Постанова 4824 № 756/8156/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/18857/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2024року місто Київ справа № 756/8156/24 Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Ящук Т.І. розглянув у порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою позивача Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за необліковану електричну енергію,- В С Т А Н О В И В: В червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за необліковану електричну енергію за актом про порушення №003468 від 25жовтня 2023 року в розмірі 17337,85 грн. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є правонаступником ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», яке здійснює постачання електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає споживач ОСОБА_1 . Вказував, що 25 жовтня 2023 року за адресою відповідача в ході обстеження приладу обліку електроенергії виявлено самовільне підключення до електричної мережі поза розрахунковим засобами обліку електричної енергії, про що складено акт про порушення №003468. Зазначав, що 12 грудня 2023 року відповідно до зазначених вимог ПРРЕЕ, відбулося засідання комісії з розгляду актів порушень правил користування електричною енергією для населення, на яке споживач не з`явився. На засіданні комісії було вирішено провести розрахунок обсягу та вартості електроенергії, спожитої з порушенням ПРРЕЕ за період з 25 квітня 2023 року по 24 жовтня 2023 року відповідно п.8.4.11 та за формулою №5 визначеною главою 8.4 розділу VIII ПРРЕЕ, нарахована сума склала 17337,85 грн. Посилався на те, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість за актом про порушення та спожиту електричну енергію споживачем не погашена, не зважаючи на вимогу сплатити вказану заборгованість. 22 жовтня 2024 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, понесену позивачем в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року позов ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» заборгованості за необліковану електричну енергію за актом про порушення №003468 від 25 жовтня 2023 року в розмірі 17337,85 грн., сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн. та витрати на правову допомогу адвоката 1000 грн. Частково не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ПрАТ позивач «ДТЕК Київські електромережі» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення в частині часткового задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Вказував, що з метою забезпечення представництва інтересів позивача в суді в даній справі та надання інших видів правової допомоги позивач уклав з АО «ПЕРШИЙ РАДНИК» договір про надання правової допомоги №308-20 від 15 квітня 2020 року та додаткові угоди №3, №4 до договору, відповідно до яких сторони встановили два варіанти обчислення вартості наданих послуг (гонорару) погодинно або у фіксованому розмірі. Конкретний розмір гонорару по конкретній справі встановлюється актами наданих послуг, які є підтвердженнями надання правової допомоги по договору. Зазначав, що в акті надання послуг наведений детальний перелік наданих адвокатом послуг при розгляді справи в суді першої інстанції, та в п.2 акту встановлено фіксований розмір гонорару в сумі 5000,00 грн., що повністю узгоджується з укладеним сторонами правочином. Посилався на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, суперечить принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасніть оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Вказував, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» заборгованості за необліковану електричну енергію за актом про порушення №003468 від 25 жовтня 2023 року в розмірі 17337,85 грн. та судового збору у розмірі 3028,00 грн. апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині доводів апеляційної скарги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. Стягуючи з відповідача на користь позивача 1000 грн. витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати. Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач вказував на те, що попередні судові витрати, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи складають суму 5000 грн., докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення. 22 жовтня 2024 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, понесену позивачем в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано копії: договору №308-20 про надання правової допомоги від 15 квітня 2020 року, укладений між ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та АО «ПЕРШИЙ РАДНИК»; додаткової угоди №2 від 30 грудня 2020 року до договору; додаткової угоди №3 від 28 квітня 2021 року; додаткової угоди №4 від 24 грудня 2021 року; додаткової угоди №9 від 19 грудня 2023 року; акту наданих послуг від 21 жовтня 2024 року. Як вбачається з акту наданих послуг від 21 жовтня 2024 року виконавцем надана правова допомога в рамках справи №756/8156/24 в наступному обсязі: надання консультації, роз`яснення правової позиції клієнту щодо стратегії захисту та представництва його інтересів в суді - 0,20 год.; збір доказів по судовій справі, визначення засобів доказування - 0,50 год.; формування платіжного доручення для сплати судового збору - 0,10 год.; підготовка та подання позовної заяви - 2,00 год. У вказаному акті зазначено, що фіксована вартість послуг склала 5000 грн. Колегія суддів приходить до висновку, що зазначені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 5000грн. є завищеними, неспівмірними з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12травня 2020 року у справі №904/4507/18. У випадку встановленого фіксованого розміру погодинних ставок адвокатів сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми погодинних ставок адвокатів зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розміром, стягнутої судом першої інстанції з ОСОБА_1 суми правової допомоги у розмірі 1000 грн. У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. З урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Враховуючи вищезазначені норми законодавства та критерії відшкодування правової допомоги, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. А відтак, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року підлягає зміні шляхом збільшення суми правової допомоги, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача з 1000 грн. до 3000 грн. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» -задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу змінити, збільшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» суму витрат на професійну правничу допомогу з 1000 грн. до 3000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: