Постанова КЦС ВС № 161/15015/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2024 року м. Київ справа № 161/15015/22 провадження № 61-6078св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі:Офіс Генерального прокурора, Державна казначейська служба України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури. Позов обґрунтований тим, що 09 грудня 2011 року заступником Генерального прокурора України Блажівським Є. М. відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області, на підставі матеріалів відділу БКОЗ Управління Служби безпеки України у Волинській області була порушена кримінальна справа № 49-3353 за частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 14 грудня 2011 року заступником Генерального прокурора України відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області і прокурора Ківерцівської районної прокуратури Волинської області ОСОБА_2 була порушена кримінальна справа за частиною третьою статті 368 КК України. 24 січня 2012 року у зв`язку з притягненням її до кримінальної відповідальності на підставі постанови Генерального прокурора України Вищою кваліфікаційною комісією суддів України її було відсторонено від посади. Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2016 року та вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року ОСОБА_1 була виправдана. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін. Внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності за тяжкий корупційний злочин їй заподіяно моральну шкоду, оскільки її бездоганна ділова репутація була знищена, відносно неї поширена неправдива інформації компрометуючого характеру в засобах масової інформації, вона та члени її сім`ї відчували постійне пригнічення, острах перед можливістю засудження і конфіскацією усього майна, вона зазнала моральних переживань від довготривалих незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокурорів Генеральної прокуратури України аж до повного виправдання були порушені її звичайний уклад життя та нормальні життєві зв`язки. В неї істотно погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим була змушена стаціонарно лікуватись у медичному закладі. Незаконне притягнення її до кримінальної відповідальності на підставі штучних доказів вини підірвало здоров`я її чоловіка та матері, які померли не дочекавшись її виправдання, що постійно гнітить її психоемоційний стан через неможливість своєї моральної реабілітації як завідомо невинної людини перед чоловіком та матір`ю. У зв`язку із незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності Генеральною прокуратурою України, окрім гарантованого відшкодування моральної шкоди, мають враховуватися і вимушені зміни у її службових стосунках, ступінь зниження її суддівського престижу, репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. Крім того, за період з 01 квітня 2015 року до 04 листопада 2019 року їй було не донараховано та не виплачено доплату за вислугу років у розмірі 515 120,60 грн. Позивач просила стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на її користь кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, як відшкодування моральної шкоди, 515 120,60 грн - майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури та 300 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Луцького міськрайонного суду від 08 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 515 120,00 грн - майнової шкоди та 200 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для неї, оскільки до та після початку досудового слідства оперативними підрозділами Служби безпеки України, слідчими і прокурорами Генеральної прокуратури України впродовж тривалого часу проводилися оперативно-технічні заходи, якими з 27 жовтня 2011 року обмежувалися конституційні права та свободи (аудіо-,відео-контроль, спостереження за особою; спостереження за місцем) ОСОБА_1 , здійснювалося прослуховування її приватних і службових телефонних розмов; проводилися обшуки за місцем роботи та проживання; у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи накладався арешт на усе майно, який був знятий лише у 2019 році. Крім того, з 24 січня 2012 року до 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 була відсторонена від посади судді у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Також здоров`я ОСОБА_1 було підірване, і вона була змушена періодично лікуватися через довготривалі психоемоційні переживання. Отже, позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні її конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації її життя. Крім того, ОСОБА_1 , як судді Ківерцівського районного суду Волинської області за період з 01 квітня 2015 року до 04 листопада 2019 року не донараховано та не виплачено доплату за вислугу років в розмірі 515 120,60 грн. Також позивачу надавали правову допомогу адвокати Ковальов С. В. та Полячук С. І. , що підтверджується договорами про надання правової допомоги, додатками до договору, розрахунками наданої правової допомоги. Однак, суд враховує, що розмір правової допомоги має бути співмірним, тому з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 200 000,00 грн. Постановою Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року частково задоволено апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року змінено. Викладено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо вимог про відшкодування моральної шкоди в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення суду першої інстанції викладено у такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, 515 120,00 грн недоплаченої суддівської винагороди; 200 000,00 грн витрат за надання професійної правничої допомоги». Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати з мінімального розміру заробітної плати, що діяла на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте визначаючи період, за який підлягає обрахунку моральна шкода, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 перебувала під слідством починаючи з 27 жовтня 2011 року. Згідно з протоколом від 14 грудня 2011 року про вручення копії постанови про порушення кримінальної справи, копія постанови про порушення кримінальної справи вручена ОСОБА_1 14 грудня 2011 року. Отже, час перебування ОСОБА_1 під слідством розпочався 14 грудня 2011 року, з часу вручення їй постанови про порушення кримінальної справи та закінчився 31 жовтня 2019 року, датою набрання виправдувальним вироком законної сили, і становить 94 місяці 18 днів. Оскільки суд першої інстанції допустив помилку у визначенні періоду, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди необхідно змінити, викласти рішення в цій частині в редакції постанови апеляційного суду. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем обставин, які є підставою для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн, тобто, у більшому за встановлений законом мінімальний розмір. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача 515 120,00 грн невиплаченої доплати за вислугу років в рахунок відшкодування шкоди, оскільки позивач була відсторонена від виконання посадових обов`язків судді у зв`язку з порушенням кримінальної справи відносно неї, і саме тому не виконувала посадових обов`язків, що потягло за собою припинення виплати доплати за вислугу років до посадового окладу, що є складовою суддівської винагороди. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове відшкодування позивачу грошових коштів, сплачених у зв`язку з наданням їй правової допомоги у розмірі 200 000,00 грн, урахувавши критерій співмірності, з чим погодилась позивач, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи договорів, угод, квитанцій, свідчить про надання адвокатами правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2024 року Офіс Генерального прокурора через підсистему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, просить їх в частині відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши її розмір, в частині стягнення коштів недоплаченої суддівської винагороди та витрат на професійну правничу допомогускасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відшкодування суддівської винагороди на користь судді, яка не здійснювала правосуддя у разі відсторонення від виконання посадових обов`язків судді у зв`язку із порушенням кримінальної справи відносно неї. Суди, не оцінивши належним чином зібрані у справі докази на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність, дійшли до помилкового висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 700 000,00 грн, з розміром якої не можна погодитися. Доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн, позивачем не надано. Суди не надали оцінку фактичним обставинам, що виплата щомісячної доплати за вислугу років припинена у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року та відповідно до вимог частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з вказаними нормативно-правовими актами, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Отже, виплата надбавки за вислугу років пов`язана із здійсненням суддею правосуддя. Стягнення відповідних коштів на користь судді, яка не здійснювала правосуддя, суперечить законодавству України. Відтак, судові рішення щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 515 120,00 грн недоплаченої суддівської винагороди є необґрунтованим. Необґрунтованими є висновки суддів щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн, сплачених за надання правової допомоги. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ці витрати складаються з витрат на правничу допомогу, яку адвокати надавали позивачу в кримінальному процесі. Отже, ці витрати на правничу допомогу є не судовими витратами, передбаченими статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а видом матеріальної шкоди в розумінні Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Крім того, вимога про стягнення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні у розмірі 200 000,00 грн є недоведеною належними доказами. Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у цій справі. Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року. У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи Згідно з пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Указом Президента України від 28 грудня 1999 року № 1624/99 ОСОБА_1 була призначена суддею Ківерцівського районного суду Волинської області строком на п`ять років та на підставі постанови Верховної ради України від 18 листопада 2004 року № 2194-IV повноваження судді було продовжено на термін, передбачений пунктом 2 частини п`ятої статті 126 Конституції України. 09 грудня 2011 року заступником Генерального прокурора України Блажівським Є. М. відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області, на підставі матеріалів відділу БКОЗ Управління Служби безпеки України у Волинській області була порушена кримінальна справа № 49-3353 за частиною першою статті14, частиною третьою статті 368 КК України. 14 грудня 2011 року заступником Генерального прокурора України відносно неї, як судді Ківерцівського районного суду Волинської області і прокурора Ківерцівської районної прокуратури Волинської області ОСОБА_2 була порушена кримінальна справа за частиною третьою статті 368 КК України. Приводом до порушення кримінальної справи № 49-3353 стала заява ОСОБА_4 від 03 грудня 2011 року, який з 27 жовтня 2011 року без належних підстав був залучений до оперативно-розшукових заходів і діяв під контролем оперативних працівників відділу БКОЗ Управління Служби безпеки України у Волинській області. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 січня 2012 року на підставі постанови Генерального прокурора України було відсторонено суддю ОСОБА_1 від посади судді Ківерцівського районного суду Волинської області у зв`язку з притягненням її до кримінальної відповідальності. Вироком Рівненського міського суду від 09 лютого 2016 року ОСОБА_1 було визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України за відсутністю в її діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 03 вересня 2016 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, а кримінальну справу повернуто на новий розгляд до суд першої інстанції. Вироком Рівненського міського суду від 21 травня 2019 року ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України визнано невинуватою і виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні інкримінованого злочину. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 вирок суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року вирок Рівненського міського суду від 21 травня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Приписами частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Таким чином, цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України). Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом з 14 грудня 2011 року до 31 жовтня 2019 року, тобто 94 місяці 18 днів, оскільки вироком Рівненського міського суду від 21 травня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року та хвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року, ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України визнано невинною і виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні інкримінованого злочину. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2023 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 700,00 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 633 690,34 грн (6 700,00 грн х 94 місяці 18 днів). Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн, вказаний розмір не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призводить до її збагачення. Висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції. З урахуванням наведеного, відповідні доводи Офісу генеральної прокуратури є безпідставними, оскільки суди зазначили, з яких мотивів вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди. Щодо вимог про стягнення недоотриманої суддівської винагороди: доплати за вислугу років як грошових доходів, втрачених внаслідок відсторонення від посади Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»). Аналогічні приписи містяться у пункті 7 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення). Пунктом 8 Положення встановлено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності має бути поновлений на колишній роботі (посаді). Згідно зі статтею 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу. Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Згідно з наказом Ківерцівського районного суду від 31 березня 2015 року № 02-04.09 з 01 квітня 2015 року судді ОСОБА_1 припинено щомісячну доплату за вислугу років відповідно до частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 70 % посадового окладу судді, яка була встановлена наказом голови суду від 30 грудня 2011 року № 02-04.46. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 січня 2012 року на підставі постанови Генерального прокурора України було відсторонено суддю ОСОБА_1 від посади судді Ківерцівського районного суду Волинської області у зв`язку з притягненням її до кримінальної відповідальності. Статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини другої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», суддівська винагорода складається з посадового окладу та, зокрема, доплати за вислугу років. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що ОСОБА_1 , працюючи суддею Ківерцівського районного суду Волинської області, отримувала посадовий оклад та доплату за вислугу років у розмірі 70 % посадового окладу, а у зв`язку з відстороненням її від посади з квітня 2015 року до листопада 2019 року недоотримала суму суддівської винагороди із врахуванням доплати за вислугу років у розмірі 515 120,00 грн. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 як особа, яку визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею злочину, має право на стягнення з держави Україна 515 120,00 грн недоотриманої суддівської винагороди із врахуванням доплати за вислугу років як грошових доходів, які втрачено внаслідок відсторонення від посади. Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відшкодування суддівської винагороди на користь судді, яка не здійснювала правосуддя у разі відсторонення від виконання посадових обов`язків судді у зв`язку із порушенням кримінальної справи відносно неї, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22, провадження № 61-2514св23. Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду кримінального провадження і кримінальної справи Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Верховний Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом. Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21). При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268). Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 (провадження № 61-9263св19) Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір про правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків і відносин. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 надавали правову допомогу адвокати Ковальов С. В. та Полячук С. І., що підтверджується договорами про надання правової допомоги, додатками до договору, розрахунками наданої правової допомоги. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу сум, сплачених нею у зв`язку з наданням їй правової допомоги, оскільки сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатами професійної правничої допомоги під час розгляду кримінального провадження і судового розгляду кримінальної справи. Доводи касаційної скарги про те, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у цій справі, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16). Враховуючи наведене, Офіс Генерального прокурора є належним відповідачем у цій справі. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішень судів попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська