Постанова 4811 № 445/2766/23

Справа № 445/2766/23 Головуючий у 1 інстанції: Бакаїм М.В. Провадження № 22-ц/811/2459/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 Макух А.В., представника ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» Пилипчака І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 30 липня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: у листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 26 жовтня 2019 року, водій ОСОБА_3 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , внаслідок чого останній помер. Стверджує, що Приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС», як страховиком цивільно-правової відповідальності винного у дорожньо-транспортній пригоді водія, виплачено їй страхове відшкодування в розмірі 25816.00 грн., що складається з моральної шкоди в розмірі 16692,00 грн. та витрат на поховання в розмірі 9124.00 грн. Зазначає, що надала страховику докази на підтвердження витрат на спорудження пам`ятника на суму 99200.00 грн., а враховуючи те, що пам`ятник подвійний, то частка на виготовлення пам`ятника для ОСОБА_4 становить 49600 грн., однак відповідач відмовив у виплаті у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про виплату страхового відшкодування, незважаючи на те, що заява про виплату страхового відшкодування була подана 09 грудня 2019 року, тобто в межах трирічного строку. Покликається на те, що загальний розмір відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, що з врахуванням мінімальної заробітної плати встановленої з 01 січня 2019 року, складає 4173.00 грн. 50076 грн., однак відповідач здійснив виплату на відшкодування витрат на поховання лише в розмірі 9124.00 грн., відтак у нього наявний обов`язок виплатити їй страхове відшкодування в розмірі 40 952 грн. З наведених підстав просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 40952 грн. невиплаченого страхового відшкодування. Заочним рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 30 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування відмовлено. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що заяву про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 подала 09 грудня 2019 року, а у вересні 2023 року надіслала відповідачу лист з долученими до цієї заяви документами, які підтверджують понесені нею витрати на виготовлення пам`ятника, відтак висновки суду про пропуск нею трирічного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є безпідставними. Зазначає, що висновок Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про те, що поданий у вересні 2023 року лист є первісною заявою про виплату страхового відшкодування, є помилковим. Апелянт вважає, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування визнаються не будь-які порушення регламентованої законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 Макух А.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» Пилипчака І.М. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись у вересні 2019 року із заявою про виплату страхового відшкодування, позивач не заявляла вимогу про відшкодування витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника, а факт відсутності звернення до страховика протягом трьох років з дати скоєння дорожньо-транспортної пригоди майновою вимогою щодо відшкодування їй витрат на спорудження надгробного пам`ятника, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно з п. 27.1 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Судом встановлено, що 26 жовтня 2019 року, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21072», д.р.н. НОМЕР_1 , всупереч вимогам пунктів 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху під час керування транспортним засобом не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, перед виконанням маневру лівого повороту, не переконався у його безпечності, тобто, не надав дороги велосипедисту ОСОБА_4 , який рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого відбулося зіткнення обох транспортних засобів, через що ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до його смерті. Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 06 липня 2022 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У відповідності до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 роки, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить новий злочин і виконає покладені на нього cудом обов`язки. На підставі вимог ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 наступні обов`язки : періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Іспитовий строк засудженому ОСОБА_3 рахувати з моменту проголошення даного вироку. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь держави витрати за проведення експертиз у розмірі 7 850.50 грн. Скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Золочівського районного суду Львівської області від 28.10.2019. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Золочівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, підтверджується, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 20 жовтня 1979 року підтверджується, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 . На момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 26 жовтня 2019 року, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «ВАЗ 21072», д.р.н. НОМЕР_1 ,застрахована АТ «Страхова група «ТАС» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/6461089 від 02 вересня 2019 року. Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/6461089 від 02 вересня 2019 року страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 200 000 грн., а за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн., з франшизою 2000 грн. 09 грудня 2019 року ТзОВ «Відшкодування» в інтересах ОСОБА_1 звернулося до АТ «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування. В страховому акті № 05326/56/723 від 28 липня 2023 року, складеному АТ «Страхова група «ТАС», розраховано розмір страхового відшкодування в сумі 25 816.00 грн., з яких 16 692.00 грн. відшкодування моральної шкоди, а 9124.00 грн. відшкодування витрат на поховання. В подальшому ТзОВ «Відшкодування» в інтересах ОСОБА_1 до раніше поданої ним заяви про виплату страхового відшкодування долучено докази понесення виготовлення та встановлення пам`ятника, а саме, товарний чек, фотографії встановленого пам`ятника, акт прийому передачі і виконаних робіт. Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 16, ФОП ОСОБА_5 надав ОСОБА_1 послуги з виконання робіт з установки пам`ятника, загальна вартість яких 99 200.00 грн. Товарним чеком від 19 липня 2023 року підтверджується, що ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_5 99200 грн. за спорудження надгробного пам`ятника. Крім того, спорудження пам`ятника підтверджується і наявними в матеріалах справи фотографіями. Однак, п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено обмеження розміру відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, який не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено мінімальну заробітну плату з 01 січня 2019 року в розмірі 4173 грн. Відтак, загальний розмірвідшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника не може перевищувати 50076 грн. (12 х 4173 грн. = 50076 грн.) Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача та відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що звертаючись у вересні 2019 року із заявою про виплату страхового відшкодування, позивач не заявляла вимогу про відшкодування витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника, а факт відсутності звернення до страховика протягом трьох років з дати скоєння дорожньо-транспортної пригоди майновою вимогою щодо відшкодування їй витрат на спорудження надгробного пам`ятника, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на те, що матеріалами справи безспірно підтверджується і цього не заперечує відповідач, що ОСОБА_1 09.12.2019 року зверталася до АТ «СК «ТАС» із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, а саме, шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, і така їй була виплачена лише частково, так як було виплачено лише моральну шкоду та витрати на поховання. На момент подання цієї заяви пам`ятник ще не був споруджений, так як з моменту ДТП та смерті ОСОБА_4 минуло лише півтори місяці, а відтак в заяві не було і не могло бути зазначено про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника, оскільки такі витрати не могли бути підтверджені документально. Колегія суддів погоджується з доводами позивачки про те, що подана нею заява у вересні 2023 року не є первинною заявою до АТ «СК «ТАС» про відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, оскільки така подавалася нею ще ІНФОРМАЦІЯ_2 , в межах трьох років, а тому колегія суддів вважає, що заява про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника була подана позивачкою своєчасно в межах трьох років. Звернення ОСОБА_1 до АТ «СК «ТАС» 09.12.2019 року із заявою про відшкодування шкоди, свідчить про те, що нею в межах трьох років з часу настання ДТП вживалися заходи для отримання відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, в тому числі і за спорудження надгробного пам`ятника. Слід звернути увагу на недобросовісність дій працівників АТ СК «ТАС», які б могли роз`яснити умови та порядок виплати страхового відшкодування, допомогти у написанні заяви, попередити про наслідки несвоєчасного подання заяви про виплату страхового відшкодування. Колегія суддів звертає увагу і на те, що кошти на відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.12.2019 року, АТ «СК «ТАС» виплатила ОСОБА_1 лише в липні 2023 року. А відтак, враховуючи те, що ОСОБА_1 надала належні та допустимі докази на підтвердження понесення нею витрат на спорудження пам`ятника, беручи до уваги те, що витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника згідно закону підлягали відшкодуванню в розмірі, не більшому ніж 50076 грн., і що страховиком їй було виплачено лише 9124.00 грн. витрат на поховання, колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 40952 грн. витрат на спорудження надгробного пам`ятника. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Золочівського районного суду Львівської області від 30 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 40952 грн. невиплаченого страхового відшкодування за спорудження надгробного пам`ятника. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 19.12.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк