Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/7912/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2024 р. Справа № 440/7912/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 06.08.24 по справі № 440/7912/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), в якому просив суд: - визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №163750028498 від 14.05.2024 про відмову в призначенні пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити з 07.05.2024 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно записів у трудовій книжці від 18.07.1981 та згідно атестату № 6969 від 28.04.1978 з 01.09.1977 по 28.04.1978, 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010. В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, мотивоване неможливістю зарахування періодів роботи позивача з 01.09.1977 по 18.04.1978, оскільки в трудовій книжці відсутній номер та дата видачі атестата, з 03.07.1980 по 20.05.1981 внаслідок невідповідності запису даті заповнення трудової книжки, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі по тексту Інструкція № 58), з 01.01.1992 по 31.12.2010, через вихід з 01.01.2023 рф з участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі по тексту Угода), періодів навчання з 01.09.1978 по 28.04.1978 внаслідок некоректного їх зазначення, оскільки працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та контролювати роботодавця щодо її заповнення. Окрім того, період навчання в сільському професійно-технічному училищі з 01.09.1977 по 28.04.1978 було можливо встановити з атестату № НОМЕР_1 від 28.04.1978, який позивач надавав разом із заявою про призначення пенсії, однак протиправно був не врахований пенсійним органом. Щодо періодів роботи на території рф зазначив, що стаж, набутий на території будь-якої з держав учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію при її обчисленні, а тому, вихід рф із даної угоди не стосується періодів роботи позивача, які мали місце під час її чинності, а такі періоди підлягають врахуванню. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 у справі № 440/7912/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) про визнання протиправним та скасування рішення задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.05.2024 № 163750028498. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1977 по 28.04.1978 та періоди роботи з 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок). Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неможливість врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно із записами у трудовій книжці від 18.07.1981 та згідно атестату № НОМЕР_1 від 28.04.1978 з 01.09.1977 по 28.04.1978, 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010, оскільки документів, які б підтверджували такі періоди трудової діяльності до пенсійного органу не надавалось, а трудова книжка не відповідає вимогам Інструкції №

58. З огляду на вищевикладене, переконував, що заявлені позивачем до ГУ ПФУ в Донецькій області вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивач подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 07.05.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком. Ця заява, за принципом екстериторіальності, передана на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. 14.05.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 163750028498, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно із цим рішенням страховий стаж становить 12 років 06 місяців 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1977 по 28.04.1978 у зв`язку з відсутністю номеру та дати видачі атестата за даними трудової книжки від 18.07.1981; - період роботи згідно з трудовою книжкою від 18.07.1981 з 03.07.1980 по 20.05.1981, оскільки запис зроблено до дати заповнення трудової книжки, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; - період роботи в росії з 01.01.1992 по 31.12.2010 (згідно вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 від 15.04.2009),через припинення з 01.01.2023 росією та з 19.06.2023 Україною участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, (стаж зараховується до 01.01.1992); - період навчання згідно з атестатом № 6969 від 28.04.1978, внаслідок некоректного зазначення періоду навчання з 01.09.1978 по 28.04.1978. Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.05.2024 №163750028498, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та відсутності підстав для неврахування при обчисленні страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1977 по 28.04.1978 та періодів роботи з 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010, оскільки факт роботи позивача підтверджується у повному обсязі записами в трудовій книжці. Судом враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а, за змістом якого недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, так як визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. З посиланням на приписи частини 2 статті 13 Угоди, відповідно до яких пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, які виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають, вважав безпідставними зазначені пенсійним органом у спірному рішенні доводи щодо неможливості зарахування стажу, отриманого на території рф, у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Враховуючи, що позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони Російської Федерації пенсійне право ОСОБА_1 як громадянина держави-учасника Угоди, що виникло у відповідності до положень даної Угоди, не втратило своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, а тому підстави для не врахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 31.12.2010 відсутні. Щодо вимог зобов`язального характеру суд зазначив, що такі підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1977 по 28.04.1978 та періоди роботи з 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010, оскільки саме до функцій пенсійного орану відноситься розрахунок стажу та призначення пенсії. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи (справа переглядається в частині задоволення позову), визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV. Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. За змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (07.05.2024) позивач досяг 65 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 15 років. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17. Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей. Дослідивши трудову книжку позивача, колегією суддів встановлено, зокрема, що ОСОБА_1 : З 01.09.1977 по 18.04.1978 навчався в Вепринському СПТУ № 7; з 03.07.1980 по 20.05.1981 прийнятий трактористом ІІІ класу. Колегія суддів враховує, що період навчання позивача з 01.09.1977 по 18.04.1978 також підтверджується довідкою Гадяцького вищого професійного аграрного училища № 120 від 30.05.2024, яка надавалось пенсійному органу разом із заявою. При цьому, колегія суддів зазначає, що фактично єдиним обґрунтуванням неврахування спірних періодів роботи та навчання позивача із 01.09.1977 по 18.04.1978, з 03.07.1980 по 20.05.1981 слугували твердження про невідповідність дати заповнення трудової книжки вперше (18.07.1981) даті першого запису у ній (01.09.1977) та не зазначення номеру атестата. З приводу наведеного колегія суддів зауважує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а. Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме формальними неточностями у трудовій книжці. Крім того, колегія суддів враховує, що відомості зазначені у трудовій книжці не містять розбіжностей щодо періодів роботи, зазначених у довідці, яка є належним чином оформленою та жодних застережень щодо її змісту пенсійним органом не визначено. Таким чином, оскільки наявними в матеріалах справи доказами в повному обсязі підтверджено періоди роботи та навчання позивача із 01.09.1977 по 18.04.1978, з 03.07.1980 по 20.05.1981, у пенсійного органу відсутні підстави для його неврахування. Щодо врахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території рф з 01.01.1992 по 31.12.2010, колегія суддів зазначає таке. 13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1). Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Згідно із статтею 3 вказаної Угоди, усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Відповідно до статті 5 вказаної Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Згідно з частинами 2-3 статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Колегія суддів зазначає, що вказаного Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії. Згідно з положеннями статті 7 вказаної Угоди, розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди. Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З огляду на наведені вище положення, колегія суддів зазначає, що вихід РФ, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останнього виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, страховий стаж, набутий позивачем на території РФ, не може бути неврахованим під час здійснення перерахунку пенсії саме з таких підстав. Колегія суддів наголошує, що позивач набув трудовий стаж, звернувся за призначенням пенсії до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на призначення пенсії лише з тих підстав, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво. Таким чином, оскільки загальний страховий стаж позивача (без урахування вже визнаного пенсійним органом страхового стажу 12 років 06 місяців 16 днів), з 01.09.1977 по 28.04.1978, 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010 у сукупності становить 20 років 6 місяців 6 днів, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 дотримано всіх визначених умов (вік, страховий стаж) для призначення пенсії за віком. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 31.12.2010 з наведених вище підстав. Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу підстав для відмови в призначенні пенсії за віком та вважає підтвердженим факт трудової зайнятості ОСОБА_1 протягом спірних періодів, що дає йому право на призначення пенсії за віком. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1977 по 28.04.1978 та періоди роботи з 03.07.1980 по 20.05.1981, з 01.01.1992 по 31.12.2010 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, а тому відсутні підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 по справі № 440/7912/24 в частині задоволення позову - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко