи національного спротиву» (далі також - Закон № 1702-ІХ) - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони. Відповідно до абзаців 4 - 6 частини другої статті 8 Закону № 1702-ІХ (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи національного спротиву» щодо надання можливості територіальній обороні виконувати завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій» від 03.05.2022 року № 2237-IX (далі - Закон № 2237-IX) діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України. У разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України. На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Закону № 1702-ІХ, командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України визначає перелік військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад, які залучаються до посилення охорони та захисту сухопутних ділянок державного кордону України. За приписами абзацу 1 статті 1 Закону України від 06.12.1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі також - Закон № 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Відповідно до статті 3 Закону №1934-XII Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Відтак, із внесенням змін згідно із Законом №2237-IX, який набрав чинності 12.06.2022 року, під час воєнного стану добровольчі формування територіальних громад переходять у підпорядкування командирів військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України, та за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України вони повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення бойових дій. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, 11.05.2022 року ОСОБА_2 підписала Контракт добровольця територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1» і зобов`язана виконувати завдання територіальної оборони протягом строку дії Контракту (який, згідно з пунктом 5 складає 3 роки) та Закону №1702-ІХ, Положення та інших нормативно-правових актів України, що регулюють порядок діяльності добровольчих формувань територіальних громад. Згідно з пунктом 2 Контракту на добровольця, який зарахований до складу добровольчого формування територіальної громади та уклав цей контракт, поширюється дія статутів Збройних Сил України. Таким чином, позивач перебуває в утвореному згідно із законом добровольчому формуванні територіальної оборони згаданої вище територіальної громади, що перебуває у підпорядкуванні командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України під час дії воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022. За приписами частини другої статті 8 Закону №1702-ІХ порядок утворення, комплектування, функціонування, підстави та порядок розформування добровольчих формувань територіальних громад визначаються Положенням про добровольчі формування територіальних громад, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом. У разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України. На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій. З аналізу указаних законодавчих норм убачається, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, а не військовим формуванням. Здійснення діяльності добровольчих формувань під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід їх за певних умов в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про перебування членів добровольчих формувань у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі № 160/1543/21. Крім того, на підтвердження позиції, що перебування у складі добровольчих формувань не є військовою службою, свідчать змісти пунктів 6, 7 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1449, згідно з якими: «Членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов`язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Під час мобілізації добровольці територіальної оборони, які за станом здоров`я придатні до військової служби у воєнний час та мають військово-облікову спеціальність, за потреби призиваються для комплектування військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил та інших складових сил оборони за територіальним принципом.». Як вірно зауважено судом першої інстанції, докази саме призиву позивача, як придатної до військової служби, у матеріалах справи відсутні. Отже, твердження апелянта щодо при рівняння членства позивача у складі добровольчого формування до проходження військової служби останньою, є помилковим. Крім того, з урахуванням вказаної правової позиції Верховного Суду суд доходить до висновку, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України як станом на день прийняття наказу про увільнення позивача від роботи, так і станом на день прийняття оскаржуваного наказу, не підлягали застосуванню до позивача, оскільки остання не є суб`єктом, визначеним у частині третій статті 119 КЗпП України в жодній з редакції цього Кодексу. В свою чергу, з огляду на встановлене, висновується, що відсутність у наказі АРМА від 23.05.2022 року №99/9-03-ос, яким увільнено позивача від роботи на період проходження служби у складі добровольчого формування, посилання на конкретну частину статті 119 КЗпП України, дає підстави вважати, що позивач отримує середній заробіток на підставі частини першої статті 119 КЗпП України, оскільки інші частини не є релевантими до застосування. Таким чином суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку, що дії відповідача щодо застосування до позивача частини третьої статті 119 КЗпП України, що позбавило позивача права на отримання середнього заробітку з 19.07.2022 року, є протиправними, а наказ АРМА від 19.07.2022 року №207/9-03-ос «Про внесення змін до деяких наказів АРМА щодо увільнених працівників центрального апарату АРМА» в частині його пункту 16, що стосується позивача, є протиправним, та підлягає скасуванню. Враховуючи задоволення вказаних позовних вимог, підлягає до задоволення й похідна позовні вимога щодо компенсації позивачу безпідставно втраченого середнього заробітку за спірний період його невиплати. Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі також - Порядок №100). Згідно з підпунктом в пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виконання працівниками державних і громадських обов`язків у робочий час. Відповідно до абзаців 4, 5, 7 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. За змістом абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. К вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з займаної посади, реалізовано 19.07.2022 року. Згідно з Даних про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України ОСОБА_2 , за звітний рік 2022 з серпня по грудень місяць нарахування заробітної плати не проводилися. Разом з тим, оскільки вказану Довідку сформовано 20.11.2022 року, в той час, як за грудень заробітна плата не могла обліковуватися, суд дійшов висновку про обґрунтовано визначений позивачем період, заявлений до відшкодування - до 16.12.2022 року, оскільки 17.12.2022 року позивач звернулася до суду із цим позовом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що розрахунок середнього заробітку позивача проводиться судом за період з 19.07.2022 року, а не з 21.07.2022 року, по 16.12.2022 року включно. Матеріали справи містять довідку АРМА про нараховану заробітну плату позивача за останні місяці (повні) для розрахунку середньоденної заробітної плати за березень - квітень 2022 року, відповідно до якої, відповідачем повідомлено суд, що середньоденна заробітна плата позивача становить 2 290, 07 грн. Кількість робочих днів складає: липень 2022 року - 9 робочих днів; серпень 2022 року - 23 робочих днів; вересень 2022 року - 22 робочих днів; жовтень 2022 року - 21 робочих днів; листопад 2022 року - 22 робочих днів; грудень 2022 року - 12 робочих днів. Всього складає 109 робочих днів. Отже, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить 249 617, 63 грн (2 290, 07 грн. х 109 робочих днів). При цьому з вказаної суми відповідачем має бути відраховано податки та обов`язкові платежі. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в межах суми, заявленої до стягнення, та в межах спірного періоду. Крім того, цілком вірними є висновки суду першої інстанції, що вимога позивача про здійснення стягнення сум середнього заробітку без утримання з неї податків та інших обов`язкових платежів, а також з урахуванням збільшення розміру на день прийняття рішення, не підлягає задоволенню як необґрунтована та така, що суперечить законодавству України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправними дій, скасування наказу та стягнення середнього заробітку залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 30.12.2024)