Постанова 4855 № 620/6103/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/6103/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дар`я ВИНОГРАДОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А Позивач звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати з 12 грудня 2022 року підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з 12 грудня 2022 року, нарахувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 12 грудня 2022 року та виплатити нараховане підвищення однією сумою. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачалась доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, в той час, як позивач є працюючим пенсіонером. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала. В суді першої інстанції її позиція обґрунтовувалась тим, що вона проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку у відповідача як непрацюючий пенсіонер та отримує пенсію по інвалідності, однак відповідач безпідставно не нараховує передбачене ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у ГУ ПФ України в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалдіності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.13). Позивач є особою, яка постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.12). Відповідно до копії паспорта позивача її зареєстрованим місцем проживання є с.Дніпровське Чернігівського району Чернігівської області (а.с.11). Згідно з довідкою Михайло Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 27.04.2023 №106 ОСОБА_1 з 26.04.1986 по 26.02.2007 зареєстрована в АДРЕСА_1 , а з 27.02.2007 зареєстрована і постійно проживає на території Дніпровського старостинського округу в АДРЕСА_2 (а.с.14). На звернення позивача щодо виплати їй доплати, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», листом від 14.04.2023 відповідач повідомив, що підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення встановлюються у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, однак ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбаає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.15). Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач, як особа, яка є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, має право на отримання з 14.06.2020 підвищення до пенсії у розмірі, визначеному положеннями ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній до 01.01.2015). За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) до 1 січня 2015 року передбачалась виплата підвищення до пенсії пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, виключено ст.39 наведеного Закону. 17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.». 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №240/4937/18 виклала правовий висновок, за яким з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючими пенсіонерами, які проживають на території радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення. Частина 1 цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року. Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Разом з тим, відповідно до ч.2, 3 ст.2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою с.Дніпровське та с.Прохорів Чернігівського району Чернігівської області, де проживала та проживає позивач, віднесено до третьої зони добровільного гарантованого відселення. Зазначена обставина також підтверджується копіями паспорта позивача, посвідчення серії НОМЕР_2 та довідки Михайло Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 27.04.2023 №106 (а.с.11, 13-14). Таким чином, з урахування рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, непрацюючі пенсіонери, які проживають в зоні добровільного гарантованого відселення мають право на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Щодо твердження апелянта, що позивач є працюючим пенсіонером, колегія суддів виходить з наступного. Частинами 1, 2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Таким чином, процесуальне законодавство визначає обов`язок суб`єкта владних повноважень надати до суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як доказ у справі. Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не наводив жодних обґрунтувань щодо наявності у позивача статусу працюючого пенсіонера, а всі мотиви відмови у виплаті підвищення до пенсії і обґрунтування апеляційної скарги зводились виключно до того, що непрацюючі пенсіонери, які проживають в зоні добровільного гарантованого відселення не мають право на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, встановленому вказаним Законом. В той же час, жодних обґрунтувань та доказів того, що позивач є працюючим пенсіонером, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем надано не було. Щодо поданої відповідачем до апеляційної скарги Форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» ОСОБА_1 за період 2005-2023 роки, колегія суддів звертає увагу на таке. Згідно з ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції можливо виключно у разі, якщо такі докази було неможливо подати до суду першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.4 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562, Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Таким чином, оскільки відповідач веде та є володільцем даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у нього була наявна об`єктивна можливість подати відповідні докази, а саме Форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» ОСОБА_1 , під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому, скаржник не наводить жодних обґрунтувань та не надає відповідних доказів наявності об`єктивних підстав, які унеможливили подання Форми ОК-5 щодо позивача до Чернігівського окружного адміністративного суду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не може прийняти Форму ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» ОСОБА_1 як доказ, в силу ч.4 ст.308 КАС України. Відповідно до п.3 Типового положення про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 №461, основними завданнями управління є, зокрема: правильне і своєчасне призначення та виплата встановлених законодавством державних пенсій і допомоги; надання адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпеченим громадянам і сім`ям з дітьми, призначення та виплата цільової грошової допомоги на прожиття, здійснення компенсаційних заходів соціального захисту населення. Таким чином, зафіксовані у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування виплати від Управління праці та соціального захисту населення, можуть бути наслідком отримання позивачем щомісячної соціальної допомоги та в жодному випадку не підтверджує факт працевлаштування позивача. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 26 грудня 2024 року. Суддя-доповідач Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма