Постанова Львівський апеляційний суд № 466/8961/23

Справа № 466/8961/23 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/2044/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 року м.Львів Справа №466/8961/23 Провадження № 22ц/811/2044/24 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. розглянув апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» - Думич Наталії Богданівни на рішення Личаківського районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 16 травня 2024 року у складі судді Жовніра Г.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Будівельно-інвестиційна Компанія «Рубікон Груп», про стягнення пені,- встановив: 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТзОВ «Будівельно-інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» про стягнення пені в розмірі 4 765 742,46 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що 29 грудня 2020 року уклав з відповідачем попередній договір на купівлю квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору він сплатив повну вартість квартири у розмірі 475 623 грн., а відповідач зобов`язався здати будинок в експлуатацію у ІV кварталі 2021 року. Вказує, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, будівництво будинку не завершене і такий в експлуатацію не зданий. Стверджує, що відповідачем порушуються його (позивача) права, як споживача, за що відповідач зобов`язаний йому сплатити пеню у розмірі 3% від вартості робіт за кожен день прострочення. За період з 1 вересня 2022 року по 8 серпня 2023 року розмір пені становить 4 765 742 грн. Просить позов задовольнити. Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 16 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Будівельно-інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 150 000 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 500 грн. Проведено розподіл інших судових витрат. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржило ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп». У зазначеній частині вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує законні права та інтереси відповідача, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосувавши цю норму до спірних правовідносин, хоча зазначена правова норма не підлягала застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. Неправильно враховано висновки щодо застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів», наведені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі №607/1569/19. Вказує, що 29 грудня 2020 року між сторонами укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. За умовами п.1.1 попереднього договору сторони зобов`язались в майбутньому та на визначених цим договором умовах укласти та належним чином оформити у формі, яка встановлена чинним законодавством України, договір купівлі-продажу квартири (основний договір). Предметом основного договору є продаж однокімнатної квартири у дев`ятиповерховому будинку на АДРЕСА_2 , позначеної в додатку №3 до цього договору під №60, що буде відповідати характеристикам, стану та комплектації, визначеним в додатку №3 з під`єднанням до інженерних мереж (електропостачання, водопостачання, водовідведення, газопровід). Будинок, у якому знаходитиметься квартира позивача, має бути введений в експлуатацію у IV кварталі 2021 року. Зазначає, що п.1.5 попереднього договору передбачено, що сторони зобов`язуються укласти основний договір протягом 2 місяців після введення в експлуатацію, але в будь-якому випадку не раніше отримання відповідачем правовстановлюючих документів на квартиру, що є необхідним для належного укладення та оформлення основного договору. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом 10 календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТзОВ. Оскільки укладений між позивачем і відповідачем попередній договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року за своїми умовами та правовою природою є попереднім договором купівлі-продажу майна, а не договором про виконання робіт чи надання послуг, тому положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на спірні правовідносини у цій справі, оскільки вказана норма регулює виключно правовідносини, пов`язані з порушенням умов договорів про виконання робіт чи надання послуг, а не купівлю-продаж товарів. Відтак, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин, що виникли з попереднього договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року, і таке неправильне застосування зазначеної правової норми призвело до прийняття незаконного оскаржуваного рішення суду. Стверджує, що в спірних правовідносинах ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до ТзОВ «БІК «Рубікон Груп» про стягнення пені на підставі абз.1 ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення відповідачем своїх зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу квартири, які передбачали укладення відповідачем з позивачем у визначений строк основного договору купівлі-продажу квартири і умовами таких договорів також не було передбачено для відповідача жодних зобов`язань щодо будівництва будинку, виконання інших робіт чи надання послуг. Крім того, за своєю правовою природою договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості і попередні договори купівлі-продажу об`єкта нерухомості є подібними. Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи сторони в судове засідання не з`явилися. 5 грудня 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 подано до суду заяву про розгляд справи без її участі. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК Ураїни). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що 29 листопада 2020 року між позивачем та відповідачем укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу однокімнатної квартири у дев`ятиповерховому будинку на АДРЕСА_2 . Будинок, у якому знаходитиметься квартира, має бути введений в експлуатацію у ІV кварталі 2021 року. Вартість квартири становить 475 623 грн. Згідно довідки відповідача від 8 червня 2023 року на виконання умов попереднього договору позивач сплатив визначену вартість квартири в сумі 475 623 грн. на рахунок відповідача. Станом на даний час будинок в експлуатацію не зданий, що сторонами у справі не оспорюється, та відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. З розрахунків позивача вбачається, що за період з 1 вересня 2022 року по 8 серпня 2023 року розмір пені, яка обрахована відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», становить 4 765 742,46 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ч. 1 ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із ч.ч. 1-3 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, поряд з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. У попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема, за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій. Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно із ч. 1 ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Судом встановлено, що позивач виконав умови договору і повністю сплатив обумовлену в договорі суму, а відповідач допустив істотне порушення умов договору, не завершив будівництво багатоквартирного будинку і не забезпечив отримання позивачем завершеної будівництвом квартири. При тому, що планове завершення будівництва та здача будинку в експлуатацію запланована на перший квартал 2021 року, вимога позивача про стягнення пені згідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в межах річного строку позовної давності є обґрунтованою. Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У справі, яка розглядається, розмір неустойки, більш як в десять разів перевищує вартість квартири. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що розмір неустойки (пені) підлягає зменшенню до суми 150 000 грн., яка буде справедливим наслідком порушення відповідачем своїх зобов`язань. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до постанов Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21, оскільки між сторонами спору був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, а не договір виконання робіт (надання послуг), тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц сформульовано загальний критерій для визначення факту поширення дії Закону України «Про захист прав споживачів» на ті, чи інші правовідносини, опосередковані тим чи іншим договором, а саме в залежності від мети конкретного договору - задоволення власної потреби фізичної особи у житлі, яка не пов`язана з підприємницькою діяльністю. Зазначено, що оскільки позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов`язані з підприємницькою діяльністю, він є споживачем фінансової послуги, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила Закону України «Про захист прав споживачів». У справах № 607/1576/19, № 607/1579/19, № 607/1569/19, № 607/20776/14 Верховним Судом висловлено єдиний підхід щодо вирішення спору фізичних осіб з одним й тим самим господарським товариством щодо будівництва квартир через механізм пайової участі фізичної особи у цьому будівництві, згідно з яким оскільки спірний договір між позивачем та відповідачем був спрямований на продовження виконання домовленостей щодо будівництва житла для позивача, договірні правовідносини мають характер будівельного підряду та на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про захист прав споживачів». Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц послугами згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання із споживачами, які не вписуються у набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товарів» та «робіт» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 зазначено, що ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі її застосування до договірних правовідносин сторін спору, не може бути проігнорована як дійсний механізм розрахунку відповідної пені попри те, що сторони могли обмежити чи зменшити розмір цієї пені умовами свого договору. У постановах Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 587/823/19 та від 21 квітня 2021 року у справі 552/6997/19 зазначено, що при вирішенні питання про стягнення пені за договором купівлі-продажу майнових прав не зазначено про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Регулювання Законом України «Про захист споживачів» правовідносин, які виникають з договору купівлі-продажу майнових прав, має встановлюватися з урахуванням реального змісту такого договору і мети його укладення. Якщо встановлено, що цей Закон поширюється на такий договір, то не може виключатися дія його окремих положень, якщо це прямо не слідує з нормативних документів. У статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», як і в інших правових нормах цього Закону, не вказано, що ця стаття має обмежене застосування до правовідносин, визначених у преамбулі цього Закону. Питання поширення Закону України «Про захист прав споживачів» на той чи інший договір має вирішуватись відповідно до його дійсної мети та змісту, а не формальної класифікації за назвою чи юридичною категорією, визначеною ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Згідно із ч. 1 ст. 178 цього Кодексу об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно із ч. 2 ст. 656 цього Кодексу предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Відповідно до постанови Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Судом встановлено, що 29 грудня 2020 року між позивачем і відповідачем був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов`язались в майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу однокімнатної квартири у дев`ятиповерховому будинку на АДРЕСА_2 . Будинок, у якому знаходитиметься квартира позивача, має бути введений в експлуатацію у IV кварталі 2021 року. Вартість квартири - 475 623 грн. Позивач на виконання своїх зобов`язань сплатив відповідачу 475 623 грн., однак відповідач свої зобов`язання порушив і будинок, у якому мала знаходитись квартира позивача, по теперішній час не зданий в експлуатацію. За умовами п.1.1 попереднього договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року сторони зобов`язались в майбутньому та на визначених цим договором умовах укласти та належним чином оформити у формі, яка встановлена чинним в Україні законодавством, договір купівлі-продажу квартири (далі - основний договір). Предметом основного договору є продаж ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» ОСОБА_1 вказаної однокімнатної квартири, позначеної в додатку №3 до цього договору під №260, що буде відповідати характеристикам, стану та комплектації, визначеним в додатку №3 з під`єднанням до інженерних мереж (електропостачання, водопостачання, водовідведення, газопровід). Будинок має бути введений в експлуатацію у IV кварталі 2021 року. Пункт 1.5 попереднього договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року передбачає, що сторони зобов`язуються укласти основний договір протягом 2 місяців після введення в експлуатацію, але в будь-якому випадку не раніше отримання відповідачем правовстановлюючих документів на квартиру, що є необхідним для належного укладення та оформлення основного договору. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом 10 календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп». Згідно умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року відповідач взяв на себе обов`язки продати позивачу вказану квартиру. Встановлено, що укладений між позивачем і відповідачем попередній договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року за своїми умовами та правовою природою є попереднім договором купівлі-продажу майна, а не договором про виконання робіт чи надання послуг, тому положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на спірні правовідносини в даній справі, оскільки вказана норма регулює виключно правовідносини, пов`язані з порушенням умов договорів про виконання робіт чи наданням послуг, а не купівлі-продажу товарів. Згідно з розділом «Терміни та визначення» договору, сторони погодили, що: майнове право - це майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири, характеристики якої визначені в цьому договорі, що передбачає право сторони 1 (позивача) після прийняття будинку в експлуатацію та його технічної інвентаризації і за умови сплати стороною 1 ціни продажу майнового права, набути у власність квартиру з оформленням та реєстрацією права власності на квартиру; прийняття будинку в експлуатацію - це здійснення замовником будівництва та відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дій та прийняття рішень, що свідчать про готовність будинку до експлуатації та є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію будинок необхідних для його функціонування ресурсів (води, газу, тепла, електроенергії), включення даних про будинок до державної статистичної звітності. Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Пунктами 18, 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних споживчих правовідносинах такої слабшої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), виконання робіт, надання послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать закону. У цій справі ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до ТОВ «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» про стягнення пені на підставі абз.1 ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення відповідачем своїх зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу квартири, які передбачали укладення відповідачем з позивачем у визначений строк основного договору купівлі-продажу квартири і умовами таких договорів також не було передбачено для відповідача жодних зобов`язань щодо будівництва будинку, виконання інших робіт чи надання послуг. За своєю правовою природою договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості і попередні договори купівлі-продажу об`єкта нерухомості є подібними. Попередній договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2020 року був укладений з метою набуття у кінцевому результаті права власності на квартиру у багатоквартирному житловому будинку для власних потреб. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилається на порушення встановленого у договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру орієнтовного строку здачі будинку в експлуатацію, просив застосувати до відповідача відповідальність, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Стаття 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Частиною 5 цієї статті передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. С плата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Поряд з цим, продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (п. 18 ч. 1 ст. 1 цього Закону). З гідно із п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). У зобов`язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ст. 837 цього Кодексу за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. Частинами першою та другою ст. 877 ЦК України визначено, що підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію. Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст. 879 ЦК України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором на замовника може бути покладений обов`язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг. Підрядник, який зобов`язаний здійснювати матеріально-технічне забезпечення будівництва, несе ризик неможливості використання наданого ним матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування без погіршення якості робіт. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. Укладений сторонами договір не містить істотних умов, що притаманні договору будівельного підряду, зокрема не містить обов`язку відповідача збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи. Частиною 1 ст. 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються в порядку, встановленому сторонами в попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору,а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частини друга, третя ст. 635 ЦК України). З урахуванням встановленого, належить зробити висновок, що сторнами укладено попередній договір про наміри укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна. ТзОВ «Будівельно - інвестиційна компанія «Рубікон Груп» зобов`язалося укласти та належним чином оформити у формі, яка встановлена чинним законодавством, договір купівлі-продажу квартири. У спірних правовідносинах ТзОВ «Будівельно - інвестиційна компанія «Рубікон Груп» не є виконавцем або продавцем, а ОСОБА_1 не є споживачем послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідач не несе відповідальність за ч. 5 ст. 10 цього Закону за неналежне виконання умов попереднього договору. У пункті 4 попереднього договору від 9 грудня 2020 року, укладеного між сторонами, передбачена відповідальність сторін, яка не обумовлюється застосуванням ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У спірних правовідносинах попередній договір між сторонами не є угодою про послугу - будівництво житла, тому висновки в постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року в справі № 607/1569/19, на які посилався суд першої інстанції, не релевантні до спірних правовідносин. Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Зміст попереднього договору купівлі-продажу квартири дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру. Зі змісту договору не вбачається, що відповідач здійснював будівельні роботи з будівництва житла для позивача або виступав замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку. Враховуючи те, що за попереднім договором купівлі-продажу квартири відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, строк введення будинку в експлуатацію є орієнтовним та, з огляду на визначення термінів у вступній частині договору, залежить лише від дій замовника будівництва й органів державного архітектурно-будівельного контролю, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, передбаченої ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21. Відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів. Способи захисту прав покупця за споживчим договором купівлі-продажу передбачені статтями 8, 9 Закону України «Про захист прав споживачів». З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування відповідних правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова

позиція Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для відступу чи уточнення висновків Верховного Суду. Передаючи справу на розгляд об`єднаної палати, Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ставилось питання про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21, з огляду на наявність відмінного висновку Верховного Суду, викладеного у справах № 607/1576/19, № 607/1579/19, № 607/1569/19, № 607/20776/14, у яких застосовано положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин, які виникли між фізичними особами та господарським товариством щодо будівництва квартир через механізм пайової участі фізичної особи у будівництві житла. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що підставою для застосування ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин, які виникли між сторонами у справах № 607/1576/19, № 607/1579/19, № 607/1569/19, № 607/20776/14, був висновок суду, що спірний договір між позивачем та відповідачем був спрямований на продовження виконання домовленостей щодо будівництва житла для позивача, договірні правовідносини мають характер будівельного підряду, а тому на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про захист прав споживачів», у тому числі положення ст. 10 зазначеного Закону. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 587/823/19 Верховний Суд, змінюючи мотиви відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні вимоги про стягнення пені, передбаченої ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, дійшов висновку, що положення зазначеної статті застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав. У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 Верховний Суд не розглядав питання щодо стягнення пені за договором купівлі-продажу майнових прав на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У постанові від 25 березня 2024 року (справа № 759/9026/21) Верховний Суд при розгляді справи у подібних правовідносинах погодився із висновком про відмову у позові, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», однак саме абзац 1 ч.5 ст.10 зазначеного Закону застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, у зв`язку з чим не застосовується до договорів купівлі-продажу майнових прав. Наведеного суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував. Відповідно до вимог пункту 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. За приписами ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права; тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові. Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» задовольнити. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 травня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Інвестиційна Компанія «Рубікон Груп» 4 765 742,46 грн. пені та судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року. Головуючий_-_____________________Т. І. Приколота Судді: _______________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк