Постанова 4811 № 461/6178/22

Справа № 461/6178/22 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/2926/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року м.Львів Справа № 461/6178/22 Провадження № 22-ц/811/2926/24 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув апеляційну скаргупредставників ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 13 лютого 2023 року у складі судді Радченка В.Є. у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , про стягнення заборгованості,- встановив: 18 листопада 2022 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості. Просив стягнути з відповідача борг в розмірі 120 000 доларів США. В обґрунтування позову посилається на те, що 1 лютого 2022 року він ( ОСОБА_5 ) позичив ОСОБА_6 120 000 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 1 червня 2022 року по курсу НБУ на дату повернення, однак кошти не повернув. Просив позов задовольнити. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000 доларів США. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду через своїх представників ОСОБА_1 та Добушовського О.В. оскаржив ОСОБА_4 . Вважає рішення незаконним, посилається на те, що в порушення вимог ст. 77 ЦПК України рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року у справі № 461/6178/22 ухвалено тільки на підставі копії розписки від 1 лютого 2022 року. Стверджує, що оригінал розписки у позивача відсутній, тому відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у справі. Зазначає, що почерк розписки від 1 лютого 2022 року, яка нібито виконана ОСОБА_6 різниться від почерку у тексті його пояснення від 28 червня 2022 року. Вказує, що розписка від 1 лютого 2022 року носить ознаки фіктивного договору позики та використовується як спосіб уникнення виконання грошових зобов`язань перед ОСОБА_4 , зокрема, шляхом ухилення від повернення боргу за рішеннями суду. Зазначає, що учасники розписки «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій використовується ними для ухилення повернення боргу ОСОБА_4 . Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, та свідчить про те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Звертає увагу, що 27 березня 2019 року Шевченківським ВДВС м. Львова відкрито ВП № 58730552 з примусового виконання виконавчого листа від 22 березня 2019 року у справі № 461/2066/17, що виданий Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_6 суми боргу у розмірі 405 000 грн., по якому лише стягнуто 9 360,54 грн. 29 червня 2021 року відкрито ВП № 65913378 з примусового виконання виконавчого листа від 15 травня 2020 року у справі № 461/8614/17, виданого Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення 40 000 доларів США на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_6 , яким жодних коштів не повернуто. У поясненнях виконавцю Гром Ю.О. вказав, що кошти та майно у нього відсутні, однак у відповідний період, згідно оскаржуваного рішення, мав готівкові кошти у розмірі 120 000 доларів США, що підтверджує фіктивність розписок. Вважає, що дана справа спровокована представниками боржника з метою унеможливити стягнення на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року та постановити нове рішення, яким позов залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про закриття апеляційного провадження. Встановлено, що 1 лютого 2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було складено розписку, за умовами якої ОСОБА_6 отримав в позику від ОСОБА_5 кошти в розмірі 120 000 доларів США, що еквівалентно 3 414 000 грн., які відповідач зобов`язався повернути до 1 червня 2022 року по курсу НБУ на дату повернення. Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_6 своїм підписом засвідчив факт отримання від ОСОБА_5 120 000 доларів США. Рішення суду мотивовано наступним. Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ч.1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно із ч.1 ст.526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Встановлено, що між сторонами укладено договір позики, який оформлений розпискою. Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Згідно з ч.1 ст. 625 цього Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України та ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Згідно із ст. ст.525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у встановлений строк. Встановлено, що ОСОБА_6 не повернув отриману суму позики, належним чином не виконує взятих на себе за договором зобов`язань. Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову. Згідно з ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Особи, які не брали участі у розгляді справи, але звертаються з апеляційною скаргою, оскільки вважають, що суд вирішив питання про їх права та обов`язки, повинні довести, а апеляційний суд повинен з`ясувати наявність правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі. Встановлено, що ОСОБА_4 , як особа, яка не брала участі у справі, вважав, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про його права, свободи та інтереси, оскільки спір виник з метою невиконання інших боргових зобов`язань, а розписка від 1 лютого 2022 року носить ознаки фіктивного договору позики. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 3 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення солідарного боргу. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 405 000 грн. боргу. Вирішено питання судових витрат. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 8 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики й стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 основний борг за договором позики у розмірі 20 000 доларів США, договірної відповідальності у сумі 20 000 доларів США, всього: 40 000 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу Національного банку України складає 1 043 314,92 грн. У решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. На виконання вказаних судових рішень Галицьким районним судом м.Львова видано відповідні виконавчі листи. Виконавчий лист № 461/2066/17 звернутий ОСОБА_4 до примусового виконання та перебував на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Львові (ВП № 58730552), що підтверджується постановою державного виконавця від 29 червня 2021 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. 1 лютого 2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір позики у формі розписки, за якою ОСОБА_6 отримав у позику від ОСОБА_5 120 000 доларів США, що еквівалентно 3 414 000 грн., які зобов`язався повернути до 1 червня 2022 року по курсу Національного банка України на дату повернення, що підтверджується копією відповідної розписки. ОСОБА_6 своїм підписом у розписці засвідчив факт отримання від ОСОБА_5 120 000 доларів США. У листопаді 2022 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за вказаною розпискою. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000 доларів США. ОСОБА_4 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, як особа, яка не брала участі у справі, оскільки суд, на його думку, вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно із п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній конкретизовано положеннями глави 1 розділу V ЦПК України, у якій врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві. Згідно зі ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи. У цій справі встановлено, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000 доларів США. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду оскаржив в апеляційному порядку ОСОБА_4 , як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи та інтереси. Відповідно до ст. 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04). Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Засада обов`язковості судових рішень буде нівелюватися, якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов`язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права. Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України). Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. Особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (постанови Верховного Суду: від 4 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20), від 4 вересня 2024 року у справі № 461/6178/22 (провадження № 61-2120 св24)). Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням. Тобто слід з`ясувати, чи вирішено судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника, і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним. На вказаному наголошено в постанові Верховного Суду від 3 липня 2024 року у справі № 598/96/23 (провадження № 61-2421св24). Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч.3 ст.376 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не брав участі у справі, він навів власні обґрунтування щодо необхідності його залучення до участі у спорі та щодо порушення його прав та інтересів рішенням суду першої інстанції. Відповідно до постанови Верховного Суду у цій справі від 4 вересня 2024 року вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується. ОСОБА_4 не надав доказів, що судове рішення, яке ним оскаржується як особою, яка не брала участі у справі, безпосередньо стосується його прав, інтересів та обов`язків. Суд першої інстанції не розглядав і не вирішував спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є ОСОБА_4 . В рішенні відсутні судження про права та обов`язки ОСОБА_4 у спірних правовідносинах. Також не надано доказів, що оскаржуване ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції впливає на його права та обов`язки. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, наведених у постановах: від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), від 24 квітня 2024 року у справі № 548/1887/21 (провадження № 61-4306св23) та інших, у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується. Керуючись ст. ст. 255, 258-261, 353, 362, 389 - 391 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Закрити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представників ОСОБА_4 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст ухвали складено 17 грудня 2024 року. Головуючий Судді