Постанова Львівський апеляційний суд № 465/1465/23

Справа № 465/1465/23 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю. М. Провадження № 22-ц/811/2315/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Бойко С.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Ковальчука Ю.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, ОСОБА_2 пред`явив до нього позовні вимоги про стягнення боргу в загальній сумі 774 327.00 грн. на підставі укладеного між ними договору позики. Стверджує, що на підтвердження укладення договору позики відповідач надав документ з назвою «Підтвердження (про отримання коштів)» від 25 квітня 2019 року, зі змісту якого вбачається, що він отримав від ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 5 000 доларів США та 5 000 євро на виконання тематичних заходів, які він зобов`язався повернути до 01 липня 2019 року включно, а 08 травня 2019 року додатково отримано грошові кошти в сумі 2500 євро, 13 травня 2019 року - 5000 євро, 23 травня 2019 року - 2500 євро, а 04 червня 2019 року 4000 євро. Зазначає, що факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної саму коштів саме в позику. Вказує, що він не отримував коштів від ОСОБА_2 та не писав боргову розписку, а підписи, які містяться в документі з назвою «Підтвердження (про отримання коштів)» від 25 квітня 2019 року, йому не належать, відтак не можна вважати, що його волевиявлення є вільним та відповідало його внутрішній волі, що є підставою для визнання договору недійсним. З наведених підстав просить визнати недійним договір позики від 25 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 червня 2024 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення недійсним договору позики відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що суд зобов`язаний організувати змагальний процес та створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав, а відхилення клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування рішення суду. Зазначає, що в документі з назвою «Підтвердження (про отримання коштів)» від 25 квітня 2019 року вказано, що метою отримання коштів є виконання тематичних заходів, а не позика, відтак такий документ складений не щодо боргових зобов`язань, передбачених договором позики, у зв`язку з чим до нього не можуть застосовуватися норми матеріального права, що регулюють відносини за договором позики. Вказує, що позичальник власноручно пише розписку, в якій обов`язково вказується назва документа - «розписка», дата і місце складення розписки, прізвище, ім`я по батькові та паспортні дані позикодавця і позичальника, боргова сума, а також те, що кошти беруться саме в позику, умови надання коштів, конкретна дата, коли борг повинен бути повернутий, санкції, що можуть бути застосовані у випадку невиконання умов договору, дата та місце складання розписки, а також особистий підпис боржника. Вважає, що наявний в матеріалах справи документ не відповідає визначеним законодавством вимогам, які ставляться до боргових розписок, у зв`язку з чим наявні обґрунтовані сумніви в укладенні ним договору позики. Вказує, що оскільки він не писав боргової розписки та не укладав договору позики, відсутні підстави, які б свідчили, що його волевиявлення є вільним та відповідало його внутрішній волі. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 19 грудня 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 09 грудня 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 19 грудня 2024 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійним договору позики, оскільки набрало законної сили рішення суду про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за спірним договором позики, яким встановлено, що позивач отримав від відповідача кошти у позику, а обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, що спростовує доводи позивача про те, що він не отримував коштів в розмірі 774 327.00 грн., а крім того позивач не надав належних та допустимих доказів того, що спірний договір позики підписний ним під впливом примусу відповідача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. В той же час, відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. З наявного в матеріалах справи документа з назвою «Підтвердження (про отримання коштів)» вбачається, що 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові взяв в сумі 5000 євро, які він зобов`язався повернути до 01 липня 2019 року включно, в подальшому 08 травня 2019 року додатково отримав грошові кошти в розмірі 2500 євро, 13 травня 2019 року - 5000 євро, 25 травня 2019 року - 2500 євро, а 04 червня 2019 року - 4000 євро. 04 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2022 року у справі № 466/5104/21, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 5000 доларів США та 19000 євро, що станом на день подання позову становить 774327.00 грн. Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що на підтвердження укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була видана розписка, а кошти, отримані у борг не були своєчасно повернуті. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено факт укладення сторонами саме договору позики, що пов`язано з певними правовими наслідками, а саме отриманням грошових коштів та обов`язком їх повернення у чітко обумовлений сторонами правочину строк. Стягуючи заборгованість за оспорюваним в даній справі договором позики, суд у справі №466/5104/21виходив, у тому числі, і з доведеності факту отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів за оспорюваним договором позики, що спростовує доводи позивача про те, що він не укладав договору позики коштів, не отримував грошових коштів за договором позики від 25 квітня 2019 року, укладеним між ним та відповідачем. При цьому, під час розгляду справи № 466/5104/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 не звертався до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання договору позики недійсним, та не довів тієї обставини, що договір позики ним не укладався, як і не довів відсутності підстав для стягнення з нього заборгованості за договором позики під час розгляду справи №466/5104/21. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійним договору позики від 25 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про те, що документ під назвою Підтвердження (про отримання коштів)» від 25 квітня 2019 року не був складений щодо боргових зобов`язань, передбачених договором позики, оскільки в ньому зазначено, що кошти надавалися на виконання тематичних заходів, а не як позика, не заслуговують на увагу, оскільки такий містить усі істотні ознаки договору позики, а саме, розписку боржника про отримання коштів, суму позики, зобов`язання повернути кошти, а також строк виконання зобов`язання, що свідчить про укладення саме договору позики. Покликання апелянта на те, що боргова розписка не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки в ній відсутній обов`язковий реквізит, а саме, назва документа «Розписка», оскільки на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка або інший документ, що посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, що узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 19.12.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: С.М. Бойко Р.П. Цяцяк