Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/5371/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10522/24 Справа № 204/5371/24 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача:Новікової Г.В. суддів:Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевцової В. В. на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що від шлюбу з відповідачем мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі між сторонами розпочата процедура розірвання шлюбу. Відповідач офіційно працевлаштований та отримує дохід. Позивачка працює на 0,5 ставки, оскільки лише весною вийшла працювати після досягнення дитиною трирічного віку. Оскільки відповідач є офіційно працевлаштованим, має стабільний дохід, інших неповнолітніх дітей немає, зобов`язаний та є спроможний надавати матеріальну допомогу своїй дитині, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі від усіх доходів (заробітку) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх його видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи стягнення з 30 травня 2024 року, і до досягнення дитиною повноліття, а також на користь Держави судовий збір у сумі 1211,20 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в межах сплати аліментів на утримання дитини за один місяць. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 03.09.2024 року відповідач звернувся із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з сином та його вихованні, встановлення місце проживання почергово з кожним з батьків, матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами існує реальний спір про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення місце проживання дитини. Станом на дату винесення спірного рішення дитина 4 дні на тиждень з 09:00 год. до 21:00 год. знаходиться та мешкає у відповідача, а отже дитина в цей час знаходиться на утриманні батька. Таким чином, за домовленістю між батьками дитини, відповідач, який проживає окремо від дитини, бере активну участь у її утриманні в грошовій і натуральній формі. Вищевикладене свідчить про необґрунтованість доводів суду першої інстанції про те, що відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Відповідно до законодавства обоє з подружжя мають рівні права та обов`язки відносно дітей, ні один з них немає переваг перед другим. Таким чином, вказані обставини, мають істотне значення, які у відповідності до ч.2 ст. 181 СК України дають підстави для звільнення відповідача від сплати аліментів у встановленому спірним рішенням розмірі. Крім того, враховуючи той факт, що між сторонами існує реальний спір щодо усунення перешкод у спілкування з дитиною та її виховані, та встановлення місця проживання дитини, 06.09.2024 року подано до суду першої інстанції клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення іншої справи та проведення судового засідання 09.09.2024 року без відповідача та його представника. Судом першої інстанції було прийнято протокольну ухвалу про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження, про наявність якої відповідач та його представник дізналися лише зі спірного рішення. Відповідач та його представник не були належним чином повідомленні про винесену судом протокольну ухвалу від 09.09.2024 року, якою відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, чим позбавив відповідача права на гарантований Конституцією України апеляційний перегляд судових рішень. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 6100 грн. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Також, просить витрати по справі покласти на позивача, зазначивши, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та не є співмірними. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа в силу положень ч.6 ст. 19 ЦПК України є малозначною та розглядається в спрощеному порядку і ціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи із того, що ціна позову визначена сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (стаття 176 ч.1 п.3), розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянтом до апеляційної скарги додані докази того, що відповідач опікується дитиною. Однак надані довідки не можуть бути прийнятими до уваги. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Справа була призначена до розгляду з викликом сторін, відповідач не навів виняткових випадків ненадання зазначених доказів до суду першої інстанції. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами не досягнуто домовленості про участь в утриманні малолітньої дитини, а позивачка наполягає на стягненні аліментів у примусовому порядку, а також враховуючи пріоритетність інтересів дитини, на користь якої стягуються аліменти, вік дитини, визначений законом прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, особу відповідача, який є чоловіком працездатного віку, його матеріальне становище, є підстави для стягнення аліментів на утримання дитини. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права. Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК України. Такий принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24). Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 Сімейного кодексу України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Згідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Отже, обов`язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Статтею 180 Сімейного кодексу України обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків. Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 24 вересня 2011 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Сторони від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. Копією акту від 26 липня 2024 року підтверджується, що ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 з 24 травня 2024 року по теперішній час. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Доводи про те, що дитина 4 дні на тиждень знаходиться у відповідача, а отже дитина в цей час знаходиться на утриманні батька, що не дає підстав для стягнення з нього аліментів на утримання дитини є безпідставними і не є тими обставинами, що враховуються при визначенні розміру аліментів. Згідно статті 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. За своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті на користь того з батьків хто проживає із дитиною. На підставі ч. 2ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно ч.1ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення аліментів в розмірі однієї четвертої із всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Посилання на те, що судом першої інстанції безпідставно не було зупинено провадження по справі до вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини та щодо не направлення протокольної форми ухвали від 09.09.2024 року відповідачеві не можуть бути прийнятими до уваги. Відповідно до частин першої-третьої статті 248 ЦПК України у протоколі судового засідання зазначаються ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати; протокол судового засідання приєднується до справи. Чинним законодавством України не передбачено обов`язку суду направляти протокольну форму ухвали, оскільки вона вноситься до протоколу судового засідання. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після їх повідомлення про підписання протоколу або після закінчення строку на підписання протоколу подавати свої письмові зауваження щодо неповноти або неправильності протоколу. Відповідач не скористався своїм правом щодо ознайомлення з журналом судового засідання, з метою з`ясування питання щодо задоволення чи відмову у клопотання про зупинення провадження. Пунктом 14 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. Ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не зазначені у переліку ухвал, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення. Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Зазначені апелянтом обставини не є безумовною підставою для скасування законного рішення. Аргументи відповідача про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження до вирішення питання про місце проживання дитини, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки за змістом частини другої статті 252 ЦПК України не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів, зокрема з підстави наявності спору про визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною. Предметом позову по даній справі є стягнення аліментів, в той час, як предметом позовних вимог судової справи, на яку посилається представник відповідача є саме встановлення місця проживання дитини, тому суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив у задоволені клопотання про зупинення провадження по справі. Апеляційний суд звертає увагу, що наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, тому, що саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір. Невирішений спір між батьками дитини щодо визначення її місця проживання також не може бути підставою для відмови в стягненні аліментів на користь того з батьків, із ким фактично проживає дитина на момент пред`явлення позову про стягнення аліментів. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2023 року у справі 520/21069/18. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ята статті 135 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Представник позивача просила стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в сумі 6100 грн. На підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правничої допомоги, укладеного 24 травня 2024 року між ОСОБА_2 та адвокатом Алістратовою О. І.; акт приймання-передачі наданих послуг від 18.11.2024 року; додаткова угода до угоди про надання правничої допомоги від 24.05.2024 року від 15.10.2024 року; попередній розрахунок судових витрат, у якому зазначена послуга: надання правничої допомоги у Дніпровському апеляційному суді у якості представника позивача за апеляційною скаргою Яловенко О. С. на судове рішення у справі №204/5371/24, сума судових витрат у розмірі 6000, грн, поштові витрати у розмірі 100,00 грн. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним. Збір та аналіз доказів і документів для подання відзиву на апеляційну скаргу не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, прикладання великих зусиль для професійного правника, який знайомий з матеріалами справи з суду першої інстанції та був ознайомлений з позицією позивача. За таких обставин сума витрат, заявлена представником позивача для відшкодування витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю цивільної справи та не доведеною як фактична та неминуча. Справа розглядається без виклику сторін. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20). Таким чином колегія суддів з урахуванням заперечень представника відповідача вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 000 грн. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевцової В. В. залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 витрати (РНОКПП НОМЕР_3 ) на правничу допомогу при поданні відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 1000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: