Постанова 4818 № 2-6185/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2024 року м. Харків справа № 2-6185/11 провадження № 22-ц/818/3277/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого-судді Тичкової О.Ю., суддів Пилипчук Н.П., Яцини В.Б. учасники справи: заявник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігал» розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року у складі судді Довготько Т.М.,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 24.06.2024, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну стягувача у виконавчому документі, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал», залишено без задоволення. ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. В обґрунтування заяви зазначено, що у запереченнях на заяву про заміну стягувача у виконавчому документі, ОСОБА_1 зазначав, що орієнтовний розрахунок розміру судових витрат, які він може понести у зв`язку з розглядом заяви ТОВ « Дебт Форс » про заміну сторони, шляхом заміни стягувача його правонаступником, складає 20000грн., а відповідні докази будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду по суті заяви у порядку, визначеному ст. 141 ЦПК України. Так, ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом даної справи має сплатити витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн, що підтверджується відповідним Договором про надання правової допомоги від 23.05.2024, Додатковою угодою від 23.05.2024 та Актом приймання-передачі виконаних робіт №1 від 26.06.2024 , а тому просить стягнути з ТОВ «Дебт Форс» витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 рокуу задоволенні заяви відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що до заяв поданих на стадії виконання судового рішення положення ст. 133, 141 ЦПК України не застосовується. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на необґрунтованість ухвали, просила її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні заяви, оскільки цивільне процесуальне законодавство не обмежує можливості вирішення питання розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу. Законодавство не містить правової норми, якою передбачено, що стягнення витрат на правничу допомогу можливо виключно при ухваленні судового рішення по суті спору. Вважає, що питання про розподіл судових витрат може бути вирішено й при здійсненні розгляду заяв, пов`язаних з виконанням судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 24.06.2024, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну стягувача у виконавчому документі, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал», залишено без задоволення. Вишневецька Т.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат понесених на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при розгляді судом заяв, поданих на стадії виконання судового рішення (зокрема, заяви про заміну стягувача у виконавчому документі), положення статей 133, 141 ЦПК України не застосовуються, у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення слід відмовити. Судова колегія погоджується з таким висновком суду. Звертаючись із апеляційною скаргою, вказує на відсутність заборони процесуального закону стягнення витрат на правничу допомогу на стадії виконання рішення. Тобто заявник ставить питання щодо можливості розподілу судових витрат (витрат на правову допомогу) за результатами розгляду заяви, поданої для вирішення процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення у цивільній справі (розділ IV ЦПК України) (заява про заміну стягувача у виконавчому документі його правонаступником). Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, однією з основних засадах (принципів) цивільного судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Стаття 141 ЦПК України регулює відносини щодо розподілу судових витрат, визначених у статті 133 ЦПК України, та оперує такими поняттями: сторони (відповідач, позивач) та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пункт 6 частини першої статті 264 ЦПК України вказує на обов`язок суду вчинити розподіл судових витрат під час ухвалення рішення. Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Аналізуючи вказані норми, слід дійти висновку про те, що при розгляді заяв для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, положення статей 133, 141 ЦПК України не застосовуються, оскільки сторін на такому етапі цивільного судочинства немає. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що суд, з урахуванням висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 755/3829/18, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат понесених на правничу допомогу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). За правилами, передбаченими пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги викладених судом висновків не спростовують, скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Вишневецької Тетяни Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 грудня 2024 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина