Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/2260/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 340/2260/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в адміністративній справі №340/2260/24 (головуючий суддя першої інстанції Петренко О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач 10.04.2024 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.03.2024 року №5/в про відмову йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, в зв`язку з втратою професійної працездатності 25%, пов`язаної із захистом Батьківщини; - зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, в зв`язку з встановленням 25% втрати професійної працездатності згідно із ч.7 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 року №975 у розмірі 70 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові. Позивач вважає, що відмовляючи йому у виплаті одноразової грошової допомоги, відповідач діяв всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Матеріали адміністративної справи №340/2260/24 надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду 05.09.2024 року. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, звільнений зі служби в Збройних Силах України з призначенням пенсії по інвалідності в 2018 році, що підтверджується витягом з наказу №58 від 19.03.2018 р. (а.с.12). 17.10.2017 року під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок контузії, поранення, пов`язано з захистом Батьківщини, відповідно до довідки МСЕК серія 12 ААА №618135 від 17.10.2017 року (а.с.8). Після повторного огляду МСЕК 15.02.2019 року, позивач визнаний особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок контузії, поранення, пов`язане з захистом Батьківщини (а.с.9). Одноразова грошова допомога, передбачена Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, позивачу виплачена, що сторонами не заперечується. В лютому 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.11). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2023 року позивач звільнений з військової служби за п.«б» (за станом здоров`я) відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.13). Після проходження МСЕК 06.02.2023 року позивачу встановлено 75% ступеня втрати працездатності з урахуванням встановлених раніше 50%. Контузія, поранення, так, пов`язано із захистом Батьківщини. Довідка ВЛК №2082 від 26.09.2017 року (а.с.10). Позивач, вважаючи, що набув право на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням вищого ступеня непрацездатності, звернувся до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 15.03.2024 №5/в позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 в 2017 та 2019 роках було призначено та виплачено одноразову грошову допомогу в зв`язку з встановленням ІІІ, а потім і ІІ групи інвалідності, внаслідок контузії, пов`язаної з захистом Батьківщини в сумі 576300 грн., в розмірі одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності є меншим за суму допомоги, виплаченої у зв`язку з інвалідністю (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв), підстав для виплати різниці немає (а.с.15). Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач оскаржив таке рішення до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що розмір одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності, без встановлення інвалідності є меншим за суму допомоги, виплаченої у зв`язку з інвалідністю (в тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв), а тому позивач права на отримання грошової допомоги не набув, що свідчить про правомірність дій відповідача під час прийняття спірного рішення. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975. Підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011 визначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Відповідно до статті 16 Закону №2011 одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Згідно із п.п.4,5 п.2 ст.16 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби. Відповідно до п.п.«б» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону). Пунктом 2 ст.16-3 Закону №2011 визначено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Згідно із пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011 (в редакції, яка набрала чинності з 25.08.2022 року), якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, каліцтв). Пунктом 6 статті 16-3 Закону №2011 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Згідно з пунктами 8, 9 статті 16-3 Закону №2011 якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; - у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; - у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Наведене вище свідчить про те, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними/ комунальними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства. Відповідно до положень пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: - військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи. - військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі: 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи; 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачу: - з 17.10.2017 року встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, ступінь втрати професійної працездатності 50% (а.с.8); - з 15.02.2019 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с.9); - з 06.02.2023 року встановлено 75% втрати працездатності, з урахуванням раніше встановлених 50%. Контузія, поранення, так пов`язано із захистом Батьківщини (а.с.10). Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, позивач вказує на те, що має право на одноразову грошову допомогу, передбачену Порядком №975, у зв`язку зі збільшенням ступеня втрати працездатності, яке зумовлено отриманням поранення (травми), яке пов`язано із захистом Батьківщини, що підтверджено відповідним висновком МСЕК. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу з 15.02.2019 року безтерміново, на момент виникнення спірних правовідносин группа інвалідності не змінювалась, що позивачем не заперечується. Пунктом 8 Порядку №975 визначено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа №295/3091/17), від 21 червня 2018 року (справа №760/11440/17), який зводиться до того, що абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ не містить часових обмежень для випадків, коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги - допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності. Відтак, пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011 передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше вже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували. Після встановлення ІІІ та ІІ групи інвалідності позивачу була призначена та виплачена одноразова грошова допомога та на теперішній час група інвалідності не змінилася. Вказані обставини позивачем не заперечуються та не спростовуються. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах розмір одноразової грошової допомоги, в зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності, без встановлення інвалідності є меншим за суму допомоги, виплачену у зв`язку з інвалідністю (в тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв). Отже, відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скаргх, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Оскільки дана справа судом першої інстанції визнана незначною, розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в адміністративній справі №340/2260/24 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в адміністративній справі №340/2260/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко