Ухвала КЦС ВС № 173/2630/23

УХВАЛА 20 грудня 2024 року м. Київ справа № 173/2630/23 провадження № 61-15659ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Бас Яніна Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку і договору дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року. Визначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, представник заявників посилається на необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 487/2184/18-ц, від 27 лютого 2020 року у справі № 643/6032/17, в яких Верховний Суд вказує на встановлення обставин у справах щодо дійсного вчинення правочинів під впливом помилки. Також послався в касаційній скарзі на пункти 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема надати до суду нову редакцію касаційної скарги, оформлену з врахуванням вимог цієї ухвали щодо зазначення підстав касаційного оскарження та їх належного обґрунтування та сплатити судовий збір. Верховний Суд роз`яснив представнику заявників, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини частини другої статті 389 ЦПК України. Однак, не є вмотивованим обґрунтуванням необхідності відступлення від висновку Верховного Суду посилання заявника на помилкове застосування судом апеляційної інстанції у своїй постанові висновку Верховного Суду. Водночас, в ухвалі зазначено про те, що посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Крім того, представник заявника вказує підставою касаційного оскарження пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, при цьому не зазначає які саме клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, необґрунтовано відхилив суд. У грудні 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги разом із доказами на підтвердження сплати судового збору. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 грудня 2024 року заявник в заяві про усунення недоліків зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким проведено розрахунок між сторонами, який можливо укладено під впливом помилки, що передбачає правона касаційне оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19). Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. Посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження, оскільки практика Верховного Суду у справах про визнання недійсними правочинів, що вчинені під впливом помилки, зокрема і договорів купівлі-продажу, є сталою. Зокрема у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 496/3485/21 зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Обґрунтувань інших підстав касаційного оскарження, зокрема і щодо яких зазначалося в ухвалі Верховного Суду від 05 грудня 2024 року, заява про усунення недоліків не містить. Фактично доводи представника заявників зводяться до незгоди із позицією судів у цій справі з посиланням при цьому на обставини, яким суди надавали оцінку, й по суті зводяться лише до їх переоцінки. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначене свідчить про формальний підхід заявника до оформлення касаційної скарги. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення. Таким чином, вимоги ухвали Верховного Суду від 08 листопада 2024 року заявницею не виконано. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику. Оскільки у відведений судом строк, станом на 20 грудня 2024 року, недоліки касаційної скарги не усунуто, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник ОСОБА_3 , на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Бас Яніна Анатоліївна, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку і договору дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочину вважати неподаною та повернути заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. Ю. Гулейков