Окрема думка КАС ВС № 240/1121/24

ОКРЕМА ДУМКА 19 грудня 2024 року м. Київ справа №240/1121/24 адміністративне провадження №К/990/33477/24 Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Берназюка Я.О. на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні; окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення. Зазначеною постановою Верховного Суду було задоволено касаційну скаргу позивачки: скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2024 року у справі № 240/1121/24; прийнято нове рішення, яким позов задоволено шляхом визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оформленої листом № 41631-41346/Р-02/8-0600/23 від 23 листопада 2023 року, нарахувати та виплатити позивачці пенсію відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13 вересня 2023 року, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести позивачці перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 13 вересня 2023 року. Вважаю, що Судова палата мала всі підстави для відмови у задоволення касаційної скарги та відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №460/20412/23, від 12.05.2024 у справі №400/12117/21, від 10.09.2024 у справі №240/34675/23, від 11.09.2024 у справах №240/590/24, №240/739/24, від 12.09.2024 у справі №240/1024/24, від 02.10.2024 у справах від №400/5534/23, №240/955/24, №240/1092/24, №240/1067/24, №240/34883/23 та інших зі схожими висновками щодо поширення на спірні правовідносини норм частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР. Конституційна юрисдикція та межі її впливу на законодавче регулювання. Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мало на меті забезпечення виконання соціальних гарантій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Конституції України. Верховна Рада України 29 червня 2021 року прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-ІХ (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1584-20#Text). У той же час, суди загальної юрисдикції, включно з Верховним Судом, не можуть виходити за межі повноважень, визначених Основним Закоком, і фактично здійснювати контроль за виконанням рішень Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №4-р(І)/2024. Цим рішенням (https://ccu.gov.ua/dokument/4-ri2024) було встановлено відтермінування втрати чинності частини третьої статті 54 Закону № 796-XII до завершення воєнного стану. Це свідчить про те, що Верховна Рада України в майбутньому врегулює питання розмірів пенсій шляхом змін до законодавства. Таким чином, суди, розглядаючи подібні спори, мають керуватися нормами Закону № 1584-ІХ, які залишаються чинними на момент розгляду. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Непослідовність у застосуванні норм матеріального права (ігнорування положень чинного Закону). Постанова Верховного Суду у цій справі базується на застосуванні положень статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Однак, ця редакція втратила чинність, а її відновлення можливе лише внаслідок законодавчих змін або відповідного рішення Конституційного Суду України. Застосування її Судом у цій справі створює ризик правової невизначеності. Законом № 1584-ІХ встановлено нові розміри пенсій, які були чинними на момент розгляду справи. Відмова від їх застосування без наявності рішення Конституційного Суду України про неконституційність цього Закону є спірною. Ризик порушення принципу розподілу влад. Постанова Верховного Суду у цій справі фактично втручається у сферу законодавчого врегулювання, що суперечить принципу поділу влади. Конституція України чітко визначає функції кожної гілки влади: законодавча влада, представлена Верховною Радою України, уповноважена ухвалювати закони, а судова влада - здійснювати правосуддя шляхом тлумачення і застосування законодавства. Перевищення судом своїх повноважень у цій справі, зокрема шляхом застосування редакцій закону, які втратили чинність, може бути розцінене як підміна функцій Верховної Ради України. Відповідно до статті 5 Конституції України Україна є республікою; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; ніхто не може узурпувати державну владу. Стаття 6 Основного Закону України додатково передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Оцінка конституційності та належності виконання рішень Конституційного Суду України є виключною компетенцією цього Суду. Верховний Суд, ухвалюючи рішення, яке по суті ставить під сумнів ефективність законів, прийнятих Верховною Радою України, виходить за межі своїх повноважень. Така практика порушує не лише принцип поділу влади, а й засади правової визначеності та стабільності законодавчого регулювання. Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. Статтею 116 Основного Закону України виключно до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено таке повноваження як «розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України». Зазначена Окрема думка є продовженням позиції стосовно необхідності дотримання верховенства права, що охоплює собою принцип законності та передбачає забезпечення збалансованості Державного бюджету України з метою справедливого розподілу цих коштів та гарантування принципу рівності у питаннях соціального захисту для всіх категорій осіб, викладеній, зокрема, в окремих думках від 12 лютого 2019 року у справі № 240/4937/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79758812 , від 28 грудня 2019 року у справі №160/8324/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86717848), від 20 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96389532), від 19 червня 2023 року у справі №560/8064/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111629801), від 18 грудня 2023 року у справі №380/1907/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115722806), від 12 березня 2024 року у справі № 440/14216/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117598033), від 27 червня 2024 року у справі № 300/3435/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120036550), від 15 жовтня 2024 року у справі №460/19229/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122384405) та від 18 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123869610). Суддя Я.О. Берназюк