Постанова 4851 № 520/11884/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2024 р. Справа № 520/11884/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 (суддя Сліденко А.В.; м. Харків) по справі № 520/11884/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДСНС у Харківській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 29.04.2024, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.03.2020. - зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області на рахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.03.2020 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі Порядок № 1078). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у ГУ ДСНС у Харківській області. Вказує, що його грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 31.03.2020 не було проіндексовано внаслідок відсутності відповідних бюджетних призначень. Посилаючись на приписи Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), Порядку № 1078, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", стверджує, що його грошове забезпечення мало бути проіндексоване за весь спірний період. Обґрунтовуючи необхідність застосування базового місяця січня 2008 року позивач вказав, що схема посадових окладів осіб військовослужбовців Збройних Сил України затверджена постановою КМ України № 1294 від 07.11.2007, яка набрала чинності з 01.01.2008. Після прийняття КМ України постанови № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. На законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців був встановлений у січні 2008 року (постанова КМ України № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб") та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова КМ України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"). Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними. Відтак вважає, що у частині позовного періоду, з 01.01.2016 по 28.02.2018 повинен застосовуватись січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені порядком №1078. Щодо періоду з 01.03.2018 по 31.03.2020 стверджує, що суд має встановити, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв`язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078. У зв`язку з чим стверджує, що в іншій частині позову, з 01.03.2018 по 31.03.2020 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача повинні здійснюватися відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку №1078. Харківський окружний адміністративний суд, рішенням від 14 серпня 2024 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016-31.01.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Зобов`язав ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016-31.01.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, щодо визнання протиправною бездіяльності ГУ ДСНС у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.02.2016 по 31.03.2020 та зобов`язання ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у індексацію грошового забезпечення з 01.02.2016 по 31.03.2020 (в зобов`язальній частині позову щодо вчинення відповідних дій з 01.02.2016 по 31.03.2020 з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення січень 2008 року та з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 рішення не оскаржуємо), подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексації є складовою частиною грошового забезпечення (заробітної плати) і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Вважає, що рішення суду першої інстанції позбавляє його права на належний розмір грошового забезпечення. Відповідач не погодився з доводами апеляційної скарги та подав відзив на неї, у якому просив у задоволенні скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 згідно з довідкою відповідача №814/640 від 10.05.2024 ОСОБА_1 , 1966 р.н., з 17.09.1983 (наказ ВПО-59 ГУПО МВС СРСР від 20.09.1983 №24о/с) проходив службу в ВПО МВС СРСР, МВС, МНС та ДСНС України у Харківській області. За час служби заявник перебував на наступних посадах (у межах спірних правовідносин): з 27.03.2013 по 31.01.2016 начальник Золочівського районного відділу ГУ ДСНС України у Харківській області (наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 27.03.2013 року №1 о/с); з 31.01.2016 наказом ГУ ДСНС України у Харківській області від 29.01.2016 №46 о/с був звільнений зі служби у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів), з правом носіння форменного одягу та оголошенням Подяки Голови ДСНС; з 01.02.2016 по 21.03.2019 - працював на посаді начальника Золочівського районного відділу ГУ ДСНС у Харківській області (наказ ГУ ДСНС у Харківській області від 01.02.2016 року №48 о/с); з 21.03.2019 наказом ГУ ДСНС у Харківській області від 21.03.2019 №115 о/с був звільнений з посади згідно пункту 1 статті 36 Кодексу Законів про працю України (за угодою сторін); з 22.03.2019 по 11.06.2021 - начальник Золочівського районного відділу ГУ ДСНС у Харківській області (наказ ДСНС України від 22.03.2019 року №113 о/сцз). У період 01.01.2016-31.01.2016 ОСОБА_1 виплачувалося грошове забезпечення відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007 №1294. Відтак, у період часу 01.01.2016-31.01.2016 ОСОБА_1 проходив публічну службу відповідно до Порядку проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженому постановою КМУ від 11.07.2013 №593; далі за текстом - Порядок №593). У період часу 01.02.2016-21.03.2019 заявник працював на штатній посаді в організаційній структурі суб`єкта владних повноважень відповідно до Кодексу законів про працю України. Відтак, у період часу 01.02.2016-21.03.2019 винагорода за працю виплачувалась заявникові як найманому працівникові у порядку постанови КМУ від 30.08.2002 №1298. При цьому, на календарну дату 31.01.2016 припадає подія припинення проходження заявником публічної служби в правовому статусу особи начальницького складу служби цивільного захисту, а на календарну дату - 01.02.2016 припадає подія початку проходження заявником публічної служби як найманого працівника. Відтак, публічна служба заявника у спірних правовідносинах не є безперервною, а 01.02.2016 є датою прийняття заявника на роботу як найманого працівника. 21.03.2019 було припинено роботу заявника у якості найманого працівника на посаді начальника Золочівського районного відділу ГУ ДСНС у Харківській області. 22.03.2019 заявник почав проходити публічну службу на посаді начальника Золочівського районного відділу ГУ ДСНС у Харківській області як особа начальницького складу служби цивільного захисту, тобто відповідно до Порядку №593. Згідно з довідкою від 09.08.2024 ГУ ДСНС у Харківській області і в період з 01.02.2016 по 21.03.2019 ОСОБА_1 , начальнику Золочівського районного відділу ГУ ДСНС у Харківській області, нараховувалась заробітна плата згідно постанови КМУ від 30.08.2002 №1298 (постанова КМУ від 30.07.2017 №704 не застосовувалась). Згідно з витягом з наказу начальника ГУ ДСНС у Харківській області №304 від 30.06.2023 ОСОБА_1 з 30.06.2023 був звільнений зі служби цивільного захисту за підп. 2 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за віком), знятий з усіх видів забезпечення та виключений з кадрів ДСНС України. Як встановлено судом з архівних довідок про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення заявника з 01.01.2016 по 30.11.2018 та з 01.01.2019 по 31.03.2020 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. За твердженням суб`єкта владних повноважень індексація грошового забезпечення була виплачена за період 22.03.2020-31.03.2020. За зверненням представника заявника ГУ ДСНС у Харківській області листом від 18.04.2024 №65050-3675/65151 повідомило, що при плануванні видатків для виплати грошового забезпечення кошти на індексацію не планувались. Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики України підприємства, установи та організації, які фінансуються з бюджету, здійснюють індексацію грошових доходів населення залежно від наявності коштів на зазначені цілі. Позивач вважаючи порушеним право на отримання індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року та з 01.03.2018 по 31.03.2020 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що з 01.02.2016 по 31.03.2020 ОСОБА_1 працював як працівник (вільний найм) на посаді начальника Золочівського РВ ГУ ДСНС України у Харківській області та отримував заробітну платню у порядку постанови КМУ від 30.08.2002 №1298, оскільки він не отримував грошове забезпечення з лютого 2016 по лютий 2018 року, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.03.2020 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, а також виходячи з меж апеляційного перегляду, встановленого у ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно із ст. 3 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Згідно із ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Згідно із ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення. Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов`язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 по справі № 240/10130/19, від 16.09.2020 по справі № 815/2590/18. Крім того, відповідно до п. 5 Порядку № 1078 в редакції, що вступила в силу з 01.12.2015, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. На момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01.01.2008. Вищевказана постанова була чинною до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01.03.2018. Тобто з 01.12.2015 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року. Колегія суддів не заперечує право на отримання індексації заробітної плати позивача у період з 01.02.2016 по 31.03.2020. Однак, судом першої інстанції встановлено та підтверджено у апеляційній скарзі ОСОБА_1 , що він не отримував грошове забезпечення у спірний період ані на підставі Постанови № 1294, ані на підставі Постанови №

704. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Зміст статті 160 КАС України передбачає, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. За змістом статті 160 КАС України предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин. Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин. Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин. Позивач розпоряджається своїми правами відносно предмета спору, підстав позову та розміру позовних вимог на власний розсуд, але це право обмежене певними стадійними вимогами. Отже, наведені норми процесуального закону обмежують право позивача змінювати одночасно предмет та підстави позову. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Аналогічна правова позиція викладена в низці постанов Верховного Суду, зокрема від 30.11.2018 у справі №806/1723/17. Згідно з частиною першою ст. 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У свою чергу, предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Зміна предмету адміністративного позову можлива у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов`язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Зміна підстави адміністративного позову можлива у такі способи: 1) заміна одних фактичних чи правових підстав позову іншими; 2) доповнення фактичних чи правових підстав новими; 3) вилучення деяких із зазначених фактичних чи правових підстав. Визначаючи підстави позову, як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Процесуальний кодекс передбачає право позивача змінити або предмет позову, або підстави позову, однак одночасна зміна предмету позову та підстав позову законом заборонена. При одночасній зміні предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, а це за своєю суттю вже новий позов. Саме у зв`язку із цим законодавцем було закріплено альтернативну зміну предмета чи підстав позову. У контексті викладеного, суд зазначає, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №826/19197/16, від 31.07.2020 у справі № 826/11947/18. Так, дослідивши зміст позовної заяви, колегія суддів встановила, що її предметом було направлено на отримання індексації грошового забезпечення: - з 01.01.2016 по 28.02.2018 з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року, - з 01.03.2018 по 31.03.2020 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078. Підставами позову визначено, зокрема, наявність права на індексації грошового забезпечення позивача у зв`язку зі зміною такого грошового забезпечення, яке визначалося постановою КМ України № 1294 від 07.11.2007, та постановою № 704 від 30.08.2017. Проте, вказані зміни грошового забезпечення військовослужбовців не мали жодного стосунку до позивача у спірний період (індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.03.2020), оскільки він не проходив військову службу та не отримував грошове забезпечення, а отримував заробітну плату відповідно до відповідно до постанови КМУ від 30.08.2002 №1298. Натомість, у апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 по справі № 520/11884/24 в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності ГУ ДСНС у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.02.2016 по 31.03.2020 та зобов`язання ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.02.2016 по 31.03.2020. Тобто, фактично позивач намагається змінити предмет позову в апеляційній скарзі, що є неприпустимим. З цього приводу колегія суддів зауважує що, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, після перегляду справи у касаційному порядку лише у виключних випадках та до закінчення підготовчого провадження у справі. Згідно з ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Вказана норма свідчить, що суд апеляційної інстанції не має права розглядати вимоги позову, які не були розглянуті судом першої інстанції. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому. Частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував про неможливість виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в даному випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 6 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 4 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц). З огляду на викладене, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вказаний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15, постанови від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а. Під час розгляду справи, колегія суддів не встановила підстав, які б зумовили необхідність виходу за межі позовних вимог та надання оцінки незаявленим позовним вимогам про наявність підстав для проведення індексації заробітної плати позивача, яку він отримував відповідно до постанови КМУ від 30.08.2002 №1298. Питання проведення індексації грошового забезпечення та заробітної плати хоча й врегульовано одними нормативно-правовими актами, проте містить суттєві відмінності у проведенні розрахунку з огляду на різну природу та нормативне регулювання таких видів доходів позивача. Стосовно періоду не проведення відповідачем поточної індексації грошового забезпечення позивача за період березень 2019 - березень 2020, колегія суддів зауважує, що таких вимог позовна заява не містила, оскільки містила за цей період вимоги щодо нарахування лише індексації-різниці, відмову у задоволенні якої позивач не оскаржує. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачу виплачувалося грошове забезпечення починаючи з березня 2019 року. Сторони не заперечують, що базовим місяцем нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період березень 2019 - березень 2020 року є березень 2018 року. Колегія суддів звертає увагу апелянта на хибність його твердження про, те що посилання відповідача на те, що індексація була донарахована та виплачена позивачеві у квітні 2020 року за березень 2019 - березень 2020 нічим не підтверджена, з таких підстав. Колегія суддів здійснила розрахунок поточної індексації грошового забезпечення позивача за березень 2019 - березень 2020, з урахуванням базового місяця березня 2018 року та встановила, що позивачеві мала бути нарахована індексації у таких розмірах: за березень-червень 2019 року по 134,47 грн на місяць, за липень-листопад 2019 року по 206,72 грн на місяць; грудень 2019 року квітень 2019 року по 216.51 грн на місяць. Тобто, усього 2654,03 грн (134.47+134.47+134.47+134.47+206.72+206.72+206.72+206.72+206.72+216.51+216.51+216.51+216.51+216.51). Позивач разом із позовом надав архівну довідку про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення, відповідно до якої у квітні 2020 року позивачеві виплачена індексація у розмірі 2654,03 грн. Тобто, позивач надав належні та допустимі докази того, що за період березень 2019 - березень 2020 року йому у квітні 2020 року(разом із індексацією грошового забезпечення за квітень 20020 року) була виплачена поточна індексації його грошового забезпечення у повному обсязі. Колегією суддів перевірені суми нарахованої індексації за допомогою калькуляторів індексації заробітної плати, розміщених на інтернет-ресурсах: https://ips.ligazakon.net/calculator/zp, https://zponline.com.ua/salary/report/indexation, https://services.dtkt.ua/calculators/salary#calculator-result. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 по справі № 520/11884/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко