Ухвала КЦС ВС № 336/1560/21

У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2024 року м. Київ справа № 336/1560/21 провадження № 61-15777ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Трофименко Марини Володимирівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права спільної часткової власності на житловий будинок шляхом зобов`язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили усунути перешкоди в здійсненні ними права власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом демонтажу зовнішньої системи вентиляції кімнати кухні літ. 2-3 та санвузла літ. 2-2 квартири АДРЕСА_2 , а також камер відеоспостереження на зовнішній стіні будинку літ. А за вказаною адресою. Вказували, що вони та відповідачка є учасниками спільної часткової власності на житловий будинок і господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Їх частка в праві спільної власності становить 3/4 частини вказаної нерухомості на підставі договору міни, укладеного 22 березня 1997 року. ОСОБА_3 , яка є власницею 1/4 частини нерухомого майна, всупереч вимог законодавства про добросовісне здійснення права спільної власності самовільно без згоди співвласників, з порушенням діючих будівельних норм встановила в приміщенні кухні літ. 2-3 та в приміщенні санвузла літ. 2-2 квартири АДРЕСА_2 в житловому будинку літ. А зовнішню систему вентиляції, внаслідок чого всі неприємні запахи та продукти згоряння виводяться в сторону частини земельної ділянки та приміщень, якими вони користуються. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітня донька ОСОБА_2 вимушені дихати неприємним та шкідливим повітрям, що погано впливає на самопочуття і може викликати негативні для здоров`я наслідки. Окрім того, робота вентиляційної системи супроводжується сильним шумом, що заважає їм спати, відпочивати, погано впливає на нервову систему та загальний стан здоров`я. Означена вентиляційна система встановлена з порушенням будівельних норм та правил. Зокрема, за змістом підпунктів 1.4.1, 1.4.2 пункту 1.4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що містить в собі улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих в жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання; перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів, дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради. Дозволу на здійснення переобладнання шляхом влаштування зовнішньої системи вентиляції відповідачка у встановленому законом порядку не отримувала та з позивачами такого переобладнання не узгоджувала. Відповідно до висновку експерта від 24 квітня 2019 року № 1253-04 зовнішня система вентиляції кімнати кухні літ. 2-3 квартири АДРЕСА_2 будівлі житлового будинку літ. А не відповідає вимогам пунктів 7.3.10, 7.30.11 Державних будівельних норм (далі - ДБН) В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», пункту 12.3.6 ДБН В.3.2-2-2009 «Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», пункту 5.31 ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». Восени 2020 року відповідачка самовільно та без згоди інших співвласників встановила камери відеоспостереження на зовнішній стіні будинку таким чином, що в поле зору відеокамер потрапляє присадибна ділянка, яка перебуває в їх користуванні, що робить можливим отримання інформації на відео про їх приватне життя. Означені дії відповідачки перешкоджають їм в реалізації права власності, тому ці порушення мають бути усунені. 29 квітня 2024 року рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя позов залишено без задоволення. 16 жовтня 2024 року постановою Запоріжського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року залишено без змін. Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не доведено причинний зв`язок між порушеннями будівельних норм та негативним впливом на їх права. Позивачі не зазначили, які саме дії або бездіяльність відповідачки вплинули на їх право власності, обмежуючись декларуванням загальних тез про непорушність права власності. Позивачі не надали жодних доказів на обґрунтування своїх тверджень (неприємні запахи та продукти згоряння, що виводяться в сторону частини земельної ділянки та приміщень, якими вони користуються; шумом, яким супроводжується робота вентиляційних систем, що заважає позивачам спати, відпочивати, погано впливає на нервову систему та загальний стан здоров`я), як не довели наявності причинного зв`язку між експлуатацією системи вентиляції кухні та вентиляції санвузла, перешкодами в здійсненні ними права власності на частку в праві спільної часткової власності на нерухомість. Висновок експерта від 24 квітня 2019 року № 1253-04, виконаний в позасудовому порядку на замовлення позивачів, лише констатує відступи від будівельних та санітарних норм і правил в облаштуванні системи вентиляції, але не підтверджує її негативний вплив на оточення і на зв`язок між цим впливом і порушеннями будівництва. Висновок експерта не містить жодного висновку про порушення будівельних норм, правил та стандартів під час влаштування витяжки. Не надано суду і доказів того, що система вентиляції є джерелом сильного шуму та неприємного запаху. Будь-яке речове право на земельну ділянку сторонами не оформлене і не зареєстроване, відомості про земельну ділянку під нерухомим майном відповідно до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у земельно-кадастровій документації відсутні. Порушення права власності на користування нерухомим майном випливає з користування земельною ділянкою. Між сторонами існує спір про визначення порядку користування земельною ділянкою, що перебуває в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (справа № 336/93/23), а тому суди не змогли констатувати в діях відповідачки ознак порушення права позивачів. Суди вважали, що навіть за умови доведення несанкціонованого відеозапису осіб позивачів немає жодної підстави для констатації порушення їх речового права, тобто права на здійснення права власності на нерухоме майно. У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Трофименко М. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. У касаційній скарзі наведені доводи стосовно оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявниця в касаційній скарзі зазначає, що суди неправильно застосували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року в справі № 576/910/15-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 715/1481/17, від 03 березня 2022 року в справі № 279/2012/17, від 15 червня 2022 року в справі № 369/1843/18, від 18 січня 2024 року в справі № 755/7604/22. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виснувала про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 50 Конституції України визначено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Згідно з положеннями частини четвертої статті 41 Конституції України та частини п`ятої статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше (частина перша статті 104 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)). Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Згідно з частиною другою статті 13 ЦК України при здійснення своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб. Відповідно до частини першої-третьої, п`ятої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Згідно з частиною першою статті 366 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб ( співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України). Зазначена норма матеріального права визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). У статті 50 Конституції України визначено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Відповідно до частини першої статті 270 ЦК України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на недоторканність особистого і сімейного життя. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що приводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду (частини перша та друга статті 293 ЦК України), що, серед іншого, кореспондується з нормами частини третьої статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідно до пункту а) частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожний громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров`я навколишнє природне середовище. Стаття 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов`язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Відповідно до статті 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 04 вересня 2014 року у справі «Дземюк проти України» зазначив, що для того, щоб порушити питання за статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, втручання, щодо якого скаржиться заявник, має безпосередньо впливати на його житло, приватне або сімейне життя та має досягти певного мінімального рівня. Першочерговим є те, чи може забруднення довкілля, на яке скаржиться заявник, вважатися таким, що достатньо негативно впливає на користування зручностями його житла та якість його приватного і родинного життя (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Іван Атанасов проти Болгарії»). Забруднення довкілля є одним із чинників, які впливають на стан здоров`я заявників, а, отже, - на їх можливість користуватися своїм житлом, вести приватне та сімейне життя (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року в справі «Дубецька та інші проти України»). Предметом спору в справі є усунення перешкод у здійсненні позивачами права власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом демонтажу зовнішньої системи вентиляції кімнати кухні літ. 2-3 та санвузла літ. 2-2 квартири АДРЕСА_2 , а також камер відеоспостереження на зовнішній стіні будинку літ. А за вказаною адресою. Як на негативні наслідки від використання системи вентиляції кухні та вентиляції санвузла позивачі посилалися на неприємні запахи та продукти згоряння, що виводяться в сторону частини земельної ділянки та приміщень, якими користуються позивачі; шумом, яким супроводжується робота вентиляційних систем, що заважає позивачам спати, відпочивати, погано впливає на нервову систему та загальний стан здоров`я. Контроль за станом повітря та рівнем шуму в житлових та інших приміщеннях, на які можуть мати негативний вплив об`єкти оточення, зокрема функціонування вентиляційних систем на фасадах будинків здійснюється шляхом проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) із застосуванням лабораторних досліджень та інструментальних замірів згідно скарг (звернень) громадян. Вичерпний перелік підстав для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) передбачений вимогами статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Оцінка рівнів шуму здійснюється відповідно до вимог Державних санітарних норм допустимих рівнів шуму в приміщеннях житлових та громадських будинків і на території житлової забудови, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 22 лютого 2019 року №

463. Нормативні концентрації шкідливих речовин у повітрі передбачені вимогами гігієнічних регламентів, що затверджені наказом МОЗ України від 14 січня 2020 року №

52. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до листа Районної адміністрації Запорізької міської ради в Шевченківському районі від 10 вересня 2020 року за № І-0626, «Про розгляд звернення», адресованого ОСОБА_1 , на її звернення щодо вжиття заходів до сусідки ОСОБА_3 з демонтажу витяжки, Районна адміністрація Запорізької міської ради в Шевченківському районі повідомила, що виїхавши на місце розташування об`єкта, встановлено, що пошкоджена труба розташована неподалік вхідних дверей заявниці. Система витяжної вентиляції виходить з несучої стіни житлового будинку, яка виконана з пластикової труби та піднімається близько метра від виходу зі стіни вверх. Громадяни, є співвласниками нерухомого майна (житлового будинку АДРЕСА_3 шляху), земельна ділянка перебуває в загальному користуванні співвласників. Зі слів заявниці тривалий час між співвласниками ведуться судові спори з різних питань. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток. Є висновок будівельно-технічної судової експертизи, який складений в 2019 році стосовно цієї витяжної системи, яка згідно з висновками не відповідає вимогам ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» ДБН В.3.2-2-2009 «Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» та ДБН В.2.2.-15.2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». Це питання може бути вирішено за спільною згодою або в судовому порядку. У разі незгоди з відповіддю заявник має право оскаржити її відповідно до чинного законодавства. Згідно з листом Шевченківського відділу поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Національної поліції України від 21 жовтня 2020 року за № Г-393/48/03/03-2020, адресованого ОСОБА_1 на її звернення від 07 жовтня 2020 року до Шевченківського відділу поліції, в процесі перевірки встановлено, що в діях ОСОБА_3 немає ознак порушення громадського порядку. Щодо встановлення нею камери відеоспостереження на стіні свого будинку ОСОБА_1 рекомендовано звертатися до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, так як між конфліктуючими сторонами мають місце цивільно-правові відносини, вирішення яких можливе тільки в судовому порядку. У зв`язку з чим перевірку було припинено. ОСОБА_3 неодноразово зверталась до Шевченківського відділу поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Національної поліції України із заявами щодо пошкодження її майна та конфлікту між сторонами. Останній були надані відповіді від 19 жовтня 2015 року за № 30/10-13938, від 27 червня 2018 року за № 4741/48/03/10-2018, від 02 листопада 2018 року за № 8043/48/03/10-2018, 30 квітня 2021 року за № 3857/48/03/03-2021,10 червня 2021 року за № 3279/48/01/03-2021, в яких зазначено, що перевірку припинено оскільки між сторонами вбачаються цивільно-правові відносини та запропоновано останній звернутись до суду. Як на доказ наявності обставин, що обґрунтовують вимоги, позивачі посилалась на висновок будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року № 1253-04, виготовлений в позасудовому порядку на їх замовлення. У цьому висновку встановлено, що зовнішня система вентиляції кухні літ. 2-3 квартири АДРЕСА_4 , не відповідає вимогам пунктів 7.3.10, 7.30.11 ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», п. 12.3.6 ДБН В.3.2-2-2009 «Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», пункту 5.31 ДБН В.2.-15-2005 «Будинки. Споруди. Житлові будинки. Основні положення». Водночас у висновку зазначеної експертизи не встановлено, що порушення будівельних норм щодо встановлення вентиляції кімнати кухні квартири АДРЕСА_4 призводить до забруднення неприємними запахами та продуктів згорання, які виводяться в сторону частини земельної ділянки та приміщень, якими користуються позивачі. Дослідження повітря на території земельної ділянки, на якій знаходиться вищезазначений житловий будинок (протокол вимірювання відповідних органів ), у якому було б встановлено та виявлено перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у повітрі, матеріали справи не містять. Що стосується системи вентиляції в санвузлі, то експертиза не містить жодного висновку про порушення будівельних норм, правил та стандартів під час влаштування цієї витяжки. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що шум системи вентиляції, який встановлений у квартирі відповідачки, перевищує допустимі згідно з вимогами Державного стандарту 12.1.036-81 «Шум. Допустимі рівні в жилих та громадських приміщеннях» норми, матеріали справи також не містять. Отже, суди правильно виснували про недоведення позивачами причинного зв`язку між наведеними порушеннями будівельних норм і правилами в облаштуванні системи вентиляції та негативним впливом на права позивачів, не довели й сам факт негативного впливу. У необхідних випадках для з`ясування питань, що виникають під час розгляду таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу. Відсутність відповідної експертизи в разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проєкту та порушення будівельних норм і правил, неможливість перебудови об`єкта має довести особа, яка пред`явила позов. Надаючи оцінку доказам у справі, суди правильно виснували щодо того, що хоча вентиляційна система відповідача встановлена з відхиленням від будівельних норм і правил на фасаді будинку, проте доказів того, що вентиляційна система створює небезпеку або чинить негативний вплив на позивачів, останніми не надано, як і не надано доказів щодо неможливості перебудувати вентиляційну систему. Наданий позивачами висновок експерта від 24 квітня 2019 року № 1253-04 таких висновків не містить. Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачами не заявлялося клопотання про проведення відповідної експертизи щодо неможливості перебудування вентиляційної системи, а також не надано відповідного висновку експертизи щодо відповідності виконаних будівельних робіт з влаштування вентиляційної системи проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, виконаного за заявою учасника справи для надання до суду, а також не надано належних та допустимих доказів про перевищення шумів та запахів від роботи вентиляційної системи, яка належить відповідачу. Отже, експертних висновків матеріали справи не містять, питання про проведення експертизи як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачами не ставилося, тому таку експертизу проведено не було. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Водночас апеляційний суд зауважив, що демонтаж системи вентиляції житлового приміщення слід вважати крайнім заходом впливу на відповідача з метою усунення порушень прав позивачів, не розглянувши за таких умов можливості застосування інших альтернативних заходів з метою усунення недоліків вентиляційної системи, які призведуть до усунення порушень прав позивачів, а без проведення відповідного експертного дослідження не можливо встановити можливість усунення недоліків вентиляційної системи. Кожен має право на повагу до його гідності; ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації; право особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію може бути обмежене, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей (статті 28, 32, 34 Конституції України, статті 201,270, 271, 297, 301, 302 ЦК України). Відмовляючи в задоволенні позову про зобов`язання відповідачки здійснити демонтаж камер відеоспостереження, суди правомірно зазначили, що навмисних дій з відеофіксації саме осіб позивачів, що мало б характер самоцілі, відповідач не вчинювала, а облаштувала належну їй нерухомість камерами відеоспостереження з метою нагляду за своїм майном, на що має встановлене законом право. Про це свідчить розташування відеокамер, чия фіксація обмежена певним ракурсом. Судами встановлено відсутність доказів того, що встановлення відповідачкою камер відеоспостереження на належній їй частині житлового будинку здійснювалося для фіксації особистого життя позивачів чи членів їх родини, а також, що це призвело до порушення прав вказаних осіб на втручання в особисте чи сімейне життя. Також позивачами не наведено положень законодавства, які б забороняли відповідачці встановлювати камери системи відеоспостереження у своєму господарстві та спрямовувати їх на місця загального користування, або ж зобов`язували відповідача погоджувати такі дії з іншими особами. Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Заявниця в касаційній скарзі зазначає, що суд неправильно застосував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року в справі № 576/910/15-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 715/1481/17, від 03 березня 2022 року в справі № 279/2012/17, від 15 червня 2022 року в справі № 369/1843/18, від 18 січня 2024 року в справі № 755/7604/22. Предметом позову в справі № 369/1843/18 є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. У постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року в цій справі вирішувалося питання про право власності та встановлення перешкод у користуванні власністю позивачами. У даному випадку право власності позивачів не спростовано, суди зазначили, що відсутні докази існування перешкод у користуванні власністю. Тобто зазначена правова позиція не застосовна. Предметом позову в справі № 715/1481/17 є усунення перешкод у здійсненні права власності належним позивачу нежитловим приміщенням (літньою кухнею) шляхом його звільнення. В цій справі установлено використання відповідачем нежитлового приміщення (літньої кухні) у підприємницькій діяльності, що унеможливлює використання його за цільовим призначенням як допоміжного приміщення. Верховний Суд вважав що суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності належним позивачу нежитловим приміщенням (літньою кухнею) шляхом його звільнення. Натомість суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи і правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення перешкод власнику у використанні допоміжного приміщення шляхом зобов`язання відповідача його звільнити (аналогічна правова позиція викладена в постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-709цс16). В оскаржуваних судових рішеннях не заперечується право вимоги власника про захист порушеного права власності, суди виснували, що доказів такого порушення не було надано, а відмова в задоволенні позову пов`язана з відсутністю доказів саме про порушення права власності відповідачкою. У постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 755/7604/22 суд виснував, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2 статті 386 ЦК України). Звертаючись до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка ОСОБА_2 надала ключі від спірної квартири третій особі, а саме адвокату Іщенко Г. М. Вважав, що вказаними діями вона порушує його права як співвласника майна та створює йому перешкоди у користуванні та розпорядженні майном. На підтвердження своїх позовних вимог ним надано акти, складені адвокатом Іщенко Г. М., яка діє від імені ОСОБА_2, про неможливість потрапити до квартири. Разом з тим вказані акти не містять доказової інформації, на підставі якої суд установлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення цієї справи, зокрема щодо вчинення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні майном. Жодних інших доказів на підтвердження того, що відповідачкою ОСОБА_2 чиняться ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житлом, матеріали справи не містять. З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачкою чиняться перешкоди йому у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, отже позовні вимоги є недоведеними. У постанові від 26 червня 2019 року в справі № 388/314/15-ц Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який дослідив висновки експертизи, проведеної у справі, надав їй оцінку разом з іншими поданими сторонами доказами у сукупності та обґрунтовано зауважив, що усунути перешкоди у користуванні власністю позивачу за зустрічним позовом можливо лише шляхом знесення спірної будівлі, оскільки порушення протипожежних вимог несе в собі потенційну загрозу його життю, здоров`ю та майну. Верховний Суд вважав вірним посилання апеляційного суду на те, що усунення порушення прав позивача за зустрічним позовом можливе лише за умови перенесення стіни самочинно збудованої господарської будівлі на визначену нормами відстань 8 метрів, проте шляхом перебудови здійснити таке перенесення неможливо. Також апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, врахував, що позивач за первісним позовом будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору та варіантів усунення порушень без знесення будівлі не надав. У постанові від 30 березня 2020 року в справі № 279/2012/17 предметом позову є припинення порушень правил добросусідства, усунення перешкод у здійсненні права користування, володіння, розпорядження нерухомим майном шляхом знесення самочинно здійсненої прибудови, демонтажу пристроїв. Позивач вказував, що встановлення відеозйомки порушує його особисті немайнові права та втручається у приватне життя. Однак, Верховний Суд встановив, що позивачем не доведено здійснення відповідачем самочинного будівництва, яке порушує права позивача, а суди не перевірили доводи позивача щодо порушення правил добросусідства, створення перешкод у здійсненні права власності, втручання в особисте життя, не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не врахували, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Тому зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. У постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року в справі № 576/910/15-ц вказано, що «суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що особа перебуваючи сама та з членами своєї родини на території своєї земельної ділянки мала право на захист свого особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб. Вона не надавала право на проведення фото та відеозйомки себе особисто та членів своєї родини. Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що слід зобов`язати відповідача припинити відеозйомку подвір`я у належному позивачу будинковолодінні і знищити усю зібрану щодо цього відеоінформацію». Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду в справах №, № 576/910/15-ц та 279/2012/17 є нерелевантними, оскільки право позивачів на захист від втручання у приватне життя судами не заперечується, однак судами правильно зазначено про відсутність доказів про таке втручання. Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови. Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Крім того, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку. З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32). Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам, на які заявниця посилається у касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження. Фактично суди попередніх інстанцій констатували, що дійсно є порушення щодо висоти вивідної труби вентиляції, однак відсутні докази, порушення норм ДБН потягло за собою порушення прав заявників, оскільки жодних доказів про перевищення нормативних викидів забруднення повітря чи шуму при роботі вентиляційної системи матеріали справи не містять. Також у справі відсутні докази щодо встановлення відповідачкою камер відеоспостереження саме для проведення відеозйомки позивачів. Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, на підставі яких ухвалені судові рішення, та не здобуває нові на підтвердження чи спростування обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Трофименко М. В. на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів висновує, що застосування судами норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Трофименко Марини Володимирівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права спільної часткової власності на житловий будинок шляхом зобов`язання вчинити певні дії. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська